Читати книгу - "Інґа"

самотнім. Діставши відкоша від попередньої виконавиці головної ролі, Тове Валленстрьом, він не спромігся й на роман з Іпсен, з огляду на те, що вона була старша за нього на вісім років і щойно побралася із четвертим чоловіком. Ширилися чутки, що він вживає кокаїн, щоб зробити веселішими свої вилазки у нічні клуби Копенгагена, тому Фейош почав планувати розірвання контракту з Nordisk.

Крім того, за картами він провів багато вечорів у Ольги{387}. Як і Набі раніше, Фейош розумно виказував матері так само багато уваги, як і доньці, бо та все ще сильно впливала на Інґу. Він писав їй палкі листи, а та розповідала Ользі, що отримала «чудову звістку від Пола — бідолаха нещасний». І дуже просила матір «добре його втішати»{388}.

Попри їхні бурхливі стосунки під час зйомок «Мільйонів у повітрі» до нового роману з Фейошем Інґа ставилася двояко. Спершу, поглинена круговертю світського життя і фліртами в Берліні, вона часто навіть не намагалася відповідати на його листи. Але, здається, це лише розпалювало Фейоша, тож Інзі не могла не лестити його наполегливість.

Їхні постійні розставання (Інґа весь час їздила між Копенгагеном і Берліном) знизили рівень того тертя, яке існувало в процесі спільної роботи під час зйомок. Інґа почала забувати менш привабливі сторони Фейоша.

Але розмірковувати над черговою зміною своєї кар’єри і місця проживання її змусило щось серйозніше, ніж зростання прихильності до Фейоша. Інґа відчувала, що в Берліні їй все ще раді, але за панування нацистів місто перестало бути веселою метрополією, якою було кілька років тому за демократії. Їй найбільше подобалося писати про німецьке кіно. Таке новаторське за вільних часів Веймарської республіки, тепер воно втратило більшу частку свого шарму, відколи Ґеббельс наполіг на необхідності фактично кожної стрічки служити пропаганді.

Інша проблема полягала у тому, що успіх був надто швидким. Найбільшою метою Інґи було інтерв’ю, яке всі вважали для неї недосяжним. І тепер після публікації ексклюзиву з Гітлером їй вже не залишилося нічого доводити — принаймні собі. А вона знала, що не зможе завоювати симпатії тих, хто презирливо називав її «Великою Арвад». Тому робота журналісткою більше не приносила радості. Як у балеті та акторстві, вона задовільнялася тим, що може зробити щось без особливого бажання або наполегливості прагнути найкращих результатів. Перед нею відкривалося стільки всього, що вона не могла зосередитися на чомусь одному.

Але більше за професію, яка б приносила задоволення, Інґа жадала нових пригод і чоловічого товариства. Вона вважала, що коли вийшла заміж за Набі, то була надто юною і наївною. Тепер, доросліша і мудріша, напевно, готова до шлюбу. Крім того, Інґа із захопленням дізналася, що Фейош (майже випадково) натрапив на ідею справді великої пригоди, і жінка забажала стати її частиною.

Після «Золотої усмішки» Фейош попросив Nordisk звільнити його від передбаченого контрактом обов’язку лишатися із кіностудією ще два роки. Йому відмовили. Тоді Фейош заявив, що надто хворий, щоб працювати. У кіностудії йому не повірили. Фейош наполягав, що не може більше залишатися в Копенгагені. На що директор Nordisk відповів, що той може знімати фільми де завгодно, але для Nordisk. Куди ж він хотів поїхати? У Лондон? Париж? Фейош бажав радикальнішої зміни обстановки для оновлення себе. «Скажіть нам куди? — наполягав директор студії. — Ми профінансуємо картину, і ви знімете її там»{389}.

Як згодом він сам розповідав — а ми мусимо пригадати пересторогу одного біографа щодо Фейоша як «цікавішого, аніж точнішого», — що роззирнувся у залі директорів студії і помітив мапу світу. Його очі зупинилися на великому острові на схід від Африки, про який він чув, але нічого не знав. «Єдине місце, де я хочу знімати, це Мадагаскар», — заявив Фейош. Чому? «Бо там є справжні тубільці, а я хотів би попрацювати зі справжніми тубільцями»{390}, — відповів Фейош.

На його величезний подив Nordisk погодилася, і тепер він був зобов’язаний вирушити у подорож і зняти фільм. Однак ідея швидко йому самому сподобалася, і Фейош почав готуватися до від’їзду, почавши із походу до бібліотеки, щоб дізнатися хоча б щось про місце, яке він навмання вибрав на карті.

Крім того, Фейош зробив ще один великий крок. Він зробив пропозицію Інзі, і та погодилася. Вони розписалися в Копенгагенській ратуші 28 січня 1936 року. Інзі було 22, Фейошу щойно виповнилося 39.

Хоча в її листах і немає нарікань, але, ймовірно, Інґа хотіла, щоб Фейош взяв її з собою на Мадагаскар, де вона могла б продовжити писати нариси про екзотичні місця для данських газет та журналів. Якщо так, то її чекало розчарування. Фейош, згодом назвавши Інґу «розумною, незалежною і розсудливою» дружиною, наполіг, щоби вона лишилася в Копенгагені з матір’ю і облаштувала дім, в якому вони житимуть після його повернення{391}.

Як у випадку з Набі, до Інґи знову поставилися не як до повноправної партнерки у заняттях чоловіка. Але через бажання бути слухняною дружиною вона припинила свої постійні вояжі до Берліна і зосередилася на домашніх справах, щоб до повернення Фейоша звити для них затишне гніздечко. Залишивши Берлін, Інґа не знала (як вона наполегливо потім стверджувала), що стала об’єктом історії поза Німеччиною, яка в майбутньому принесе їй багато болю.

У другій половині дня шостого березня 1936 року, коли вона в Копенгагені допомагала Фейошу в підготовці до подорожі на Мадагаскар, призначеної на квітень, компанія International News Service (INS)