Читати книгу - "Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Перш ніж ми ввійшли до кабінету Маїни і обличчя Всевлада стало звично непроникним, він кивнув і востаннє легенько всміхнувся. Було дивним, але від цього мені трошки полегшало. Не знаю, чи задумав він мене підтримати, і чим я це заслужила, але в ту мить між нами була іскра доброти.
І запалив її він, а не я.
Втім, всі іскри гаснуть в присутності Маїни.
Її кабінет був невеликим і аскетичним, як і все у світі дарвенхардців — голі стіни, вікно, що виходило на подвір’я, шафа з книгами і якимись паперами, письмовий стіл та стілець. До стіни було прибито великий гак, на якому висів плащ директорки, лук і сагайдак зі стрілами. В кутку стояв спертий до стіни меч у піхвах. Той меч був першою гарною і витонченою річчю, яку я побачила за довгий час — його руків’я було срібним, з великим чорним каменем в основі леза.
Маїна примусила мене все розповісти.
І, чесно кажучи, я отримала певне задоволення від того, що висловила своє ставлення до дарвенхардців просто у вічі директорові Сколісу. Вона не змигнула й оком — сиділа за столом і слухала.
А я розповідала. Позаду мене стояв Всевлад і я не уявляла, що він про мене думав. І чи думав щось узагалі. Я дивилась у вічі Маїні та знала, що зараз вона моргне — і з мене здеруть шкіру. За все, що я наробила і що сказала.
Врешті, коли я замовкла, Маїна поглянула на Всевлада і тихо мовила:
— Почекай за дверима. Я покличу.
Він вийшов. Якусь мить директорка мовчки дивилась на мене, а я розглядала її лук.
— Хочеш такий?
Запитання було настільки непередбачуваним, що я завмерла, розкривши рота.
— Візьми. Зніми його зі стіни.
Я підкорилась. Мені було боязко і цікаво.
— А у мене не відсохне рука? Це було б гарною наукою, — мовила я, підійшовши до зброї і простягнувши руку.
— Не грубіянь. Це не робить тобі честі. Візьми лук.
Я взяла зброю і зняла з гака. Лук був значно довший і важчий за ті, на яких нас учили стріляти.
— Чудово. Тепер дістань одну зі стріл. Яка подобається.
Це здалось мені ще дивнішим, але я дістала стрілу. Її оперення було чорним, а наконечник — срібним.
Специфічне відчуття елегантності.
Директорка встала з-за столу, підійшла до вікна і сіла на підвіконня, закинувши на нього ноги в чорних шкіряних черевиках.
— Встань біля дверей.
Я встала. Тепер це не видавалось мені цікавим. Я почувалась не в своїй тарілці. Я відчувала щось недобре.
— Стріляй.
— Що?
— Стріляй в мене! — гаркнула Маїна.
— Ні.
— Це наказ. Інакше я візьму одного з твоїх друзів і зроблю те, що в нас роблять за втечу. Ти пам’ятаєш, про що я? Або зроблю те, що обіцяється за зраду. Я можу взяти Купаву чи Ламію. Або Ладу. Чи твого хлопця Адама. Я знаю про них, я знаю, що ти цілуєшся з ним у бібліотеці, як знаю і те, що ти не любиш його. Але не захочеш, аби він помер. Я знаю, що ти шалено шкодуєш про те, як вчинила з Виїденою. І, хоч то вона, на твою думку, зрадила тебе і всіх метеїв, насправді це ти зрадила її, осуджуючи вибір друга. Ти дійсно лицемірна. Ти холодна, як крига, і в тобі не менше зла, аніж у будь-якому з дарвенхардців. То чому ти боїшся зброї одного з них? Ти ж вважаєш себе вищою та благороднішою за нас усіх. Ти не…
Я вистрілила. Стрімко здійняла лук, вклала стрілу і натягнула страшенно тугу тятиву так сильно, як змогла. Я цілилась Маїні в голову — просто, щоб вона перестала говорити. Але промазала, бо зброя виявилась занадто потужною для мене. Стріла полетіла нижче, і врізалась би в стіну під підвіконням, якби жінка блискавичним рухом не сягнула вниз і не спіймала її. Одразу за наконечником.
— Я хочу, щоб ти склала вступні до Дарвенхарду. Ти маєш здібності, — мовила вона спокійно. Я тремтіла.
— Я не хочу бути дарвенхардкою. Я метейка. І я не збираюся зрікатись батьків.
— Ти — давно не метейка. Вишена сказала правду про тебе. Дай мені відповідь на одне запитання: якби твій брат був здоровий, чи лишилась би ти вдома, чекаючи, коли він піде навчатись на сервуса?
— Так, — видихнула я злісно.
— Ти не вмієш брехати мені. Я знаю, коли ти це робиш. Відповідай знову. Чи був твій брат єдиною причиною, чому ти тут?
— Я… не…
— Ти знаєш!
— НЕ ЗНАЮ!!! — заволала я.
Маїна зіскочила з підвіконня і, обійшовши стіл, підійшла до мене впритул.
Схопила мене за плечі і труснула.
— Відповідай!
— Ні!
— ТАК!
— Мій брат не був єдиною причиною, — прошепотіла я. Було важко дихати. Важко було навіть думати про таке, та я сказала це в голос.
— Ти не хочеш бути коханкою господаря, як твоя тітка. Але такі, як ти, не можуть бути дружинами. Чому ти зустрічаєшся з тим Адамом? Він, може, й непоганий, але він слабший за тебе. Ти розважаєшся, правда? Тобі не хотілось би бути самій, аби не було до кого пригорнутись, але ти занадто розумна, аби зустрічатись з кимсь і дозволити собі його полюбити, бо любов робить нас дурними і слабкими. Ти закінчиш цю школу, відслужиш десять років і повернешся до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1», після закриття браузера.