Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

відомства, управління, відділи виконкомів та ін.) - вирішують питання галузевого значення.

За формою здійснення компетенції: колегіальні - Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконкоми рад, суди вищої інстанції; єдиноначальні - Президент, генеральний прокурор.

За правовими формами здійснення функцій держави: нормотворчі; правозастосовні; правоохоронні; контрольно-наглядові; інтерпретаційні; установчі.

За функціональним призначенням (за принципом «поділу влади»): законодавчі, виконавчі, судові.

§ 4. Державні підприємства і установи в механізмі держави

Особливе місце в механізмі держави посідають державні підприємства і установи - вони не призначені для виконання державновладних повноважень.

Державні підприємства - самостійні статутні організації, засновані на державній власності[14], що мають статус юридичної особи і здійснюють виробничу діяльність на засадах госпрозрахунку і самооплатності з метою створення матеріальних цінностей і одержання відповідного доходу. Це зазвичай казенні підприємства, що ґрунтуються на загальнодержавній власності та володіють її часткою на праві повного господарського відання. Як юридичні особи вони мають самостійний баланс, несуть самостійну майнову відповідальність.

Державні установи - організації, що здійснюють соціально- культурну, наукову, навчально-виховну та інші види невиробничої діяльності з метою створення духовних цінностей і фінансуються цілком чи частково коштом державного бюджету. Це неприбуткові організації: дошкільні дитячі установи, школи, училища, вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути, театри, музеї, лікарні, санаторії та ін.

Державні підприємства і державні установи відрізняються від державних органів:

1) не мають державно-владних повноважень, тобто не є носіями державної влади;

2) безпосередньо створюють матеріальні чи духовні блага;

3) мають специфічну організаційну структуру: це організовані державою трудові колективи робітників та службовців на чолі з відповідальним керівником, котрий діє на основі єдиноначальності;

4) мають суворо визначене коло повноважень: управлінські функції здійснюються адміністрацією підприємств і установ винятково у сфері своєї діяльності, не виходячи за межі підприємства чи установи;

5) керуються у своїй діяльності власним статутом, складеним відповідно до законодавства;

6) утримуються (не винятково) коштом державного бюджету;

7) правовий статус їх працівників становлять не лише права та обов’язки, а й гарантії зайнятості та соціального захисту.

Таким чином, державні підприємства і державні установи слід відрізняти від органів держави, але їх не можна протиставляти один одному, оскільки усі вони стосуються державних організацій, які діють у єдності та взаємозв’язку: державний апарат забезпечує реалізацію функцій держави завдяки діяльності підприємств і установ, якими керує.

§ 5. Принципи організації і діяльності державного апарату

Принципи організації і діяльності державного апарату — це загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету, що слугують основними засадами, на підставі яких відбувається організація і функціонування державних органів, здійснюється синхронність виконання функцій та завдань держави.

Основні принципи організації і діяльності державного апарату:

1) пов'язаність державного апарату правами і свободами громадян - ґрунтуються на складному діалектичному поєднанні інтересів людини і держави, їх балансі, узгодженні, гармонізації, де повага до людини є пріоритетною;

2) правова законність - діяльність у межах і в порядку, встановлених законодавством; надання громадянам права оскаржити в суді рішення державних органів, вимагати відшкодування шкоди, завданої їх незаконними діями;

3) поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову - має на меті не допустити концентрації влади в руках одного органу, класу чи особи, запобігти встановленню недемократичного режиму. Кожна галузь влади є відносно самостійною і незалежною від інших, дотримується правових меж власної компетенції і захищена від неправомірного втручання у вирішення питань, віднесених до її компетенції, з боку будь-яких органів, посадових осіб, підприємств, установ, об’єднань громадян;

4) ієрархічна співпідпорядкованість органів і посадових осіб - обов’язковість рішень центральних органів виконавчої влади на всіх сходинках згори донизу - до рівня районних державних адміністрацій, їх голів;

5) поєднання виборності вищих органів державної влади (глав держави, парламенту) і призначуваності (призначення голови обласної або районної державної адміністрації);

6) поєднання колегіальності та єдиноначальності - колегіальне обговорення проектів рішень і єдиноначальність керівника органу в прийнятті рішень та його персональна відповідальність за них;

7) прозорість, гласність - відкритість і своєчасна інформованість громадськості про свою діяльність, за винятком випадків прийняття таємних рішень, що визначені законом у зв’язку з вимогами національної безпеки країни;

8) врахування суспільної думки - звірення діяльності державного апарату з оцінкою громадськості в особі органів місцевого самоврядування і самоорганізації населення, підприємств, установ, окремих громадян та їх об’єднань;

9) науковість - концептуальне обґрунтування державної політики, здійснюваної центральними органами виконавчої влади, використання новітніх досягнень науки і техніки, організаційно- технічних засобів та інформаційних технологій;

10) професійна компетентність посадових осіб - здатність здійснювати встановлений конституцією, іншими законами і нормативними актами обсяг владних повноважень (прав і обов’язків) щодо виконання функцій і завдань держави та нести відповідальність за якість ,своєї роботи;

11) рівний доступ до державної служби, закріплений у законі як непорушне право громадянина, і стабільність кадрів;

12) підконтрольність і відповідальність - звітність за проведену роботу, її контроль з боку уповноважених осіб та вміння відповідати за несвоєчасність її виконання, часткове невиконання тощо. Державний апарат потребує спеціально підготовлених кадрів чиновників-керівників, що мають необхідні кваліфікацію і професіоналізм. Прошарок людей, зайнятих на роботі в апараті держави, визначають як бюрократію (бюрократ