Читати книгу - "Науково-практичний коментар Земельного кодексу України"

УААН, 1993 // Перелік законів, нормативно-правових актів та науково-методичних рекомендацій щодо реформування аграрного сектора економіки України (за станом на 01.02.2001 р.) // Упоряд. М. Шквир, С. Погурельський. - К.: Інститут землеустрою УААН, 2001. - С. 5 - 33. ">[119], документів, що встановлюють норми площ пасовищ на одну голову худоби тощо[120].

Із самого факту належності земель для сінокосіння та випасання худоби до сільськогосподарських угідь випливає неможливість будівництва на них будівель та споруд.

До частини першої. Орендувати земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби, поза всяким сумнівом, можуть не лише громадяни України, а й іноземці, особи без громадянства, юридичні особи. Це випливає із загального принципу свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. З ЦК України), а також прямо передбачено ст. 5 ЗУ "Про оренду землі".

Сінокоси та пасовища можуть бути у складі земель будь-якого сільськогосподарського підприємства (див. ст.ст. 24, 28, 31 ЗКУ та коментар до них), у складі земель, які використовуються для ведення ОСГ (див. ст. 33 ЗКУ та коментар до неї).

До частини другої. Громадські сіножаті і пасовища, створення яких передбачено коментованою частиною, задумані як специфічний різновид земель загального користування, що виділяються зі складу земель державної та комунальної власності.

Громадськими пасовищами всі зацікавлені фізичні особи можуть користуватися безоплатно на титулі права загального землекористування (ст. 38 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища"). Водночас, використання на даному титулі "громадських сіножатей" проблематичне, оскільки заготівля сіна неможлива без закріплення певних територій за окремими особами, що суперечить сутності права загального землекористування (як різновиду загального природокористування). Тому, на наш погляд, норма про "громадські сіножаті" ризикує залишитися "мертвонародженою".

Землевпорядні та процедурні аспекти створення громадських пасовищ на сьогодні регулюються лише рекомендаційним актом - Рекомендаціями щодо створення поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду громадських пасовищ для випасання худоби, що затверджені наказом Держкомзему України "Про затвердження рекомендацій щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 30.12.1999 №130[121].

Стаття 35. Земельні ділянки для садівництва

   1. Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

   2. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

   3. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

4. Землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами загального користування.

   5.  Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.

   6. Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Загальна характеристика. Законодавство не визначає терміну "садівництво", проте цей термін є усталеним та загальнозрозумілим і в даному контексті означає вирощування плодових і ягідних (садових) рослин[122].

До частин першої та другої. Ч. 2 коментованої статті передбачено право громадян України на приватизацію земельних ділянок для ведення індивідуального або колективного садівництва. Під колективним садівництвом мається на увазі ведення садівництва громадянами у складі садівницьких товариств, проте на індивідуальних ділянках таких громадян.

Порядок приватизації земельних ділянок визначається ст. 118 ЗКУ, а норми безоплатної приватизації для цих потреб - п. "в" ч. 1 ст. 121 ЗКУ (не більше 0,12 га). При цьому навіть у разі ведення колективного садівництва за громадянами закріплюються окремі ділянки, які вони мають право приватизувати окремо (див. ч. 5 та коментар до неї).

Орендувати земельні ділянки для ведення садівництва будь-які суб'єкти, у т. ч. і юридичні особи, не згадані у ч.ч 1 та 2 коментованої статті, можуть без обмежень, що випливає із загального принципу свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. З ЦК України), а також прямо передбачено ст. 5 ЗУ "Про оренду землі".

Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи та спільні підприємства можуть набувати земельні ділянки для садівництва у власність в порядку спадкування з обов'язком їх відчуження протягом року (ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЗКУ).

В Україні існує практика опосередкування відносин із використання земельних ділянок для садівництва договорами емфітевзису (емфітевзис - "право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб"', див. ч. 1 ст. 102-1 ЗКУ)[123]. Між тим, використання земельної ділянки для садівництва передбачає можливість будівництва "необхідних будинків, господарських споруд тощо" (ч. 3 ст.