Читати книгу - "День Незалежності, Петро Масляк"

вони дуже страшні? - продовжувала допитувати Раміреса Юля. -Я вас чомусь аніскілечки не боялася.

- Не турбуйся про них. Ці хлопці й дівчата тобі нічого поганого не зроблять. Вони навіть зайти сюди без мого дозволу бояться.

- Ти в них за головного?

- Так, моя крихітко.

- А які у вашій банді дівчата? - не заспокоювалася дівчинка. - Вони такі ж страшні і злі, як і хлопці, чи зовсім інакші?

- Деякі навіть гарні, але тільки зовні. Ніколи не довіряй зовнішності людей, вона може бути дуже оманливою.

Рамірес поцілував дівчинку, приголубив її і ще раз переконав, що скоро вона буде вдома зі своїми татом і мамою. Потім замкнув льох на спеціальний замок з вмонтованим таймером і вийшов на подвір’я дачі. Ще в будинку він одягнув бронежилет, поверх нього натягнув камуфляжну уніформу. Довершував екіпірування шолом спецпризначенців. Вечір 23 серпня в цьому році видався доволі спекотним, але після заходу сонця спека спала. Хосе вивів з двору моторолер і, завівши його, поїхав з дачного кооперативу «Калинівський-2» назавжди.

Спочатку він досить повільно прямував Одеським шосе в бік Києва, а заїхавши до міста, звернув на Одеській площі праворуч. По Кільцевій дорозі спустився у долину Дніпра і по Наддніпрянському шосе проїхав виїзд на міст Патона, зупинившись в призначеному місці. Тепер залишилося тільки чекати на появу машини Бенгалурова. Рамірес сховав моторолера в кущах на схилах Дніпра, а сам, причепивши шолом до паска, почав прогулюватися віддалік. Він знав, що Бенгалуров надзвичайно пунктуальна людина. Це місце зупинки було обрано кілером невипадково, адже саме тут до Дніпра з окутої гранітом набережної спускалися кам’яні сходи. На воді вже гойдався надувний човен зі спущеними і закріпленими в уключинах веслами, який був припнутий до попередньо забитого між гранітними брилами товстого стального цвяха.

Вже настала ніч. Наближався час появи машини олігарха, і Хосе спустився у темряві на декілька сходинок до Дніпра так, щоб його не було видно у світлі поодиноких ліхтарів Наддніпрянського шосе. Нарешті зверху на узбіччі набережної зупинився чорний броньований «мерседес». Рамірес не поспішав виявити свою присутність, пильно придивляючись не тільки до машини, але й до всієї обстановки довкола.

Двері з боку водія раптом відчинилися і звідти вискочив з пістолетом в руках середнього віку чоловік. Він зацьковано озирався на всі боки, намагаючись помітити в темряві хоча б якийсь рух. Але нічого виявити йому не вдалося, тому що кілер попередньо порозбивав лампочки не лише на тому світильнику, який знаходився просто перед сходами, але й на всіх сусідніх.

- Ми так не домовлялися, - з темряви подав голос Рамірес. - Ви повинні були приспати і себе.

- Невже ви не здатні зрозуміти стану людини, в якої викрали дитину? - Захриплий голос водія видавав крайній ступінь нервового напруження. - Я ледь не збожеволів цими днями. То ж краще загинути, мені вже все одно. Де ви там ховаєтеся? Скільки вас там? Виходь сюди до мене, якщо ти не боягуз. Давай один на один: або я, або ти.

- А про доньку ти подумав? - запитав Рамірес, все ще не піднімаючись по сходах. - Хто її знайде? Може ти чи міліція? Ти ж доросла людина.

- Юля ще жива?

- Жива і здорова, - запевнив водія кілер. - Маєш чудову доньку, дуже сильну і розумну. Тобі б її витримку.

- Вона не в мене, а в свою матір вдалася.

- Воно і видно. Кинь у воду пістолет, тоді будемо говорити далі.

- Не кину.

- Якби я бажав, давно б тебе підстрелив, - сказав Хосе грубим голосом. - Давай відкинемо емоції, хоча я і розумію, що для тебе це не легко. У мене тут автомат «Узі», то ж у тебе - жодних шансів. Крім того, я тебе бачу, а ти мене - ні.

Рамірес дійсно тримав у руках автомат «Узі», котрий він закопав ще десять років назад кілометрів за три звідси. Він був потрібний на той випадок, якщо водій не виконає його вимог або сповістить міліцію, або ж у машині замість Бенгалурова сидітимуть охоронці з автоматами. Для цього ж випадку до човна було припасовано невеликого, але дуже потужного мотора. Скориставшись ним, кілер за лічені секунди зникне в хвилях Дніпра, де, серед численних островів, заток і проток, його до ранку ніхто не знайде. А пристати до лівого берега в будь-якому місці і розчинитись в багатомільйонному місті було зовсім неважко.

- В машині є Бенгалуров? - знову звернувся він до водія. - Він і охоронники сплять?

- Я все зробив так, як вимагалося, тільки не зміг приспати себе, - запевнив водій.

- Поясни, як вдалося зробити, що вони сплять, а ти ні? В одній же машині сиділи.

- Між сидінням водія і задніми місцями зроблено перегородку, яку можуть піднімати і опускати як пасажири, так і я. Я легенько опустив перегородку і кинув туди балончика. Потім швидко її підняв. Після цього спинив машину і вискочив на дорогу.

- Кинь пістолет до парапету набережної і відкрий з мого боку задні дверцята автомобіля, - скомандував Рамірес.

Водій на якусь мить завагався, але потім виконав вимогу кілера. Пістолет покотився до парапету і далі сходами. Хосе не ловив його, і той булькнув у воду. Потім водій приречено підійшов до правих задніх дверей і відчинив їх. Звідти випав дебелий охоронник. Рамірес піднявся ще на одну сходинку і присвітив потужним ліхтарем у машину. Другий охоронець притулився до лівих задніх дверей. Він теж спав. Спав і Бенгалуров, закинувши голову назад.

«Не схоже на пастку, - вирішив Рамірес, піднімаючись по сходах і на набережну. - Навряд Бенгалурову спало б на думку розігрувати увесь цей спектакль, зображаючи з себе «сплячу красуню». Це не його рівень, то вже точно. Ніхто ніколи б не примусив таку людину виглядати сміхотворно».

- Стояти на місці! - заволав кілер, коли водій рушив у його