Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

мій боже солодкий!

 

Півроку пройшло, грошенята мої

З процентами к бісу пропали -

Все стрик пропустив. Усіх нас з ним ураз

Із хати в зашийок прогнали.

 

Прийшлося нам круто - і я став крутить…

Почав по торгах відновляти

Знайомства з людьми, що до тестя колись

Вночі приходили гуляти.

 

До коників змалку охочий я був,

До них-то я й кинувсь з розпалом.

Та що, не багато прийшлося гулять -

Я швидко спізнавсь з криміналом…»

 

 

IX

 

 

Так Гершон, старий конокрад, говорив,-

І стих. Уже сумерки темні,

Немов каламутна вода, залили

Вонючії казні тюремні.

 

А ми, слухачі мимовільні його,

На прічах лиш кулились тихо:

У всякого свойого лиха досить -

Що нам конокрадове лихо!

 

І чув я: ще довго він важко зітхав,

І з боку на бік обертався,

І кашляв, стогнав, кості битії тер,

А далі я трохи здрімався.

 

По хвилі проснувся я. В казні мигтів

Промінчик від лампи знадвору,

На прічі, понурившись, Гершон сидів,

Він спати не міг в таку пору.

 

Тихенько, мов чміль той старий у траві,

Бринів собі пісню жидівську.

Кінець її довго не дав мені спать,

Крутивсь, мов оса, в моїм мізку.

 

«Гей, посадив я винний сад,

Зацвів сад не на жарти;

Програв, програв я свій вік молодий,

Як той карточник в карти.

 

Гей, посадив я винний сад,

Побили сад морози;

Програв, програв я свій вік молодий,

Мене облили сльози.

 

Карточник грає й надієсь

На виграння хоч би мізерне;

Пропав задаром мій вік молодий

І більше вже не верне».

 

21-28 серпня 1889

ПО-ЛЮДСЬКИ

 

 

I

 

 

Онучкарський заробіток,

Звісно, хліб то не масний:

Ходиш, бродиш, мокнеш, мерзнеш,

Як той пес, за гріш марний,-

А згадати якось любо,

Їй же богу! Поле, ліс,

Різні села, різні люди…

І де тільки бог мя ніс!

І якого тільки дива

Між людьми я наглядівсь!

Правда, і добро траплялось,

Та сліз, горя, кривди більш.

Серед сутолоки тої,

Наче зорі ті ясні,

Так дві постаті жидівські

Споминаються мені.

Ви видали, як з криниці

Польової косарі

Літом воду п’ють, всім тілом

Ниць припавши до землі,-

Так оба мої знайомі

В праці, з потом на чолі,

Черпали життя й здоров’я

З мами нашої землі.

Кривди людської ніколи

Не прилип до них окрух,

А від них у мир добро йшло,

Мов вода з нори на луг.

Край наш бідний, люд наш темний

У біді затверд, окріп,

Ще й смієсь чужому горю,

Брату з горла видре хліб.

От тому годиться тямить

Про людей, що з тої тьми,

З тої вовківні страшної

Вирвались, щоб буть людьми.

 

 

II

 

 

Я в Руді близь Магеро́ва

Вже не раз вперед бував,

Про родину Шльоми Штенгля

Тож не раз се й те чував.

Аж раз літом пополудні

Дощ в дорозі мя застиг,

Я до Штенгля й схоронився.

У гайочку груш товстих

Хата Штенглева стояла -

Хлопська хата, не шинок!

Обійстя, стодола, стайня,

Пасіка і знов садок,-

Всюди лад, порядок, дозір,

Хтось, мабуть, за всім глядить,

Що не тільки гроші любить,

Але в праці любить жить.

Чу! гуркочуть жорна в сінях!

Входжу - скрипнули чопи:

В сінях дід старий при жорнах

Меле гречку на крупи.

Сива борода по пояс,

Похилилась голова,

Але плечі, наче двері,

Руки кріпкі, мов ужва.

Поздоровились. «Тут,- мовлю,-

Шльома Штенгель? Я гендляр,

Від дощу хтів схоронитись,

Щоб не змок мені товар».

«Шльома в полі при роботі,

Але ти про те не дбай!

Я є Хаїм, Шльомин батько…

Ну, сідай лише, сідай!

Шльома в полі і всі діти -

В нас робучий час тепер…

Для кісьби сей дощ не шкодить!

Лиш мене мій вік припер

В хаті нині… Ну, та що вже!

Не дармую, бач, і я:

От домелю, зварю каші,

Повечеряє сім’я.

Так-то, сину, в нашім стані

Все працюй, док лиш здоров,

От на старість на жіноцьку

Я роботу перейшов!»

Усміхнувся добродушно.

«Я не жалуюсь! - сказав.-

І за те ще слава богу!»

Та й оп’ять до жо́рен став.

А змоловши, виніс сито

І зчинять почав крупи.

«Ну-ко, сину, йди по дро́ва

Та в печі-но затопи!»

Затопив я. Швидко каша

Закипіла. Вніс старий

Масла, молока, сметани

Та й до мене: «На, бери

Миску, ложку, підвечіркуй!

Ти ж у мене нині гість!

Шльома пізно верне з поля,

Гість тим часом попоїсть».

Підвечіркуючи, Хаїм

Все балакав,- видно, рад

Був чужому чоловіку.

І хоч дощ почав стихать,

Не пустив мене в дорогу:

«Ти лишися, заночуй!

Завтра шабас, гріх ходити,-

Так ти з нами шабасуй!»

І здалось мені так тихо,

Тепло, гарно в хаті тій,

Що й самому захотілось

Перебути довше в ній,

Захотілося пізнати

Хліборобну ту сім’ю.

От і виждав я, як Хаїм

Перервав щось річ свою,

І озвавсь: «Скажіть, реб Хаїм,

Много краю я сходив,

А жидів я хліборобів

Щось ніде не находив.

Як се ви дійшли до того -

Чи то ви, чи хто другий,

Що жидівські всі panusses, 34

Що