Читати книгу - "Уявлена глобалізація, Нестор Гарсія Канкліні"

зазначали в іншому дослідженні, нові форми належності, які сприяють розвиткові менш персоналізованих форм поселення, у тому числі на транснаціональному рівні, мереж споживання (Garcia Canclini, 1995). У будь-якому разі постійна систематична діяльність більшості, зони, в яких сконцентровані великі інвестиції з найактивнішим створенням робочих місць, як і простори та мережі, в яких з найбільшим динамізмом і впливом виявляється громадська сфера, якими є преса, радіо, телебачення і масові розваги (кінотеатри і шопінг-центри), пов’язані з трансміськими і наднаціональними мережами.

Так само як у багатьох містах Латинської Америки та інших регіонів світу, в Мехіко відбувається процес деіндустріалізації через закриття заводів, спричинене транснаціональною конкуренцією або через перенесення їх на периферію, до інших зон країни з екологічних причин. Також через реорганізацію економіки надається більше значення діяльності в третинному секторі (Nivon). Менше двадцяти років тому теорії урбанізації характеризували міста через їхню відмінність від сільських поселень і перехід робочої сили від аграрних робіт до робіт у вторинному і третинному секторах економіки. Зараз найпотужніші імпульси для розвитку надходять більшою мірою, ніж від індустріалізації, від інформаційних і фінансових процесів. І оскільки ці сфери потребують фізичної інфраструктури, навіть найбільш мобільна й не прив’язана до території продукція усталюється в містах, які мають технологічні та людські висококваліфіковані ресурси. Географічна дисперсія глобальних взаємодій комбінується зі стратегічними місцями в багатьох точках планети, де комунікації вписуються до просторового контексту.

У глобалізованій економіці найбільші міста стають сценами, які сполучають між собою економіки багатьох країн, вони є більшою мірою центрами послуг, ніж промислового виробництва. У Нью-Йорку і Лондоні до фабричного виробництва залучено не більше 15 відсотків активного населення, і передбачається, що на початку ХХІ століття воно охоплюватиме від 5 до 10 відсотків (Hall). Якщо навіть декілька десятиліть тому емблематичні уявлення про мегалополіси включали труби і робітничі райони, зараз їх заступили величезні плакати транснаціо­нальної реклами, які насичують до візуального отруєння всі швидкісні дороги і постмодерністські архітектурні споруди, ці високі корпоративні будівлі з дзеркального скла, які у Мехіко змінюють вигляд бульвару Реформи, Поланко, Санта-Фе та крайнього півдня міста.

Слід зазначити культурну роль, яку відіграють торговельні макроцентри у великих і середніх містах. Вони, крім поширення нерухомого і торговельного капіталу та здійснення в концентрованій формі реструктуризації інвестицій, створення робочих місць і знищення інших у роздрібній торгівлі, надають простори для інсценування споживання, де архітектурна монументальність асоціюється з прогулянками і відпочинком. Створюють нові ознаки символічного вирізнення і відрізнення для вищих і середніх класів, збільшують роль продукції і транснаціональних брендів у задоволенні потреб. Численні шопінг-центри включать специфічні культурні пропозиції, такі як багатозальні кінотеатри, книгарні, крамниці з дисками, відеоігри, музичні вистави, мистецькі виставки і центри розваг. Своїм привабливим дизайном, безпечністю та чистотою допомагають цим просторам вийти за межі суто торговельних цілей і стати місцями зустрічей і соціалізації, особ­ливо для молоді. Комбінація цих інгредієнтів робить їх більш привабливими, ніж винятково культурні центри, і більш безпечними, ніж інші місця, зроблені лише для того, щоб купувати чи прогулюватись. Однією з основних культурних причин їхньої успішності є те, як в них поєднуються символічна диференціація та свобода поведінки. Інтерв’ю з клієнтами демонструють, що це місця, де споживання одягу й інших продуктів посилює відмінності і де водночас доступ до розваг і культурних благ – більш «сучасних», або «глобальних», – з більшою якістю подання можна отримувати неформально, вдягнувшись у джинси, водночас прогулюючись і спілкуючись (Ramirez Kuri, 1998).

Така суттєва трансформація використання міських просторів і споживання, у тому числі культурного, не була темою для обговорення з проблематики міста і ще меншою мірою – культурної політики. У Мехіко лише «Торговельний центр Куйкуйлько» став причиною полеміки, оскільки вважалося, що будівництво його і пов’язаної корпоративної будівлі могло негативно вплинути на сусідній ритуальний центр з такою ж назвою, найстаріший у Долині Мехіко (датований ІІ століттям до Різдва Христового), й погіршити проблему водопостачання та заторів на дорогах. Чи лише конфлікт з історичними пам’ятками і пам’ятниками архітектури є тим, що має примусити думати про суспільні інтереси, коли розширюється меркантилізація дозвілля та ефектності вигляду міста?

З огляду на масову конкуренцію таких центрів та їхнє приватне привласнення суспільних ресурсів, їхнє створення може бути приводом для досліджень і аналізу під кутом зору суспільного використання, а не лише коли вони завдають збитків археологічним пам’яткам. Можна подумати не лише про функцію регулювання й обмеження, яку могла б здійснювати держава, а також про суспільну користь, пов’язану з торговельними центрами. Оскільки вони сприяли певному відродженню кінотеатрів, споживанню дисків і мистецьким виставкам, варто спитати, чи в цьому контексті вони могли б сприяти іншій культурній діяльності – з поширення інформації та участі в державному управлінні культурою? Подібне вже відбувається у торговельних центрах Барселони, Берліна, Лондона й інших європейських міст (Borja та Castells, 1997), де інвестори шопінг-центрів мають включати неприбуткові простори, як-от центри дитячої соціалізації, соціальних і культурних послуг.

У Мехіко закон, який регулює комерційне телебачення, встановлює, що канали повинні надавати 12 відсотків свого часу для поширення меседжів суспільного значення. З другого боку, у Федеральному окрузі законодавчо визначені Спеціальні зони контрольованого розвитку – або через їхню історичну цінність, або з метою підтримання гармонійного зростання міст: ті, хто хоче інтенсивніше, ніж дозволено, використати територію (щільність забудови ділянки, висота будівлі), мають робити внески для покращення роботи комунальних служб задля здійснення діяльності з оновлення або покращення міста.

Можна було б зробити умовою для будівництва чи поширення торговельних центрів виділення підприємцями місць для неприбуткової культурної діяльності: вистав, мистецьких майстерень, кінозалів під управлінням національною фільмотекою Мексики Cineteca, центрів інформаційних соціальних служб. Так само як здійснюється регулювання екологічного впливу цих великих будівель, слід проводити оцінку їхнього культурного впливу та вимагати, щоб неприбуткові інвестиції надавали їхнім прибуткам ефекту компенсації життю суспільства. Імовірно, це переосмислення суспільної цінності нових просторів соціалізації і споживання змогло б стати приводом для розширення сфер громадської активності, як це здійснюється в інших містах (Holston та Appadurai, 1996).

Якщо зростання міста Мехіко в останні півстоліття завдячувало його індустріалізації і наступному приверненню внутрішніх мігрантів, то з моменту зовнішнього відкриття економіки країни на початку 1980-х років зони найдинамічнішого розвитку столиці пов’язані з усталенням транснаціонального інвестування і з транснаціоналізацією мексиканських підприємств. Федеральний округ і найближчі райони столиці перетворилися на один з двадцяти чи тридцяти міських мегацентрів світу, де пов’язуються механізми управління, інновації та комерціалізації на транснаціональному рівні. Ці зміни є очевидними передусім на 650 гектарах, виділених у зоні Санта-Фе будівлям компаній Hewlett Packard, Mercedes Benz, Chubb Insurance, Televisa та інших підприємств, торговельних центрів і елітним житловим зонам. Також в архітектурній перебудові Бульвару