Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

- Друзі ж допомагають один одному,- так, щось не подобається мені, куди повертає ця розмова. Хмурюся, не розуміючи, як я можу її зупинити.

- Так, але... - дівчина зніяковіла чомусь. - Правда, ми можемо спілкуватися і не заважати один одному...

Та-а, якого біса... Я їй заважаю?

Нервово киваю, випиваю залпом ром і стискаю губи. Якщо я їй заважаю...

- Добре. Допомогти з переїздом?

- У мене не багато речей, дякую, - Лілі посміхнулася. Раптово вона стала більш впевненою і навіть плечі розправила. - Тоді добраніч, Кирило.

Дівчина пішла, а я повернувся знову до вікна.

Раптом приходить усвідомлення того, що вона ніколи не була по-справжньому вільною. Нехай, вона до кінця не усвідомлює, що я знаю про неї більше, ніж вона думає. А я тим часом дам їй шанс відчути свободу, вирішити, як вона хоче жити і що робити далі. Навчається вона на цікаву спеціальність, може, і вийде з неї хороший журналіст. З мене поганий вийшов дипломат і юрист, останні курси я вже працював у Сашко і закривав все за допомогою хабарів. Хоча, з якого боку подивитися... Зараз, займаючись бізнесом, я досить непогано веду переговори.

Засинає вона швидко. Як і зазвичай, спить на спині, розкинувши волосся по подушці і абсолютно в розслабленій позі, закинувши ніжку на ковдру. Красуня навіть не здригається, коли я нахиляюся до неї і торкаюся її щічки губами. Потім носом у волосся, щоб вдихнути її запах. Виникає сильне бажання ще провести долонею по фігурці, запустити під піжаму руки і торкнутися шкіри, зігріти її.

Не хочу її відпускати, але не можу і не відпустити. Це як якесь замкнуте коло, де я постійно згадую про свої потреби, але глушу їх заради неї. Може, відпустити її не така вже й погана ідея? Я ж в будь-який момент можу дізнатися, що з нею, як справи і де живе.

Та й досить, врешті-решт, вести себе як підліток. Ми повернемося обов'язково до цих розмов.

Просто пізніше.

Спускаючись, я розумію, що все ж дуже мало знаю про неї. Точніше, про неї саму, а не про її життя. Мені відомо, що вона дуже ніжна і м'яка характером, що дуже обов'язкова і не кинула університет, хоча і було складно поєднувати все разом.

Але я не знаю, що вона любить, як мріяла жити і ким хоче бути. Розумію, що мріяти в тих умовах було складно, та й виживати такому ласкавому кошеняті теж. Але тепер у неї є шанс почати нове життя, і я сподіваюся, що ніяких підтекстів вона не бачить в моїх словах або вчинках. Нехай думає що хоче, нехай думає, що я люблю Єсенію і мучуся від нерозділеного кохання. Поки вона буде в цьому впевнена, я зроблю так, щоб вона ні про кого більше не могла думати. Я впевнений, що моя чарівність і симпатичне личко зроблять свою справу.

Нехай буде впевнена в тому, що я допомагаю їй через те, що ми товаришуємо. Нехай вважає, що я нічого до неї не відчуваю. Так вона навіть не помітить, що я стану для неї всім світом і вже тоді... Я зможу зробити її найщасливішою дівчинкою на світі.

Вранці я встав перший, але і вона довго не спала. Ледве вона зібрала свої речі, спустилася вниз і здивовано помітила мене.

- Доброго ранку. Вже прокинувся?

- Ага, прокинувся. Вирішив тебе все ж відвезти, - посміхаюся. - Ти знаєш, куди тобі потрібно?

- Так, я підшукала вчора зйомну квартиру. Я не повернусь додому, це точно...

- І правильно, - киваю. Потім підходжу до неї і простягаю коробочку з новим телефоном. Маленька здивовано подивилась вгору, на мене.

- Навіщо?

- Твій телефон старий і був розбитий тоді. Хотів ще раніше віддати, але зараз вдалий привід. Будь завжди на зв'язку зі своїм єдиним другом, - посміхаюся. Вона не бачить, чи що, як сильно мені подобається? Або що я дивлюся на неї постійно? Хм...

- Добре, - дівчина кивнула. - Мабуть, у мене ще з'являться подруги, вчора Єсенія ж запрошувала мене з ними розважитись...

- Це ж добре, - я посміхнувся. - Я їм всім довіряю, але ти багато не пий, раптом що.

- Я і так багато не п'ю, - дівчина посміялася, а всередині мене все потепліло від цього звуку.

Загалом, я її відвіз. Перевірив, що хозяйка квартири дуже навіть не погана, що район набагато ближче до центру і що ціна взагалі прийнятна. І залишив її одну, чудово розуміючи, що скоро я заберу її назад.

Просто їй потрібен час. Відійти, звикнути, подружитися з Єсенією, Женею, Дашею і Мирославою.

Нарешті, всі мужики при дівчатах. Навіть я, хоч і все ще не однозначно.

Тільки ця думка змушує мене посміхатися.

Я просто не дам їй відійти і відпочити від мене. Адже з нею я можу бути наполегливим, можу дбати про неї, навіть на друге побачення запросити, але пізніше. Нехай відпочине від минулих подій, нехай ранки заживуть. І фізично, і морально.

А чекати занадто довго не довелося, на щастя!

Приблизно через три тижні ми з друзями засіли в кабінеті мого клубу з кальянчиком, ромом, який Віт привіз з відпустки - відразу ящик, знаючи наші апетити - і вечір був навіть трохи нуднуватим. Ні, ром був смачний, пряний і дуже міцний, кальян вставив гарненько і ми обговорювали нагальні питання і актуальні новини на робочому і особистому фронтах. Насправді, звичайні чоловічі розмови. Ми рідко обговорювали своїх половинок, чоловіки взагалі рідко в компанії собі подібних говорять про якісь дурниці. Хоча, може це у мене таке коло спілкування і нам все одно де, як і коли говорити про справи. У звичайному ритмі життя ми рідко бачимося. Напившись, не так вже й часто приходить в голову покататися містом, дунути або щось в цьому роді. Так, я, напившись, поїхав на бої без правил, не думаючи про наслідки... Але ви навіть не уявляєте як адекватного мужика зупиняє думка, що у нього є в цьому світі дівчинка (у випадку моїх друзів ще й крихітні малюки), для якої він повинен стати опорою і захистом.

Та й ви часто бачили в нічних клубах одружених? Я ось рідко, і тільки тоді, коли ми їдемо забирати їхніх дружин.

Загалом, вечір проходив звичайно. Почали з обговорення смаку і ноток післясмаку рому і продовжили про нові проекти... Поки Сашко не розблокував телефон і не підскочив, дивуючи всіх нас: