Читати книгу - "Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн"

19. Тренажер

Піднявши голову від книги, я розправила плечі та потяглася. Жалібно хруснув плечовий суглоб. Геррі несхвально похитав головою і запитав:

- У нас сьогодні крім романтичного сніданку ще обід чи вечеря передбачені?

Я підібгала губи й з сумнівом глянула на фоліанти розкладені по столу, ніби прикидала чи можна їх з'їсти, але варто визнати, що жувати старі пожовклі сторінки не погоджуся ні я, ні компаньйон.

За вікнами темніло. На землю спустилися сутінки. Небо все ще було світло-синім, а території під ним втратили більшість фарб та посіріли. У такий час доби в очах рябило і, здавалося, що навіть уночі, при світлі місяця можна розглянути більше.

- Ще й туман, - невдоволено зауважив Геррі, глянувши за вікно.

- Треба було попросити Дорайна купити нам вечерю швидкого приготування, а не сукню, - тихо пирхнула я, опустивши підборіддя на долоню і задумливо катаючи ручку по стільниці. Геррі різко обернувся до мене і розпушив шерсть. На стіл упала крива скуйовджена тінь.

- Ти все ще дуєшся на мене? - обурився друг, хоч насправді я не відчувала ні злості, ні образи. Усередині оселилася лише незрозуміла досада на саму себе, ніби я обікрала демона, хоча в салоні пані Тессі за обраний одяг заплатила Ірма. Я навіть самій собі не змогла пояснити дивний тягар, що оселився за грудиною. Його не визначало жодне скануюче заклинання.

- Ні, - видихнула нарешті. Геррі, втомившись просто обурено на мене витріщатися, до цього часу вже підійшов ближче і торкнувся лапкою кінчика мого носа.

- А що тоді?

- Доведеться знову йти в місто, - всупереч сумній інтонації та згубленому настрої, я все ж таки піднялася на ноги та зняла зі спинки стільця жакет. Провівши долонею по приємній дорогій тканині, не стримала посмішку, і вона проявилася на губах.

- Ну пройдемося, - Геррі не бачив великої проблеми у прогулянці. Він збирався весь час сидіти на моєму плечі.

- Нещодавно ти трусився від страху при одній думці виходу в місто, - з усмішкою нагадала я, одягаючи жакет. Вночі на вулицях Хаола вже було прохолодно.

- Це було давно, - не погодився зі мною звір. Він смішно напружився, стиснувся і швидко вильнув хвостом вправо-вліво, а потім в один стрибок опинився у мене на плечі, продовживши звідти: - З того часу ми завели дружбу з демоном, бачили травоїдні квіти в оранжереї, потрапили під дію прокляття й отримали поранення від померлого багато років тому монстра. Я тепер, мабуть, взагалі нічого не боюсь, Ель. Я найбезстрашніший звір у всій окрузі… Ой! Хто це?!

Я зачиняла двері нашої кімнати, коли Геррі скрикнув. Від несподіванки я здригнулася і сіпнулася обертаючись.

- Вибачте, що налякав, - Жак Вітан виступив з темряви у коло світла мого світлячка. Я впізнала тренера бойових мистецтв та перевела подих. Обернувшись, зміряла Геррі поглядом. «Найбезстрашніший звір» лише розвів лапками убік, мовляв, буває, застали зненацька.

- У гуртожитку пізно вмикається освітлення і в коридорах після заходу сонця деякий час темно, - пояснив колега. - Добрий вечір, Елері.

Саме після його слів у коридорі один за одним спалахнули магічні світильники. Я погасила свій світлячок і спромоглася краще розглянути чоловіка. Містер Вітан був одягнений у темний спортивний костюм, який приховував його постать. В одній руці він тримав сумку з продуктами, до яких зацікавлено принюхався Геррі, а в другій невелику коробочку.

- Доброго вечора, - нарешті, відтанула я і кивнула у відповідь, усміхнувшись: - Нічого страшного, Жак, я злякалася швидше крику мого компаньйона.

- Так, він у вас голосистий, - усміхнувся чоловік, глянувши на Геррі. Той про всяк випадок присунувся ближче до моєї шиї, а лапки накрив хвостом. Але невдовзі темні очі знову сконцентрувалися на мені: - Ви зайняті, Елері?

- Ні… так… - я розгубилася, не чекаючи такого питання. - А що сталося?

- Хотів попросити у вас допомоги, - добродушно посміхнувся чоловік, продемонструвавши дешеву металеву коронку на верхньому іклі.

- Звичайно, - охоче відгукнулася я, проігнорувавши як на плечі важко зітхнув Геррі. - Чим я можу допомогти?

- Після того, як я… - чоловік зам'явся, підбираючи слова, а потім труснув головою, наче відкинувши сумніви й швидко сказав: - Після мого виходу з в'язниці постійно болить спина. Боюся, що ще кілька років і я не зможу бути тренером, а більше я не маю можливостей для заробітку.

Фраза про в'язницю збентежила, але вона торкнулася лише людини в мені, місце якої швидко зайняв цілитель: холоднокровний, розважливий і неупереджений.

- Як давно спина болить? - навіть голос змінився, ставши сухим і діловим.

- Два роки приблизно, - замислившись на мить, повідомив Жак.

- До кого зверталися? - я чітко ставила запитання та фіксувала відповіді, розглядаючи плечі людини.

- До міських цілителів, - скривився чоловік. Я кивнула з розумінням: міськими називали безплатних лікарів. Я теж кілька разів працювала безоплатно в клініках для жителів передмістя Шедана, як волонтер, для того, щоб набратися практики в терапії. Найчастіше лікарями на постійній основі там залишалися цілителі не вище за четвертий рівень або люди з нестачею знань для роботи в платних закладах. Міста виділяли гроші на зарплати таким працівникам, але не достатні, щоби утримати хорошого фахівця. Тому я розуміла скепсис містера Вітана. Він швидко додав, виправдовуючи своє прохання: - Ліззі сказала мені, що ви працювали в шпиталі. До того ж в академію не беруть викладачами людей нижче шостого рівня. Тому я подумав, що, можливо, вам буде неважко...

- Мені треба оглянути вас, - вирішила я і відчинила двері в кімнату. Чоловік здивовано пом'явся на порозі, але все ж таки ступив усередину. Я пройшла до ліжка, накинула на неї покривало і вказала гостю:

- Можете залишити речі на стільці, а самі пройдіть сюди, будь ласка, мені потрібно, щоби ви лягли.

Жак Вітан мовчки підкорився. Поки він влаштовувався, я швидко прочитала два заклинання: магічний зір та знезараження. Ці двоє ходили один за одним по п'ятах. Живучи під замком у Йозефа я часто повторювала їх, а ночами мені снилися кошмари про те, що в операційній залі я не можу згадати дезинфікуюче плетіння. На практиці виявилося, що я навіть не задумалася про слова, вони речитативом ледь чутно зірвалися з губ і враз подіяли.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍