Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"

Розділ 18. Врятувати їх обох

З транспортуванням проблем не виникло, і ось наша невеличка компанія вже в секретному бункері палацу. А варто було розмістити колишнього принца "зі зручностями", як я одразу ж відправив звісточку Меліріану, нехай, як то кажуть, дивиться і вирішує долю свого брата, а заразом і мою, адже фактично саме я не послухався наказу імператора. Час минав, але друг так і не з'являвся, хоча ми й натиснули кілька разів на тривожну кнопку.

- Що тут у вас? - Через деякий час біля входу з'явився зовсім не правитель, а його батько нервово ступив у приміщення, та так і застиг, роздивляючись наш із Ріаном трофей.

- Але... як? - Отже, Мар все ж таки був у курсі.

- Я думав це ви нам розповісте ЯК? - Вирішив іти напролом, втрачати мені тепер усе одно нічого, а так хоча б амністію для другого радника вимагатиму.

- Він мав спати. Мій син... - на цих словах екс-імператор замовчав, але все ж таки продовжив. - Цей дракон не повинен був нікого більше потурбувати, - і стільки впевненості в його словах.

- Але уявіть собі... Утім, зараз це неважливо. Питання в іншому, - я трохи забарився, але все ж таки виклав те, що мене турбувало на цей момент: - Що тоді сталося? Чому Лір нічого не пам'ятає і ЯК Ірл став таким? - Здається, нам занадто давно брешуть, і події тих часів приховують не тільки від ради, а й від самого імператора.

- Розповідь дуже довга, - невпевнено промовив Драгонійський-старший.

- Так і ми начебто поки що нікуди не поспішаємо. І я із задоволенням послухаю СПРАВЖНЮ історію, що сталася того дня, коли Лір втратив брата.

- Добре, я все розповім, але після цього мені буде потрібна ваша допомога, - колишній правитель подивився на нас із другом і ми обережно кивнули:

- Ми вислухаємо ваше прохання, і, якщо це буде в наших силах, то обов'язково допоможемо, - прийняв я рішення за двох, але Ріан виявився не проти.

- Того дня... - Марліан прочистив горло, прикрив очі і продовжив свою розповідь, немов би повертаючись у таке далеке минуле:

Того дня я відбув порталом у світ Дріад, ми давно намагалися налагодити з ними контакт, і ось нарешті зелені жриці відгукнулися на нашу пропозицію, запросивши мене і кількох радників у свій світ.

Розмова вийшла важкою, ніхто не хотів поступатися, і я банально розривав усі спроби Ліра зв'язатися зі мною. Подумав, що молодшенький знову щось хоче, і йому не вистачає терпіння дочекатися батька. Якщо ви пам'ятаєте, то в ті часи імператор був особливо нестерпним, дракон його набирав силу, і це дуже впливало на характер Меліріана.

Але справа зовсім була не в його миттєвих бажаннях, цього разу я помилився. І ця помилка коштувала мені життя одного з синів. Виявляється, саме того дня Ірліану особливо важко давався контроль його звіра, і саме тому спадкоємний принц вирушив до каньйону, щоб дати волю своєму Альтер его, яке так невчасно розбурхалося.

Молодший брат дуже переживав з цього приводу, і з цієї причини вирішив простежити за ним. Лір дістався до долини і розмістився трохи осторонь, щоб Ірл його не унюхав. Спочатку мій старший син просто носився ущелиною, намагаючись позбутися енергії, що переповнювала його, але в якийсь момент він відчув чужу присутність.

На жаль, молодший не одразу це усвідомив, а коли прямо перед ним виникла величезна голова дракона, хлопець банально злякався і постарався сховатися, але цим лише розпалив у свого брата азарт мисливця, адже тим повністю оволодів його звір. 

Мабуть саме в той момент, тікаючи від переслідувача, Лір намагався докричатися до мене, але я не відповідав, і тоді юний принц вирішив попросити допомоги в матері. Він сподівався, що та викличе підмогу, і ті врятують його від нападок збожеволілого дракона, але Елеонора вирішила приховати те, що сталося, від оточуючих, самостійно прямуючи в каньйон.

Удвох з молодшим сином вона намагалася загнати в пастку Ірліана, але той був занадто сильний. Їм ніяк не вдавалося заспокоїти нащадного принца, і тоді моя дружина звернулася до мене, її поклик я не міг пропустити і відповів. Якраз у цей момент звір викрутився і вчепився в крило матері, а Лір вхопив брата за хребет, намагаючись відтягнути. Що було далі - не знає ніхто. Ні Елеонора, яка втратила свідомість, ні молодший, який втратив спогади, але йому все ж якось вдалося побороти брата. 

А коли я все ж таки опинився в ущелині, то побачив випалену землю, поранених дружину і молодшого сина, а також заснулого Ірліана.

Але варто було нам переправити старшого прнца до моїх лабораторій, як виявилося, що він втратив зв'язок із реальністю, ним повністю оволодів звір. 

Рішення довелося ухвалювати швидко, радники тиснули на мене і погрожували життям сина, що залишився. Тому я був змушений піти на угоду з совістю і обставити все так, що Лір був винен у загибелі брата. Не знаю навіщо їм це все, але в мене банально не залишалося вибору. 

Через кілька десятиліть марних дослідів я опустив руки і знову скористався допомогою ради, приспавши колишнього спадкоємця за допомогою "променя вічності" назавжди. Після цього ми переправили Ірліана на Террію, де він і мав спати вічним сном.

 

Чоловік замовк, а я все сидів, продовжуючи ошелешено дивитися на колишнього імператора. Уся його розповідь породила ще більше запитань, але я вже банально боявся їх поставити. Яка ж влада була у минулої ради і що ще вони могли накоїти?

- Ми повинні йому допомогти, - Аверіан, який мовчав до цього, підняв голову й уважно глянув спершу на Марліана, а потім і на мене. - Кір зміг побачити нитку істинної пари в Ірла, його можна повернути, - друг більше за мене вірив у мої здібності, і сподівався на гарний результат для другого принца.

- Нитка? Ти бачиш його нитку? - Вчепився у звістку екс-правитель, немов потопаючий у соломинку.

- Так, але вона дуже слабка, - чесно зізнався я, дивлячись на звіра, що розплющив очі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍