Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

– Це може бути ще смачніше.

Вмочивши той самий шматок млинця в полуничне варення, що стояло на столі, я знову простягнула чоловікові. Він мовчки спробував нову порцію і видав задоволений протяжний звук.

У куточку його губи залишилася невелика краплинка варення. Я плавно підняла руку, торкнулася кінчиком вказівного пальця його шкіри, стерла залишки джему та швидко облизала його.

Дарлем увесь цей час, не відриваючись, дивився на мої губи, і я помітила, як смикнувся його кадик. На секунду я внутрішньо здригнулася. Якби хтось запитав, чи намагаюся я спокусити свого чоловіка, я б без докорів сумління відповіла «Так». Бо не знаю, що нас чекає попереду, але зараз він мені подобається. Бо хочу, щоб наше життя не закінчилося на моменті укладення вимушеного шлюбу. Бо мені приємно, як він дивиться на мене оцим затуманеним поглядом. І бо в мене самої виникають не зовсім порядні думки, коли він стоїть так близько до мене. Ну я ж теж людина. У мене теж можуть бути примітивні бажання. І на цьому все. Нічого більшого. Упевнена. Тільки залишилося відірвати від чоловіка погляд. Ось зараз. Але чомусь не виходило. Особливо коли він так пильно дивиться. Коли трохи подається вперед. Коли схиляє голову. Коли...

– Приїхав Тредан Домре, – захекано виголосила Ейлен, несподівано вриваючись у кухню.

Ми різко відсахнулися одне від одного.

– Я зараз підійду, – сказав Дарлем, махнувши головою.

– Ні, він просить пані Олександру.

– Мене? – здивовано перепитала я.

Чоловік, який уже прямував до дверей, миттєво обернувся. Я знизала плечима, натякаючи, що й гадки не маю, що потрібно від мене Тредану.

– Тоді не будемо змушувати гостя чекати, – кинув Дарлем і простягнув мені руку.