Читати книгу - "Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька"

35 глава

        Налітавшись вдосталь, потрібно було повертатися, як би того не хотіли дракони. Перетворившись, я відчула, що дійсно все пройшло і бік більше не болить. Тільки відчуття спітнілості було присутнє.

-Пообідаємо?

-Так, звісно. Тільки спочатку, я прийму ванну.

-А можно я з тобою? -підмигнувши, промурликав коханий.

-Давай краще я сама, а то вже обід, а ми ще й не починали займатися.

-Гаразд, тоді в тебе пʼятнадцять хвилин і я чекаю тебе за столом, не спізнюйся, будь ласка.

      Ми розійшлися по кімнатам. Привівши себе до ладу, одягнула свій костюм для верхової їзди і вийшла до столу.

-Я думав ти хотіла повчитися володінню меча? А ти вирішила прокататися на конях?.

-Ні, просто мені так зручніше. Тобі не здається, не справедливим, що чоловіки носять штани та сорочки, які дуже зручні, а жінки - сукні до підлоги, з болючим корсетом? 

-Я про таке навіть не задумувався.

-А варто було б. 
        Гарно поївши, ми вирушили на тренування. Спочатку Людомир багато розповідав мені, адже володіння мечом починається, насамперед, з голови. Треба бути готовим, не метушитися і не зволікати. Людина, озброєна мечем, не має права на помилку і не має можливості виправити її. Також однакових ситуацій не буває: до кожного противника, бою, справи слід підходити з оновленим духом і запалом. Тому не варто недооцінювати суперника та його вміння, він обовʼязково скористається цим. 
 Існує три закони володіння меча, які необхідні для здійснення результативного удару. Це „закон меча“ ,що полягає у правильному проведенні удару, „закон тіла“ , за яким удар повинен бути нанесений за правильної постави, і „закон серця“, що означає бадьорість та енергійність духу при ударі. 
-Ти мене слухаєш? Не скучно?

-Ні, я все сприймаю і запамʼятовую.

-Добре, тоді давай перейдемо до практики.

      І він дав мені меча, справжнього, сталевого, тяжкого. І почав з бокового удару по лівій стороні торсу, в мене вийшло відбити. І так ми зійшлися. Звісно король щоразу мене атакував, а я або ледве ледве відбивала напади або взагалі не виходило. 

-Меч тримай вище. Удар сильніше. Не нахиляйся так. Не завалюйся. Контролюй суперника. 
  Через годину-дві занять, в мене вже не було сили. Опустивши меч, дала зрозуміти, що далі продовжувати не можу.

-Втомилася? 
-Мг. В мене нічого не виходить.

-Чому, ти дуже добре тримаєшся, з тим, що ти вперше взяла в руки меча, то взагалі молодець.

-Ти просто втішаєш мене.

-Ні, це правда. Звісно до ідеалу далеко, та і ідеально ніхто не володіє.

-Я хочу відпочити.

-Ходімо зі мною.

       Він повів мене, а я йшла за ним, як якесь побите цуценя. Ми прийшли до кімнати Людомира. Пройшовши через усю кімнату, він завів мене до ванної. 
-Тобі не завадить гаряча ванна, бо інакше завтра рук не зможеш підняти. А я допоможу. -посміхнувся. І це була найчарівніша усмішка і всіх світах. 
        Набравши повну ванну, Мир підійшов, обережно зтягнув костюм, який ніби приклеївся до спітнілої шкіри. Відійшовши на крок назад, оглянув мене, ніби вивчаючи. Його погляд ковзав по мені зверху вниз, а самовдоволена посмішка не заходила з обличчя. Почуваючись дивно, ніби то і трохи соромлячись, я перервала розглядання і залізла у ванну. Вода спочатку ніби то оппікала, але згодом почала приємно зігрівати. Чоловік роздягнувшись, заліз позаду мене. Одну руку поклав мені на груди, іншою обійняв за живіт і почав щось пальцем малювати.

-Як ти думаєш, у мене все вийде?

-Я вірю в це і вірю в тебе.

-Я маю тобі дещо розповісти, про себе.

-Машо, я все знаю.

-Але звідки.

-Коли я помирав, то зустрів твого батька, який мені все розповів, хто ти і звідки.

      Я завмерла, мені здавалося, що я навіть не дихала, чекаючи того, що він скаже далі.

-Я кохаю тебе. І мені не важливо, звідки ти. Головне - яка ти. Ти добра, ніжна , мила, саможертовна і головне, що мені не дуже подобається, відбита на всю голову. Але я люблю все в тобі. І без тебе, вже і не буде мене. Все навкруги потьмяніє. 

        Напевне таких слів я і хотіла почути, серце тріпотіло, тіло тягнулося до нього, до свого чоловіка. Ми знову займалися коханням і іншої назви не підібрати, адже це все було саме так трепетно та ніжно, як я люблю. Дійшовши до піку ейфорії, в мене зникли всі сили і я заснула прямо в ванній на грудях Мира. Скрізь сон, я відчула, як він переніс мене на ліжко, та вкутав. І я поглибилася в сон іще міцніше. Мені снилися вбиті люди, кров, голови розкидані всюди. А я біжу кудись, щось шукаю, а потім оглядаюся і відчуваю різкий біль в області живота. Піднімаю очі, поруч стоїть Ріваят, тримається за рукоять меча і так зловісно посміхається, хоча в очах сум та скорбота. І я зі страхом прокинулася. Хоча розумію, що знаходжуся ще уві сні. Якось все дивно. Довгий коридор, купа дверей. Я відкриваю одні, пусто, інші, пусто, відкриваю ще одні, нічого, вже наростає паніка, хочу вибратися, але відкриваю двері і бачу там два крісла і камін. В одному кріслі, хтось сидить, спиною до мене.

-Сідай, люба.

         Мама. І спокій прийшов до мого серця та душі.

-Мамо, я так рада тебе бачити, ти давно до мене не приходила.

-В цьому не було потреби.

-Мамо, мені такі дивні сни снилися, а ще багато чого сталося.

-Не торопися. Я все знаю. Сни твої бо багато чого не розумієш, багато хочеш знайти відповідей і саме тут і зараз, а іноді потрібн відпустити ситуацію і відповідь прийде сама. А те що сталося, то вже не змінити. Люди самі зробили свій вибір і знали на що ідуть, тому їх не потрібно ні жаліти, ні звинувачувати.

-Я не знаю, чи правильно я чиню. Чи вірний шлях обрала і слідую ним.

-Відповідь на твоє питання ти отримаєш тільки в кінці цього шляху. Просто роби так, як говорить твоє серце.

-Мамо, я так хочу миру! Я так хочу, щоб люди не гинули. І хочу бути поруч з Людомиром і бути щасливою.

-Мила моя, люба донечко. Втрачати завжди тяжко але в кожного свій шлях і свій кінець. Ти так виросла. Я пишаюся, що ти в нас така. І серце крається, що нас не було і немає поруч, що нема кому навчити та порадити. 
-Ви завжди зі мною, тут. -і я показала на серце.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍