Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

Читати книгу - "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)"

185
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 79
Перейти на сторінку:
просто так, від нічого робити, вечорами.

Там на будівництві хлопець ставав промисловим або транспортним робітником, міським жителем, там він отримував паспорт, і більше ніякими трудоднями його в колгосп повернути-заманити не виходило.

І ще хід: в офіцерське училище. Хрущов боляче вдарив по армії, вигнавши сотні тисяч фронтових офіцерів без пенсій, без професій, без квартир. Після того охочих стати офіцерами різко поменшало. У військових училищах недобір. А хлопці з села, відслуживши рік у солдатах, в училище рвуться. Не потрібні їм офіцерські погони. Їм би училище закінчити, стати офіцерами, а через рік хворим можна себе оголосити. Але вже не повертатися в осоружний колгосп.

Війна вибила чоловіків. Після війни з сіл усіма шляхами йшли молоді хлопці. Залишалися одні дівки. Але й вони знаходили шляхи. Їм би одружитися з міським та отримати паспорт. Тут не про любов мова, не про міцну сім'ю і продовження роду, а про спосіб вирватися. А сім'я потім розпадалася - шлюб же по суті фіктивний.

Точно так, як зі Східної Німеччини люди втікали до Західної, радянський люд усіма правдами і неправдами втікав із сіл. Село вимирало. І виникали продовольчі труднощі.

6

В сільське господарство держава накачувала колосальні кошти, в колгоспи гнали сотні тисяч тракторів, автомашин, комбайнів, мільйони тон добрив, неймовірна кількість запасних частин, паливно-мастильних матеріалів. Інститути й технікуми готували й направляли в сільське господарство незліченні табуни агрономів, інженерів, меліораторів, зоотехніків, іригаторів, ветеринарів.

Сільським господарством керував один спеціально на те виділений секретар Центрального Комітету Компартії з величезним штатом. Йому підпорядковувалося Міністерство сільського господарства. Крім того, існувало Міністерство заготівель.

І Міністерство сільськогосподарського машинобудування. І Міністерство машинобудування для тваринництва і виробництва кормів. І Міністерство з виробництва мінеральних добрив. І Міністерство технічних культур. І Міністерство тваринництва. І Міністерство радгоспів. І Міністерство бавовництва. І Міністерство хлібопродуктів. І Міністерство плодоовочевого господарства. І Міністерство меліорації та водного господарства.

У кожній республіці, крім того, був свій партійний сільськогосподарський секретар з величезним штатом і своїми міністерствами. У кожній області і в кожному районі теж сиділи сільськогосподарські начальники у великому числі.

Стан у сільському господарстві регулярно обговорювався на найвищому рівні: на з'їздах Компартії і на пленумах її Центрального Комітету. Приймалися резолюції і робилися практичні висновки. Дійшло до того, що мудра Комуністична партія своїм рішенням прийняла грандіозну Продовольчу програму, яку чомусь так і не вдалося виконати.

На підйом сільського господарства Комуністична партія направляла партійних працівників і молодь, демобілізованих офіцерів і працівників культури. На сільське господарство працювали наукові інститути й ціла Академія сільськогосподарських наук. На збирання врожаю кидали солдатів, забуваючи про бойову підготовку, робітників із заводів, зриваючи виробничі плани, студентів і школярів, порушуючи навчальний процес.

Але! Присадибні ділянки жителів країни займали 2,5 відсотка сільськогосподарських угідь і давали 51 відсоток сільськогосподарської продукції. На ці жалюгідні клаптики землі припадало 62 відсотки продукції тваринництва.

Що це означало?

Картина була така: на 97,5 відсотках сільськогосподарських угідь весь день працювало все сільське населення, тут були всі трактори і комбайни, всі фахівці сільського господарства, сюди йшли всі капіталовкладення, тут плідно працювали всі фахівці і вся багатомільйонна армія солдатів, студентів, школярів та всіх інших помічників. А ввечері втомлений селянин повертався додому і біля свого будинку копав лопатою грядки, не підкоряючись резолюціям з'їздів і пленумів, не вникаючи в рекомендації Академії сільськогосподарських наук, не слухаючи інструкцій Центрального Комітету, міністерств, відомств, обласних і районних комітетів, не слухаючи розпоряджень голови колгоспу, перебуваючи поза контролем бригадира, обходячись без мудрих повчань агронома, без трактора і комбайна, без добрив, без допомоги армії і флоту. І видавав навіть більше того, що росло на неозорих полях нашої великої батьківщини.

А звідки взялися ці самі 2,5 відсотка?

О! Вже точно не «від ліхтаря». Тут все було розраховано, науково обґрунтовано і перевірено практикою десятиліть.

Спочатку, коли всіх селян силою загнали в колгоспи, вся земля перейшла в громадську власність. І на країну звалився голод. Щоб голоду уникнути, було вирішено трохи послабити колгоспний гніт, дозволити колгоспникам мати перед будинком і позад нього трохи земельки - мовляв, нехай квіточки розводять. І ось на цих клаптиках люди й гарували ночами, вирощували моркву й цибулю, картоплю й помідори. Тут вони саджали яблуні та груші, аґрус і смородину. А голод не проходив. Тому ділянки потроху збільшували. І дійшли до отих 2,5 відсотка. І країна сяк перебивалася.

А чому б не дати селянам 3 відсотки землі? Або всі п'ять! Адже тоді б усім усього вистачило. Землі ж у нас он скільки!

Ні, несвідомі громадяни, цього робити було ніяк не можна! Як тільки селянам давали трохи більше тих заповітних 2,5 відсотка, вони могли обходитися без колгоспу, вони ставали вільними, вони порпалися біля своїх будинків, а голові не підкорялися. І плювати вони хотіли на рішення з'їздів та постанови пленумів, на міністрів, секретарів і всіх інших начальників, на агрономів, рахівників, нормувальників і бригадирів.

Тому народу земельку давали, давали, давали, а потім раптом розуміли: перебір! І забирали. І тут же починалися явища, які офіційно іменували науковим терміном «неповне задоволення зростаючих потреб населення». Або «окремі недоліки в постачанні населення продовольством».

Трохи недодали селянам землі на присадибні ділянки - жерти в країні нічого. Трохи перебрали - люди стають здатними самі себе годувати, люди стають незалежними.

Дід мій Василь Андрійович все життя відгарував ковалем у колгоспі імені Шевченка Солонянського району Дніпропетровської області. У діда мого й бабусі Іринки був і садок, і город, і корова, і кури по двору бігали. І ось наказ: зрізати городи! І позаду всіх будинків проїжджав трактор з плугом, орав борозну, і та земля переходила в суспільну власність, заростала бур'яном і якоюсь колючою хоптою. Колгоспу ж вона все одно не потрібна. У колгоспу й так землиці за всі горизонти.

І тоді люди на залишкових клаптиках піднімали продуктивність. А у відповідь на це приходило нове мудре рішення рідної Комуністичної партії: всі яблуні обкласти податком. І тоді дід брав сокиру і яблуні рубав. Хутір звався Садовим. Але після рішень Партії залишалися тільки тополі уздовж запорошеного шляху. З тополь рідна партія податку не брала. Разом з моїм дідом сади рубав весь хутір, а разом з ним і вся країна. Доходила черга і до корів. І тоді різали селяни своїх корівок.

А потім раптом величезне місто Дніпропетровськ, в якому, до речі, Михайло Янгель таємно клепав свої вироби 8К63 і 8К65, завило від неповного задоволення зростаючих потреб. І з'являлися на стінах якісь негарні написи,

1 ... 50 51 52 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)"