Читати книгу - "МарІуполь. Як ми виживали... Хроніка війни., Олександр Зоря-Заря, Ольга Заря"

Кровавым утро выдалось опять

и новый день угрозой жизни стал.

И постоянно: утро, день и ночь...

горит земля и небо - Боже ж мой.

Соседям воду разнести помочь, 

под перестрелкой двигаться домой.

Мужчине хныкать, видно, не в чести.

И от войны не спрячешься в кровать.

Больным лекарство нужно отнести

и престарелым нужно помогать.

Но только сам не выжил "Айболит",

его взрывная ранила волна,

и вот он мёртвый во дворе лежит...

В объятьях душу держит тишина...

А небо душу забирает в тыл...

От суеты, от боли и войны...

Он настоящим Человеком был,

такие люди на́ небе нужны.

 

ОЛЬГА ЗАРЯ

Братові ПЕТРУ З. 

 

Переклад: ОЛЕКСАНДР ЗОРЯ-ЗАРЯ

 

Прийшла́ війна́, вбива́ючи любо́в –

Ніхто́ не звав, але́ вона́ прийшла́.

Жорсто́кість сме́рті показа́ла знов.

Ах, бра́тик Пе́тя – ла́гідна душа́…

Ти залиши́вся борони́ти дім,

навко́ло ви́бухи, немо́в дев’я́тий вал…

Крива́вий ра́нок ви́дався приті́м,

загро́зою життю́ цей ра́нок став.

Цілодобо́во: ра́нок, день і ніч…

Горя́ть земля́ і не́бо – Бо́же ж мій.

Сусі́дам во́ду та харчі́ розні́с,

додо́му йшов, а навкруги́ грими́ть.

На сльо́зи він диви́вся з висоти́,

бо не схова́тись в лі́жко від війни́.

Потрі́бно хво́рим лі́ки віднести́,

стари́м потрі́бний до́гляд рятівни́й.

Але́ не ви́жив са́ме «Айболи́ть»,

його́ спітка́ла передча́сна смерть,

і ось він ме́ртвий на землі́ лежи́ть…

А ти́ша зберіга́є дух і честь…

А не́бо ду́шу забира́є ввись…

Від бо́лю, від війни́, від сує́ти…

Він спра́вжньою Люди́ною розкри́всь,

таки́х беру́ть на не́бо до святи́х.

 

Примітка: Рідній тітці Петра З. — Олені (старшій сестрі його батька та молодшій сестрі нашого) зателефонували сусіди й повідомили, що вони вирішили перейменувати їхню вулицю Г...ку на вулицю імені Петра З. за безкорисливу та самовіддану допомогу в тяжкий воєнний час...

 

Загинуло багато знайомих:

колишнього працівника стану 3000 Сергія Г. розстріляли у власному автомобілі разом з іншими учасниками руху (кілька автомобілів) на Нікопольському проспекті.

Начальника лабораторії стану 3000 Олега Т. вбила куля снайпера під час розбору завалів з метою звільнення людей, які потрапили у кам’яну пастку після бомбардувань.

Лівий берег: Марію, яка жила поруч із сестрою Ольгою в сусідньому будинку, вбило уламком у дворі.

Віра М. та інші сусіди, які жили в тому ж будинку, що й моя сестра Ольга, не змогли вибратися та згоріли живцем у квартирах під час пожежі в під'їзді.

Сусід Олександр О., наш пічник із 5-го поверху, пішов із життя (у віці близько 45 років) за нез’ясованих обставин вже за "визволителів".

Саме тоді померла (через відсутність медицини?) сусідка Ліда з 6-го поверху, яка була родом із Воронежа.

Наша сусідка з 3-го поверху Валентина Миколаївна перебралася до Німеччини до своєї дочки Альони. Після тривалої хвороби, спричиненої численними стресами під час окупації, вона пішла в інший світ у німецькій лікарні.

 

 

Підсумок:

Цей розділ історії став трагічним літописом життя під час війни. Втрата не лише житла, але й дорогих людей, як-от друзів і рідних, залишила незагойні рани в серцях тих, хто пережив цей період. Кожна втрата відгукується не лише болем від зруйнованих будинків, а й почуттям розбитих духовних зв’язків, які об’єднували родини й громади. Це незабутній біль, який житиме в пам’яті всіх, хто зазнав цих втрат.

 

Печа́ль війни́ наві́ки відобра́жена…

В оча́х поста́ли постражда́лі лю́ди,

зруйно́вані буди́нки, ду́ші зра́нені –

всі імена́ живу́ть і незабу́ті.

Життя́ згаса́ли, мов оста́нні про́мені,

та па́м’ять ві́чна, мов зірки́ на не́бі.

Вона́ гори́ть, коли́ на серці хо́лодно,

живе́ в серця́х – згада́й і не зане́дбуй!

 

Анонс (Доля..? Чи злочин? → Дніпро):

Наступний розділ розповідає про новий етап: пошуки захисту та стабільності у Дніпрі. Після важких випробувань і втрат, Дніпро стає надією на новий початок та допомогу.