Читати книгу - "Снігові іскри, Кіра Леві"

— Гарна у нас парочка, Ксеніє, — неголосно сказала Наташа.

Ксенія Валеріївна із задоволеним виглядом подивилася на сина і його дівчину, а потім кивнула.

— Так. Здається, мої молитви були почуті, — ще тихіше промовила жінка.

Максим же, не звертаючи уваги на розмови, дивився на Олесю, ловлячи кожну її посмішку. Вона — єдина, хто зміг би вписатися в його сім'ю. У його життя. У його серце.