Читати книгу - "Як народжуються емоції"

моделює ваш світ, зовнішній світ допомагає налаштовувати ваш мозок. У дитячому віці, коли вас просто затоплюють сенсорні сигнали, зовнішній світ висіває ваші найперші поняття, поки ваш мозок підключається до реалій фізичного світу навколо вас. Саме так мізки немовлят і налаштовуються розпізнавати людські обличчя. У міру розвитку вашого мозку, коли ви починаєте засвоювати слова, ваш мозок підключається до соціального світу й ви починаєте створювати суто психічні поняття, такі як «Речі, що можуть захистити від жалких комах» та «Смуток». Ці поняття з вашої культури опиняються у зовнішньому світі, але вони є конструкціями вашої поняттєвої системи.

Згідно з цим поглядом, культура не є якимось прозорим, аморфним випаром, що вас оточує. Вона допомагає налаштувати ваш мозок, і ви поводитеся певним чином, що налаштовує мізки наступного покоління. Наприклад, якщо культура диктує, що люди з певним кольором шкіри менш цінні, ця соціальна реальність має фізичний вплив на групу: вони отримують нижчі зарплати, а їхні діти — гірші умови харчування та проживання. Ці фактори змінюють структуру мізків їхніх дітей на гірше, ускладнюючи навчання в школі та підвищуючи вірогідність отримання цими дітьми нижчих зарплат у майбутньому.

Ваші конструкції не є довільними — ваш мозок (та свідомість, яку він створює) мусять підтримувати зв’язок із частинками реальності, що мають значення для підтримки життя та здоров’я вашого тіла. Конструювання не може зробити суцільну стіну несуцільною (якщо тільки ви не маєте мутантної суперсили), але ви можете перемальовувати країни, переглядати шлюби та вирішувати, хто цінний, а хто ні. Ваші гени дали вам мозок, що може налаштовуватися на його фізичне та соціальне середовище, причому інші представники вашої культури конструюють це середовище разом із вами. Для створення свідомості потрібно більше, ніж один мозок.

Теорія конструйованих емоцій також приводить до абсолютно нового способу мислення про персональну відповідальність. Уявіть, що ви злі на вашого начальника й імпульсивно вибухаєте, грюкаючи кулаком по його столу та називаючи його ідіотом. Тоді як класичний погляд може віднести частину провини на рахунок гіпотетитичної схеми гніву, почасти звільняючи вас від відповідальності, конструювання розширює розуміння відповідальності за межі цього моменту. Ваш мозок передбачливий, а не реактивний. Його основні системи постійно намагаються здогадатися, що станеться далі, аби ви могли вижити. Таким чином, ваші дії та передбачення, що запустили ці дії, формуються всім вашим минулим досвідом (як поняттями), що привів до цього моменту. Ви грюкаєте по цьому столу, бо ваш мозок передбачив випадок гніву, використовуючи ваше поняття «Гніву», а минулий досвід (безпосередній, з фільмів чи книг тощо) має в собі таку дію, як грюкання по столу в подібній ситуації.

Як ви, можливо, пригадуєте, ваша контрольна мережа постійно формує хід ваших передбачень та помилки передбачення, щоб допомогти вибрати серед багатьох дій, навіть якщо ви й не відчуваєте свого контролю. Ця мережа може працювати лише з поняттями, які ви маєте. Тому питання відповідальності звучить так: чи відповідаєте ви за свої поняття? Звичайно ж, не за всі з них. Будучи немовлям, ви не можете обирати поняття, які інші люди закладають у вашу голову. Але в дорослому віці ви, безумовно, маєте вибір, чим займатись, а отже, що засвоювати, і це створює поняття, які врешті-решт керують вашими діями, навіть якщо ви й не відчуваєте жодної навмисності. Таким чином, «відповідальність» означає навмисний вибір для зміни ваших понять.

Як приклад із реального життя візьмімо будь-який тривалий конфлікт у світі: ізраїльтяни проти палестинців, хуту проти тутсі, боснійці проти сербів, суніти проти шиїтів. Ступаючи тут на слизький шлях, можу припустити, що жоден із сучасних членів цих груп не винен у гніві, який вони відчувають один до одного, оскільки згадані конфлікти почалися багато поколінь тому. Але кожна окремо взята людина сьогодні несе певну відповідальність за продовження конфлікту, бо для кожного з них можливо змінити їхні поняття, а отже, й поведінку. Жоден конкретний конфлікт не зумовлений еволюцією. Конфлікти продовжують існувати через соціальні обставини, що налаштовують мізки їхніх окремих учасників. Хтось повинен узяти на себе відповідальність змінити ці обставини та поняття. Хто ж це зробить, якщо не самі люди?

На доказ цього певну надію дає одне наукове дослідження. Дослідники привчили групу ізраїльтян думати про різноманітні негативні події, такі як запуски палестинцями ракет та викрадення ізраїльського солдата, і повторно категоризувати їх як менш негативні. Об’єкти дослідження були після того не лише менш злими, але й демонстрували більшу підтримку політики, що веде до більш мирних та заспокійливих рішень, на кшталт надання палестинцям допомоги, а також меншу підтримку агресивної тактики щодо палестинців, які живуть у Секторі Ґаза. На тлі нещодавньої заявки Палестини щодо членства в ООН, цей тренінг із повторної категоризації привів до того, що люди почали підтримувати відмову від контролю безпеки на вулицях Східного Єрусалима в обмін на повний мир і демонструвати меншу підтримку політики обмежень, на кшталт заборони палестинцям користуватись ізраїльською медичною системою. Ці останні зміни протрималися впродовж цілих п’яти місяців після закінчення тренінгу.

Якщо ви росли в суспільстві, повному гніву чи ненависті, вас не можна звинувачувати за наявність пов’язаних із цим понять, але в дорослому віці ви можете обрати освіту й засвоєння додаткових понять. Це, звичайно, не просте завдання, але цілком здійсненне. Це ще один базис для мого частого твердження: «Ви самі є будівничим свого досвіду». Ви дійсно почасти відповідальні за ваші дії, навіть так звані емоційні реакції, які переживаєте немов поза вашим контролем. Відповідаєте за засвоєння понять, що за допомогою передбачень відвернуть вас від шкідливих дій. Ви також несете певну відповідальність за інших, бо ваші дії формують поняття та поведінку людей, створюючи середовище, що вмикає й вимикає гени для налаштування їхніх мізків, у тому числі мізків наступного покоління. Соціальна реальність означає, що ми всі почасти відповідальні за поведінку одне одного, не в якійсь сумбурній манері «давайте в усьому звинувачувати суспільство», а в цілком практичній манері налаштування мозку.

Коли я була психотерапевтом, то працювала з жінками студентського віку, які в дитинстві постраждали від поганого поводження з ними батьків. Я тоді допомагала моїм клієнткам зрозуміти, що вони стали жертвами двічі: вперше — в той момент, а вдруге — коли їх залишили з емоційним стражданням, виправити яке можуть лише вони самі. Через психічну травму їхні мізки продовжували моделювати ворожий світ навіть після того, як вони вже втекли до кращого. Це не їхня провина, що їхні мізки налаштовані на специфічне, небезпечне середовище. Але кожна жінка є єдиною у світі людиною, що може перетворити її поняттєву систему для покращення ситуації. Це і є та форма відповідальності, яку я маю на увазі. Іноді відповідальність означає, що ви єдині, хто може все змінити.

А тепер ми підійшли до питання про походження людини. Ми звикли вважати самих себе останнім пунктом призначення довгої еволюційної подорожі. Теорія конструйованих емоцій пропонує більш урівноважену точку зору. Природний добір не націлювався на нас. Ми є просто ще одним видом із конкретними пристосуваннями, що допомагають передавати гени наступним поколінням. Інші тварини виробили багато здібностей, яких ми не маємо, на кшталт