Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості

Читати книгу - "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"

234
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 90
Перейти на сторінку:
поки всі інші рядки не почнуть здаватися невдалими. Перфекціоніст перемальовує лінію підборіддя на портреті, аж поки папір не порветься. Перфекціоніст створює стільки версій першої сцени, що так і не доходить до інших сцен. Перфекціоніст пише, малює і творить, поглядаючи на публіку. Замість того, щоб насолоджуватися процесом, перфекціоніст постійно оцінює результат.

Для перфекціоністів існує лише одна півкуля мозку — та, яка відповідає за логічне мислення. У їхній творчій майстерні панує Критик, який знаходить, до чого б дочепитися навіть у чудово написаному тексті:

«Гм. А тут точно потрібна ця кома? А це слово хіба так пишеться?».

Для перфекціоністів не існує чорнових варіантів, начерків, проби пера. Кожен чорновий варіант має бути остаточним, ідеальним, незмінним.

Десь на півшляху вони вирішують усе перечитати, підкреслити основні моменти, подивитися, до чого все йде.

А й справді, до чого все йде? Ні до чого і нікуди, і то дуже швидко.

Перфекціоністи ніколи не бувають задоволеними. Вони ніколи не скажуть: «Досить добре вийшло. Я просто продовжуватиму далі».

Перфекціоністи не бачать межі досконалості, називаючи це скромністю. Насправді це зарозумілість. Саме завдяки гордині ми хочемо написати ідеальний сценарій, намалювати ідеальну картину, ідеально прочитати монолог на прослуховуванні.

Перфекціонізм — це не гоніння за найкращою версією чогось. Це пошук найгіршого у нас самих, пошук тієї частини, яка переконує, що як би ми не намагалися, усе одно в нас добре не вийде, і що потрібно починати заново.

Ні. Не потрібно.

«Картину неможливо домалювати. Можна лише зупинитися на цікавому місці», — говорив Пол Ґарднер. Не можна закінчити книжку. Але на певному етапі ви перестаєте її писати і переходите до іншого заняття. Неможливо ідеально змонтувати фільм, але у якийсь момент доведеться облишити його і сказати, що він закінчений. Облишити — це нормальна частина творчого процесу. Ми робимо все можливе і намагаємося встигнути якнайбільше, поки ще світить світло, яке дозволяє нам бачити.

***

Робота мозку — ворог оригінальності у мистецтві.

Мартін Рітт

Ризик

Запитання: Що би я зробив (зробила), якби не мусив (мусила) зробити це ідеально?

Відповідь: Набагато більше, ніж я роблю зараз.

Нам не раз доводилося чути, що неосмислене життя не варте того, щоб його проживати. Але задумайтеся і над тим, що непрожите життя також не варте того, щоб його осмислювати. Успіх нашого творчого відновлення залежить від нашого вміння переходити від думок до дій. А це передбачає ризик. У більшості з нас величезний досвід відмовляння себе від усього ризикованого. Ми вмілі спекулянти, коли ідеться про ймовірність виникнення болю самовикриття.

«Я виглядатиму по-дурному», — говоримо ми, пригадуючи свій перший урок акторської майстерності, перше недолуге оповідання чи жахливі малюнки. Одне з правил, за якими ми граємо, — подумки вишикувати майстрів нашої сфери і порівнювати наші перші кроки з їхніми великими витворами. Ми не порівнюємо наші студентські фільми зі студентськими фільмами Джорджа Лукаса. Натомість ми одразу порівнюємо їх із «Зоряними війнами».

Ми заперечуємо той факт, що для того, аби зробити щось добре, ми спочатку повинні бути готові зробити це погано. Натомість ми встановлюємо наші межі на тій висоті, яка безсумнівно обіцяє нам успіх. Життя у таких обмеженнях нудне, ми почуваємося так, ніби не маємо чим дихати. Проте ми почуваємося у безпеці. А почуття безпеки — це ілюзія, за яку доводиться платити дорогою ціною.

Для того, щоб ризикнути, нам потрібно викинути за борт вантаж власних усталених уявлень. Нам потрібно прорватися крізь «Я не можу, тому що…». Тому що я надто старий, надто бідний, надто скромний, надто гордий? Невпевнений у собі? Боягузливий?

Зазвичай, говорячи, що ми не можемо щось зробити, ми маємо на увазі те, що навіть не візьмемося за справу, поки не будемо впевнені, що впораємося з нею ідеально.

Ті, для кого творчість — щоденна праця, розуміють безглуздість такого твердження. Режисери часто жартують між собою: «Так-так, я завжди абсолютно точно знаю, як маю знімати фільм, — після того, як знімання вже закінчилося».

Перебуваючи у творчій безвиході, ми нереалістично очікуємо і вимагаємо успіху від себе і визнання цього успіху від інших. Оскільки ми маємо таку невисловлену вимогу, то дуже багато чого залишається за нашими межами можливого. Актори дозволяють собі грати однотипні ролі замість того, щоб розширювати своє амплуа. Співаки залишаються вірними перевіреному репертуару. Автори пісень намагаються повторити формулу успіху шлягеру. Таким чином, навіть ті, хто про людське око виглядають митцями, які живуть повноцінним творчим життям, насправді приховують у глибині душі творчу кризу і не можуть наважитися піти на ризик і освоїти новий простір, який би більше відповідав їхнім творчим амбіціям.

Щойно ми станемо готові погодитися з тим, що всі по-справжньому вартісні справи залишаються такими, навіть якщо ми робимо їх погано, наш вибір розширюється. «Якби я не мусив (мусила) зробити це ідеально, я би спробував (спробувала)…»:

1. Побути актором розмовного жанру.

2. Зайнятися сучасними танцями.

3. Рафтинг на гірській річці.

4. Постріляти з лука.

5. Вивчити німецьку мову.

6. Малювати.

7. Кататися на ковзанах.

8. Пофарбувати волосся у платиновий колір.

9. Попрацювати у ляльковому театрі.

10. Стати повітряним гімнастом (гімнасткою).

11. Зайнятися балетом на воді.

12. Грати в поло.

13. Фарбувати губи червоною помадою.

14. Піти на курси пошиття одягу від кутюр.

15. Писати оповідання.

16. Прочитати свої вірші на публіці.

17. Поїхати у спонтанну відпустку в тропіки.

18. Навчитися знімати відео.

19. Кататися на велосипеді.

20. Брати уроки малювання аквареллю.

У фільмі «Скажений бик» менеджер і брат боксера Джейка Ламотти пояснює йому, чому той повинен скинути трохи ваги і погодитися на бій з невідомим противником. Після красномовної тиради, яка збиває з пантелику, він робить висновок: «Зроби це. Якщо виграєш, то виграєш, а навіть якщо програєш, то все одно виграєш».

Коли ми ідемо на ризики, то завжди саме так і відбувається.

Іншими словами, дуже часто варто ризикувати лише заради самого ризику. У розширенні свого самовизначення є щось дуже підбадьорливе, і готовність іти на ризик має такий самий ефект. Кидаючи собі виклик і приймаючи його, ми створюємо підґрунтя для такої упевненості в собі,

1 ... 51 52 53 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"