Читати книгу - "Зерно правди"

би зарізав, напруження попустило, і він би заспокоївся. А жінка, виконавши перший пункт, почала б реалізацію другого. Звичайно, я не стверджую, що злочинець — жінка. Кажу лише, що цього не можна виключити.

— Атож, ви нам дуже допомогли, — в’їдливо прокоментував Шацький. — Ви нічого не можете підтвердити, нічого заперечити, усе можливо. Слідство це ніяк не просуває вперед.

— Жертви не загинули в одному й тому самому місці. Що ви скажете на цей факт, пане прокуроре?

— Ви помиляєтеся, — заскрипів іззаду Вільчур.

— Звання не є запорукою непомильності, інспекторе, — відрубав Клейноцький, демонструючи тим самим свою непризвичаєність до того, щоб маломістечкові копи досягали таких кар’єрних висот.

— Аналізи довели, що під убитим чоловіком була й кров першої жертви.

— Може й показали, може й була. Раджу перевірити ще раз, узяти проби в кількох місцях. Психологічно неправдоподібно, щоб убивство під впливом емоцій було здійснене з такими зусиллями. Другий злочин — холодна інсценізація, але перший аж ніяк, це абсолютно неможливо. Та якщо винуватець потрудився розлити там кров першої жертви, це означає, що йому дуже потрібно, щоб ми не знайшли місця, де її справді вбили.

Шацький глянув на Вільчура, той лише кивнув головою на знак згоди. Треба буде перевірити.

— Дякую, — сказав Шацький Клейноцькому. — Таке підтвердження буде для нас дуже важливим.

— Чи нападе він знову? Він може виявитися серійним убивцею?

— Ні, він не вписується в портрет серійного вбивці. Як я вже казав раніше, це більше нагадує втілення якогось плану, помста — перший мотив, який спадає на думку. Тож якщо план передбачає подальші жертви, він уб’є знову.

— Що на це вказує?

— Напис. Залишений на місці злочину. Якби справа була завершеною, йому б не хотілося бавитися в жодні ігри.

— Тобто це гра?

— Або спосіб повідомлення, чого саме стосується помста. Часто месникам виявляється замало смерті особи, яку вони звинувачують у своїх нещастях. Важливо її знеславити, світ повинен дізнатися, за що жертву було покарано. Звичайно, є ще й третя можливість, зрештою, убивці, як і ми, існують у певному метакримінальному просторі.

— Я розумію, куди ви хилите, — зітхнув Шацький. — Що ми дивимося ті самі фільми, і що вбивця просто надряпав кілька випадкових цифр, щоб збити нас із пантелику.

— Саме так.

Клейноцький простягнув руку й вимкнув проектор.

— Пробачте, але я більше не можу дивитися на цей труп.

У приміщенні запанувала тиша. Шацький подумав, що зустріч попри все, була плідною й мусив віддати Клейноцькому належне: він мислив дуже логічно й не дозволяв, щоб надмір теорії запанував над реальністю.

— Якщо припустити, що в списку приречених є ще хтось, то хто це може бути?

— Хтось пов’язаний з ними, — Клейноцький озвучив підозри Шацького. — Спершу дружина, потім чоловік, не думаю, що тепер надійде черга продавчині з Білостоку. Хтось із родини, може, давній приятель, хтось із цієї системи. Якщо вам удасться довідатися, чого стосується справа, якщо знайдете чергову особу, перш ніж він нападе...

Клейноцький міг не закінчувати. Шацький безперестанку відчував, як у голові, відколи почалася ця справа, наче цокає годинник. Просто тепер він цокав швидше й голосніше. Якщо вони знайдуть потенційну жертву, знайдуть і вбивцю. Може, чоловіка, може, жінку, напевне когось пов’язаного з Будниками, когось відомого. Може, того, кого він бачив на вулиці, може того, із ким він навіть знайомий. Глянув на Соберай, яка ще розпитувала профайлера про якісь дрібниці, на Вільчура, який говорив по мобільному в кутку зали. Подумав про інших, про Шиллера, про Міщик, про чоловіка Соберай, химерного патологоанатома Різницького, суддю Татарську, про чоловіка, який уранці зачепив його біля крамниці. Усі вони були певним чином пов’язані, знали одне одного з дитинства, разом ходили на вечірки, поширювали плітки, звіряли секрети, відкривали таємниці. Він не був параноїком, не припускав думки про загальноміську змову мовчання, але помітив, що стає більш потайним у розмовах з новими земляками.

Досі він лише передчував, що розв’язання загадки криється в мурах старого, заснованого на початку польської історії, міста. Тепер був у цьому впевнений.

4

Із зрозумілих причин прес-конференція відбулася без нього. Колене питання про Теодора Шацького, «шерифа-юдофоба» Міщик збувала однаково, холодно заявляючи, що прокурор, який веде слідство, займається службовими обов’язками. Раніше вони хіба що коротко поговорили про першу сторінку «Факту», начальниця лаконічно повідомила, що відбула тривалу розмову з генеральним прокурором, і цю розмову важко було назвати приємною. На те, що слідство в них не забрали й не передали до окружної прокуратури в Кельце, вплинув факт, що генеральний ненавидів таблоїди потому, як побачив там свої фотографії в плавках («Сауна Феміди»), а якийсь таємничий високопосадовець із владних структур заявив, що коли хтось узагалі спроможний прибрати цей містечковий бардак, то саме сивочолий прокурор. Шацький був реалістом, він знав, що це означає: комусь дуже не хочеться, щоб він повернувся до Варшави. Спокійно, у нього таких намірів не було.

Подивився конференцію по телевізору. Кошмар, половина питань стосувалася юдейських ритуальних убивств, решта — серійного вбивці. Четверта влада насилу могла приховати збудження від імовірної появи над Віслою справжнього серійного вбивці. Тобто ні, вона цього навіть не приховувала. Більшість цих недороблених коментаторів справляла враження, наче вони весь час тримали руку в кишені штанів і при слові «серійний» завзято мастурбували. Сороміцький спектакль. Він помітив, що дедалі вище піднімали голови праві націоналісти, непопулярні через свої погляди політики опинилися в центрі уваги, щоб додати середовищу колориту. Різномасті праві депутати сиділи на телебаченні, намагаючись зодягти антисемітські агітки в шати інтелектуальної публіцистики з-під знаку «я лише запитую», а четверта влада вдавала, що бере це за чисту монету.

«Треба себе запитати, чи народ Ізраїля завжди був лише жертвою? Звісно, є кошмар Голокосту, але є й кривавий Старий Завіт, бомбардування Лівану та мур, що розділяє палестинські родини. Я не стверджую, що за сандомирськими подіями стоять євреї, хоча саме в цьому місті, де в минулому відбувалися різні інциденти, це буде жахливою символікою. Я лише стверджую, що нерозумно вдавати, що на світі існує народ, абсолютно позбавлений агресивності. Бо якраз у цьому випадку таке твердження може призвести до ескалації трагедії».

Що ж, на дурість немає ради, Шацький вирішив відмежуватися від цього галасу, зосередитися на доказах, переглянув ще раз усі протоколи, старі й нові. Виглядало це доволі кепсько. Покинута садиба на Замковій стояла в такому місці, що ніхто не