Читати книгу - "Код да Вінчі"

за п’ятнадцять миль від них шість машин поліції Кента стрімко мчали мокрими вулицями до аеропорту Біггін-Гіл.

Розділ 61

— Пристебніть паски, — оголосив пілот Тібінґа, коли «Хоукер-731» став спускатися в похмуру ранкову мряку, — сідаємо за п’ять хвилин.

Тібінґ зрадів, коли побачив туманні пагорби Кента, які пролягали під літаком, який ішов на посадку. «Мені більше не потрібна Франція. Я повертаюся до Англії з перемогою. Наріжний камінь знайдено».

— Сер, — раптом звернувся до нього пілот, — прийшов радіосигнал з вишки. У них якась проблема, тож нас не можуть посадити поряд із вашим ангаром, мене натомість просять зробити посадку поряд із терміналом.

Уже більше десяти років Тібінґ літав до Біггін-Гіл, а таке сталося вперше.

— Вони пояснили, в чому проблема?

— Диспетчера було погано чути. Здається, пролився бензин. Мене просили сісти перед терміналом і всім лишатися на борту до подальших вказівок. З міркувань безпеки. Ми не маємо виходити з літака, поки не надійдуть роз’яснення від керівництва аеропорту.

Тібінґ обернувся до Софі й Ленґдона:

— Друзі, в мене таке передчуття, що нас там уже чекають.

— Я думаю, Фаш і досі вважає, що я винний, — похмуро сказав Ленґдон.

— І так уперто дотримується своєї версії, що не може визнати помилки, — сказала Софі.

Тібінґ не слухав. «Не втрачайте з поля зору нашу головну мету! Грааль! Ми до нього так близько!» Він покульгав до кабіни, щоб з’ясувати, чим він ризикує, якщо змусить свого пілота здійснити гранично незаконний маневр.

«Хоукер» от-от мав сідати.

Саймон Едвардс, офіцер служби безпеки аеропорту Біггін-Гіл, міряв кроками приміщення в диспетчерській вишці. Йому ніколи не подобалось, коли його будили зарано, але це було особливо неприємно ще й тому, що він має стати свідком затримання одного з їхніх найвигідніших клієнтів, а саме сера Лью Тібінґа. Звинувачення мало бути особливо серйозним. На вимогу французької влади поліція Кента наказала диспетчеру повітряних сполучень спрямувати пілота «Хоукера» сідати прямо перед терміналом, а не біля ангара клієнта. І хоча британська поліція зазвичай не носить зброї, зараз команда збройного реагування була напоготові в будинку терміналу, очікуючи моменту, коли мотори літака будуть вимкнені.

«Хоукер» уже зайшов на посадку, уже шасі ледь не торкалися дерев, що росли праворуч. Але… замість того, щоб повернути в бік терміналу, як було проінструктовано, літак спокійно сів і повернув до ангара Тібінґа.

Усі присутні поліцейські обернулися до Едвардса.

— Ви сказали, що пілот погодився сісти біля терміналу.

Едвардс був ошелешений.

— Так, погодився!

За секунду він уже був у поліцейській машині, яка мчала бетонованою смугою до ангара. До нього залишалося ще з добрих п’ятсот ярдів, як «Хоукер» Тібінґа спокійно заїхав усередину. Коли машина загальмувала біля відчинених дверей ангара, поліціянти повистрибували з неї.

Й Едвардс разом з ними.

Стояв оглушливий гуркіт. Мотори «Хоукера» ревіли, поки літак уже в ангарі розвертався, аби бути готовим до наступного польоту. Пілот ставив його на потрібне місце, поступово вимикаючи мотори. За кілька секунд двері на фюзеляжі відчинилися.

Тільки-но під’їхав трап, Лью Тібінґ з’явився у дверях. Він сперся на милиці й почухав голову.

— Поки мене не було, я виграв поліцейську лотерею? — його голос звучав радше здивовано, а не стурбовано.

Саймон Едвардс зробив крок уперед, ковтаючи клубок у горлі.

— Доброго ранку, сер. Прошу вибачити за цей безлад. У нас тут витік пального, і ваш пілот сказав, що сідатиме біля терміналу.

— Так, так, але то я наказав йому сідати тут. Я запізнююсь на прийом. Я плачу за цей ангар, а ці балачки про розлитий бензин звучать як марна пересторога.

— Сер, — сказав старший інспектор Кента, зробивши крок уперед, — я маю попросити вас почекати на борту ще з півгодини.

Але Тібінґ спокійно собі кульгав униз по сходах.

— Боюся, що це неможливо. Мені треба на прийом до лікаря, і я не можу його пропустити.

Старший інспектор заступив йому дорогу.

— Це серйозно, сер. Французька поліція підозрює, що ви перевезли на своєму літаку втікачів, які порушили закон. Також у вас на борту може бути заручник. Боюся, ми не можемо дозволити вам піти.

— Інспекторе, у мене немає часу потурати вашим іграм. Я запізнююсь, тож я їду. Якщо ви так хочете завадити мені, відкривайте по мені вогонь, — сказавши це, Тібінґ у супроводі Ремі обійшов старшого інспектора і рушив через ангар до припаркованого лімузина. Не сповільнюючи ходи й не озираючись назад, Тібінґ додав: — І спробуйте тільки піднятися на борт мого літака без ордера на обшук.

Старший інспектор знав, що Тібінґ діяв за законом і що поліції потрібен ордер для проведення обшуку, але літак злетів у Франції і вимога виходила від могутнього Безу Фаша. Він витягнув револьвер і рушив до входу в літак, зазирнув у салон, потім у кабіну. Куди треба ще?

Крім переляканого пілота в кабіні, більше ніде нікого не було. Старший інспектор Кента тяжко зітхнув.

— Пропустіть їх, — наказав він, — ми даремно їхали сюди.

Очі Тібінґа загрозливо блиснули:

— Вам обов’язково телефонуватиме мій адвокат.

Тим часом його мажордом відчинив задні двері та допоміг своєму господарю-інваліду всістися на заднє сидіння. Потім сів за кермо, і «ягуар» хутко покинув ангар.

Тільки-но лімузин, набираючи швидкість, виїхав з аеропорту, як Тібінґ нахилився до тьмяно освітленої ніші під сидіннями.

— Усім зручно?

Ленґдон ледь кивнув. Вони з Софі зіщулились на підлозі поряд зі зв’язаним альбіносом із кляпом у роті.

Трохи раніше, коли «Хоукер» заїхав до порожнього ангара, Ремі відчинив люк і скинув драбину, а літак, здригаючись, зупинився, щоб розвернутися. Поліція наближалася, і Ленґдон із Софі витягли ченця через отвір униз і сховали за лімузином. Потім мотори знову загули, розвертаючи літак, а поліцейські машини саме під’їхали до ангара.

І от лімузин мчить вулицями Кента, а Ленґдон і Софі перебрались на довге заднє сидіння, залишивши ченця на підлозі. Вони всілися обличчям до Тібінґа. Англієць обдарував їх змовницькою усмішкою і відчинив дверцята бару.

— Чи можу я запропонувати вам щось випити? Чипси? Горішки?

Софі й Ленґдон похитали головами. Тібінґ усміхнувся й зачинив бар.

— Тоді повернімося до могили лицаря.

Розділ 62

— Фліт-стрит? — Ленґдон обернувся до Тібінґа на задньому сидінні. — На Фліт-стрит знаходиться якась схованка?

— Міс Неве, чи не дозволили б ви цьому хлопцю з Гарварду ще раз глянути на вірш? — спитав Тібінґ.

Софі сягнула в кишеню й витягла звідти чорний криптекс, усе ще загорнутий у пергамент. Вони домовились залишити палісандрову скриньку і більший криптекс у сейфі літака. Софі розгорнула пергамент і простягла його Ленґдону.

Хоча Ленґдон уже читав ці рядки кілька разів у літаку, він не міг здогадатися ні про яке конкретне місце. Тепер він повільно вимовляв слова, уважно прислухаючись до ритму в надії, що той відкриє йому