Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Сімнадцять спалахів весни

Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

146
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 80
Перейти на сторінку:
зробити в Берні.

Пастор почав розповідати Штірліцу те, що той утовкмачував йому останні три години. Слухаючи пастора, Штірліц міркував далі: «Так, Кет залишилася в них. А якби я вивіз Кет, вони кинулися б до пастора — мабуть, за ним теж хто-небудь стежить із гестапо. І тоді вся операція неминуче провалилася б, а Гіммлер, мабуть, знюхається з тими, що в Берні… Кет, коли станеться щось непередбачене, — а це непередбачене може статися, хоча й не повинно, — може сказати про мене, якщо знущатимуться з дитини. Але пастор почне своє діло, а Плейшнер повинен був виконати мої доручення. Телеграма вже має бути дома. Ні пастор, ні Плейшнер не знають, чому вони дали хід у моїй операції. Все буде гаразд Я не дам Гіммлеру сісти за стіл переговорів у Берні. Тепер не вийде. Про моє «вікно» Мюллер нічого не знає, і прикордонники нічого не скажуть його людям, бо я дію за вказівками рейхсфюрера. Отже, пастор сьогодні буде в Швейцарії. А завтра він почне своє діло. Наше діло, так буде точніше».

— Ні, — сказав Штірліц, відірвавшись од своїх роздумів. — Ви маєте призначати зустрічі не в голубому залі готелю, а в рожевому.

— Мені здавалося, що ви мене зовсім не слухаєте.

— Я слухаю вас дуже уважно. Продовжуйте, будь ласка…

«Якщо пастор дійде і все буде гаразд, я вирву звідти Кет. Тоді можна буде грати ва-банк. Вони звужують кільце, тут мені не допоможе навіть Борман… Біс їх там усіх знає! Я втечу з нею через моє «вікно», якщо зрозумію, що гра наближається до кінця. А якщо можна буде продовжувати — доказів у них нема й не може бути, — тоді доведеться забирати її зі стріляниною, забезпечивши собі алібі через Шелленберга. Поїхати до нього додому й доповісти чи в Хохенліхен, він там невідступно коло Гіммлера, розрахувати час, знищити охорону на конспіративній квартирі, розбити передавач і вивезти Кет. Головне, розрахувати час і швидкість. Нехай шукають, їм лишилося недовго шукати. Судячи з того, як Мюллер жахнувся, побачивши з проламаним черепом Холтоффа, той працював за його завданням. Він не міг би все це зробити так точно, якби не грав самого себе, якби задана роль не лягла на його щирі думки. І ще невідомо, що було б далі, коли б я погодився йти з ним і з Рунге. Можливо, він пішов би разом. Усе це можливо. Я ж пам'ятаю, як він дивився на мене на допиті астронома і як він говорив тоді… Я зіграв з ним правильно. Несподіваний від'їзд я прикрию, з одного боку, Шелленбергом, а з другого — Борманом. Тепер головне — Кет. Завтра вдень я не заїжджатиму до себе: я зразу піду до неї. Ні, не можна. Ніколи не можна грати наосліп. Я мушу йти до Мюллера».

— Правильно, — сказав Штірліц, — дуже добре, що ви на це тернули увагу: сідайте в друге таксі, пропускаючи перше, і ні в якому разі не сідайте у випадкові попутні машини. Словом, я сподіваюсь, що ваші друзі з монастиря, який я вам назвав, опікатимуть вас. І хочу повторити ще раз: усе може статися з вами. Все. Коли ви допустите найменшу необережність, ви не встигнете навіть зрозуміти, як опинитесь тут, у підвалі Мюллера. Але якщо станеться це — знайте: моє ім'я, хоч один раз вами вимовлене — чи в маренні, чи під тортурами, — означає мою смерть, а разом зі мною — неминучу смерть вашої сестри й племінників. Ніщо не зможе врятувати наших рідних, коли назвете моє ім'я. Це не погроза, зрозумійте мене, це реальність, а її треба знати й завжди про неї пам'ятати.

Штірліц залишив свою машину, не доїжджаючи ста метрів до вокзальної площі. Машина прикордонної застави чекала його в умовленому місці. Ключ було встановлено в замок запалення. Вікна навмисне забризкані грязюкою, щоб не можна було побачити обличчя тих, хто їхатиме в машині. В горах, як домовились, у снігу вже стирчали лижі, а біля них стояли черевики.

— Переодягайтеся, — сказав Штірліц.

— Зараз, — пошепки відповів пастор, — у мене тремтять руки, мені треба хоч трохи прийти до тями.

— Говоріть нормально, нас тут ніхто не чує.

Сніг у долині сріблився, а в ущелинах чорнів. Тиша була глибока, дзвінка. Десь удалині гуркотів движок електростанції: часом він долинав сюди, особливо з поривами вітру.

— Ну, — сказав Штірліц, хай щастить вам, пасторе.

— Благослови вас бог, — відповів пастор і невміло пішов на лижах у тому напрямку, куди вказував йому Штірліц. Двічі він упав — точно на лінії кордону. Штірліц стояв біля машини доти, поки пастор не крикнув з лісу, що чорнів на швейцарському боці ущелини. Там рукою подати до готелю. Тепер усе гаразд. Тепер треба вивести з-під удару Кет.

Штірліц повернувся на привокзальну площу, пересів у свою машину, від'їхав кілометрів з двадцять і відчув, що зараз засне. Нін поглянув на годинник: закінчувалася друга доба, як він був на ногах…

«Я посплю півгодини, — сказав він сам собі. — Інакше я не повернуся в Берлін зовсім».

Він спав рівно двадцять хвилин. Потім ковтнув з пласкої фляги коньяку і, навалившись грудьми на кермо, дав повний газ. Підсилений мотор «хорха» вуркотів ритмічно й потужно. Стрілка спідометра дійшла до позначки «120 км». Траса була безлюдна. Вже починало сіріти. Щоб відігнати сон, Штірліц голосно співав веселі французькі пісеньки.

Коли його знемагав сон, Штірліц зупиняв машину й розтирав обличчя снігом. На узбіччі дороги снігу залишилося зовсім небагато, він був блакитний, ніздрюватий. І селища, які Штірліц проїжджав, теж були блакитні, мирні: цю частину Німеччини не дуже й бомбили союзники, і тому в тихий пейзаж маленькі червоноверхі котеджі вписувалися точно й гармонійно, як і сині соснові ліси, і скляні, стрімкі річки, що мчали з гір, і дзеркальна гладінь озер, які вже звільнилися від криги.

Якось Штірліц, що понад усе любив ранню весну, сказав Плейшнеру:

— Незабаром література користуватиметься поняттями, а не довгими словесними періодами. Чим більше інформації — з допомогою радіо й кінематографа — поглинатимуть люди, а особливо підростаючі покоління, тим трагічнішою буде роль літератури. Якщо раніше письменникові треба було приділити три сторінки в романі, щоб змалювати пробудження весняної природи, то тепер кінематографіст це робить з допомогою півхвилинної заставки на екрані. Ремісник показує, як розпускаються бруньки і скресають річки, а майстер — гаму барв і точно знайдені шуми. Не забувайте: вони витрачають на це мінімум часу. Вони просто доносять інформацію. І незабаром літератор зможе написати роман, який складатиметься лише

1 ... 51 52 53 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сімнадцять спалахів весни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сімнадцять спалахів весни"