Читати книгу - "20 000 льє під водою"

борт свого судна, а не вбивати їх. Одне слово, нас від нападників захищала електрична завіса, крізь яку ніхто не міг проникнути.

Перелякані на смерть папуаси стрімголов утікали. А ми, ледве стримуючи сміх, заспокоювали і розтирали Неда Ленда, який лютував і чортихався.

І ось настав момент, передбачений капітаном Немо: дев'ятий вал на своєму гребені виніс «Наутилус», і наше судно змогло нарешті покинути своє коралове ложе!

Капітан не помилився з визначенням часу. Очікуване впродовж п'яти днів звільнення «Наутилуса» відбулося о другій годині сорок хвилин. Гучно запрацювали гвинти, і водоріз з поважною повільністю почав розсікати океанські хвилі. Корабель набрав швидкості, сплив на поверхню океану і цілим та неушкодженим покинув небезпечні води Торресової протоки.

Розділ двадцять третій

Непереможна сонливість

Назавтра (то було 10 січня) «Наутилус» вийшов у відкритий океан. Він ішов зі швидкістю тридцять п'ять миль за годину. Гвинт обертався настільки швидко, що мені не вдалося порахувати кількість обертів за хвилину.

Я досі перебував під враженням від дії «блискавки» капітана Немо. Виявляється, що електрика, ця чудесна сила, не лише змушує рухати, обігріває і освітлює судно, а ще й слугує надійним захистом від нападу ззовні, перетворюючи тим самим судно у заповітний ковчег, недоторканний для непосвячених. За цими роздумами у моїй голові постав образ творця технічного дива.

Ми тримали курс строго на захід і 11 січня обігнули мис Уессел, який одночасно є східним краєм затоки Карпентарія. Тут також траплялися коралові рифи, але вони розкидані далеко один від одного і дуже точно позначені на мапі, тож небезпеки не становили. «Наутилус» щасливо проминув скелі Моне і рифи Вікторія під 130° довготи на десятій паралелі, якої ми неухильно трималися.

Тринадцятого січня ми увійшли у води Тіморського моря, у точці, з якої було видно однойменний острів, під 122° довготи. Площа острова становила тисячу шістсот двадцять п'ять квадратних льє. Цим островом управляють раджі. Раджі вважаються синами священної для місцевого населення тварини — крокодила, тобто належать до істот найвищої породи, на яку може претендувати людина. Їхніх плазунів-предків водиться дуже багато у місцевих ріках. До них ставляться з фанатичною пошаною: їх оберігають і балують, годують не чим-небудь, а юними дівчатами. Горе чужинцю, який підніме руку на священну тварину!

На щастя, «Наутилусу» не довелося зустрітися з цими кровожерними плазунами. Острів Тімор ми бачили здалеку, опівдні, коли головний помічник капітана спостерігав за морем. Також мигцем я бачив острівець Роті. Подейкують, що місцеві жінки дуже вродливі і високо цінуються на малайських базарах. Та я не мав нагоди переконатися в принадності жінок цього острівця. Коли він щез із поля зору «Наутилус» повернув на південний захід від прийнятої широти і пішов у напрямку Індійського океану. Куди приведе нас фантазія великого підводного мандрівника капітана Немо? Можливо, ми повернемося до берегів Азії? Чи, може, наблизимося до європейських берегів? Навряд чи! Навіщо туди пливти людині, яка намагається опинитися якомога далі від заселених континентів? Він може скерувати своє судно на південь, може обігнути мис Доброї Надії, а потім мис Горн. А що, як капітан уже прямує до Південного полюса? Цілком імовірно, що він забажає повернутися у води Тихого океану, де для «Наутилуса» є так багато простору. Де ми будемо потім, покаже час.

Пройшовши уздовж рифів Картьє, Гіберніа, Серінгапатама, Скотта, 14 січня ми вже були за межами будь-яких ознак землі. «Наутилус» розігнався до своєї середньої швидкості, і за волею свого примхливого капітана періодично то опускався на дно, то піднімався на поверхню океану.

За цей період нашої подорожі капітан Немо зробив цікаві спостереження щодо температури Світового океану на різних глибинах. За звичайних умов для вимірювання коливань температури у морях спеціалісти використовують досить складні прилади, показання яких не завжди можуть претендувати на достовірність, особливо показання термометричних зондів, скло яких часто-густо не витримує тиску у глибинних водних пластах, а також апаратів, дія яких базується на неоднаковій електропровідності деяких металів. Можна перевіряти отримані дані шляхом проведення повторного заміру, але це непростий процес, і виконувати його по декілька разів важко. А от капітан Немо вимірював температуру глибинних вод океану легко і точно: «Наутилус» занурювався на різні рівні глибини, а його термометр, опиняючись у воді певної температури, безпомилково фіксував її.

Таким чином, поперемінно користуючись то резервуарами, наповненими водою, то похилими рулями глибини, капітан Немо мав змогу досліджувати температуру, починаючи від поверхневих шарів води до глибинних, занурюючись поступово на три, чотири, п'ять, сім, дев'ять і навіть десять тисяч метрів нижче рівня океану. Ретельно проводячи усі вимірювання, він констатував: під усіма широтами температура води на глибині тисячі метрів становить чотири з половиною градуси.

Мені було надзвичайно цікаво спостерігати за цими дослідженнями, а коли капітан Немо радився зі мною з цього приводу, запитував мою думку, я як науковець почувався найщасливішим у світі. Мені важко було зрозуміти мотиви такої ретельної наукової діяльності цієї неординарної людини. «Навіщо йому це все потрібно?», — часто запитував я себе. Не для того, аби принести користь людству адже рано чи пізно (ця думка не давала мені спокійно спати) результати його кропіткої праці загинуть разом із ним у якомусь із морів, ще не позначеному на мапах. Чи не готує він, бува, мене на роль душоприказника[39] своїх відкриттів? У мене зажевріла надія, що колись настане кінець моєму підводному ув'язненню, і я згадуватиму про своє перебування на «Наутилусі», як про неймовірну науково-дослідницьку експедицію або просто фантастичну подорож. Але в найближчому майбутньому ніщо не віщувало завершення навколосвітньої підводної подорожі.

Так чи так, а капітан Немо ознайомив мене з усіма цифровими даними, отриманими в результаті дослідження щільності води у найголовніших морях земної кулі. З цих наукових спостережень я зробив абсолютно ненауковий висновок, що стосувався не всього людства, а особисто мене. Це було вранці 15 січня. Ми з капітаном Немо прогулювалися палубою. Він запитав, чи знаю я, якою є щільність морської води на різних глибинах? Я відповів заперечно і додав, що у цій царині ще, на жаль, немає достатньо перевірених результатів наукових досліджень.

— Я вже здійснив такі дослідження, і, ручаюся, вони точні, — мовив капітан.

— Це просто чудово, та чи врахували ви, капітане, той факт, що на борту «Наутилуса» ізольований від усього, замкнутий світ? Це означає, що відкриття його учених ніколи не дійдуть до людей…

— Ви праві, пане професоре, — погодився капітан Немо після нетривалої мовчанки. — На борту мого корабля ізольований світ! Він так