Читати книгу - "Том 9"

«Заїньку». У Лисенка із складом «Ну вистрибнути» нота — ля, у Квітки — соль, у записі «Подолянки» Лисенка Квітка відзначив наявність вводного тону, якого, як пише він, «у співі не чулось» і в своїй нотації він це не відзначив. З такого зіставлення К. Квітки видно, що подібні розходження його дивували і, здається, ніби ладен він був прописати їх на рахунок «редакції» композитора. «Інтелектуальний і моральний облік Лесі Українки, її дуже велика освіченість гуманітарпого характеру, її повага до народної творчості... відкидають будь-яку можливість, що вона могла б свідомо вносити якісь зміни, відтворюючи народні пісні для запису» !.

Порівняння усіх трьох джерел — рукопису Лесі Українки (з її власноручними записами текстів і мелодій), якого не мав у своєму розпорядженні К. Квітка, рукопису М. Лисенка і записів К. Квітки, показали, що ці розходження не поодинокі. На них докладніше вказано в примітках до кожної пісні. Й інтонаційні розходження у записаних поетесою і композитором мелодіях (таких пісень, як «Заїньку», «Ой яспо, ясно», «А я рак» та ін.), свідчать про те, що рукопис Лисенка пе е редакцією пісень, які Леся Українка йому надсилала, а документом безпосереднього запису від поетеси. Бо ж важко припустити, щоб композитор, редагуючи її записи, змінював в них мелодичний контур. Отже, цілком можливо, що Леся Українка як натура емоційна, поетична, обізнана з піснями не одного тільки села, могла допускати у співі й певні варіації. Наприклад, Квітка й сам відзначав непослідовне вживання фонетичних груп «ойк», «ейк», «оньк», «еньк» (рекрутойко — рекрутонько, мамунейка — мамуненька) у виконуваних нею піснях (див. примітку до пісні № 93 — «Ти, мати моя, гей...» у виданні К. Квітки «Народні пісні. З голосу Лесі Українки», К., 1917). Подібне мелодичне варіювання могло трапитись і в повторно проспіваних поетесою піснях.

Частина пісень з рукопису М. Лисенка вперше опублікована у збірці «Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу» (К., 1971). В даному розділі друкуються майже всі наявні в ньому мелодії, за винятком ідентичних в рукопису Лесі Українки або надрукованих нею у збірці «Дитячі гри, пісні й казки» (К., 1903). Ці пісні позначені зірочкою.

Записи М. Лисенка подаються в тому порядку, як вони йдуть в його рукопису.

ВЕСНЯНКИ З ВОЛИНІ

1. Кремповеє колесо. Мелодію з відмінним варіантом тексту опублікував М. Лисенко у «Збірці народних пісень в хоровому розкладі...» (1908) Див. також: М. Лисенко. Зібрання творів. В 20 томах, т. 19, К., стор. 77.

2. Пускайте нас. Мелодія та сама, що у збірнику Лесі Українки і К. Квітки «Дитячі гри, пісні й казки» (див. стор. 99— 100 цього тому).

3. Бородар, бородарку. Варіант пісні, який проспівала Леся Українка Лисенкові, відмінний від того, який вона записала сама (див. стор. 91 цього тому). Варіант Лесі Українки вмістив К. Квітка у збірнику «Українські народні мелодії» (1922 р.) під № 54. Ось що писав він з цриводу цих двох варіантів: «Можливо, що запис наспіву «Володаря», № 54, був здійснений Лесею Українкою в дитячі або юнацькі роки з виконання матері; відміни від № 53, проспіваного в 1900—1902 pp. 0[леною] Щчілкою], зумовлені змінами, які вносила сама 0[лена] П[чілка] в свою редакцію — несвідомо чи навіть свідомо,— під впливом варіантів і взагалі почутих народних наспівів. Можливо, що ‘ Леся У[країнка] навіть не чула у народному виконанні «Володаря» і тому не співала мені до запису,— більш того, не наспівувала при мені про себе, хоча взагалі народні пісні наспівувала кожного дня протягом багатьох місяців.

Інший варіант, пов’язаний з ланцюгом варіантів «Воротаря», Леся Українка, можливо, знала безпосередньо із народного джерела і наспівала його Лисенкові (перед знайомством зі мною)...

В даний час я не маю можливостей знову переглянути рукопис, щоби дізнатися про слова дальших віршів, якщо вони там є, і про місце побутування пісні, якщо воно позначене. Форма «бо-родарь» [так записав Лисенко.— Ред.] з пом’якшенням «р» викликає запитання, оскільки у всіх місцевостях Житомирської і Волинської областей, де Леся Українка запам’ятовувала пісні — «р» тверде.

Інші наспіви, записані Лисенком з голосу Л. Українки, вона потім співала також і мені для запису. Цього ж наспіву вона мені взагалі не співала» 34.

4. Ой ми нивку горем о. У варіанті мелодії з рукопису Лесі Українки (див. стор. 42 цього тому) — у третьому такті замість стрибка на кварту — секунда і терція; у п’ятому такті замість кінцевої кварти — терція. Майже ідентична мелодія у запису К. Квітки (див. стор. 188 цього тому).

5. Царівно, ми тобі гості. Мелодія та ж, що у запису Лесі Українки (стор. 33 цього тому) і К Квітки (стор. 198 цього тому).

6. А йдіть, кози. В порівнянні з записом Лесі Українки (стор. 37 цього тому) — відміни у сьомому і восьмому тактах: мелодія справляє враження імітованого верхнього голосу з закінченням на терції.

7. Постійте, хлопці, тутейка. Варіант цієї ж пісні у К. Квітки з хроматизованими у 2-й і 4-й фразі відмінами (див. стор. 214 цього тому).

8. Десь тут була подоляночка. В порівнянні з записом Лесі Українки (стор. 32 цього тому), тут відмінність в кадансі— ввідний тон перед тонікою,. інший метричний поділ (пор. також із записом К. Квітки на стор. 200 цього тому).

Пісню з повним текстом М. Лисенко опублікував у «Збірці народних пісень в хоровому розкладі...» (К., 1908). Див також: М. Лисенко. Зібрання творів. В 20 томах, т. 19, стор. 77.

З приводу цієї публікації К. Квітка висловив такі міркування: «В пісні «Подоляночка» перша строфа, згідно з текстом шкільного збірника М. Лисенка, побудована таким чином, що третій вірш повторюється. Леся Українка, наспівуючи мепі цю пісню без запису, не повторювала третього рядка. Така форма не видається чужою для поетичної і музичної строфіки української народної пісні...

Шкільний збірник Лисенка подає невірну підтекстовку в тактах 4—10 при повторенні наспіву «Подоляночка» з словами другої строфи.

Вірш «Умий личко так, як шкляночку» представлений не на місці. Якщо цей вірш підставити під тактами 4 і 6, він буде звучати природно; під такти 7—10 він підтягнутий насильно. Підтекстовка викликає непорозуміння.

Так Л[еся] У[країнка] Н9 могла заспівати Лисенкові для запису. Не могла і Олена Пчілка. Навряд чи Леся Українка або Олена Пчілка заспівали