Читати книгу - "Калькуляція зірок"

закінчили. Я повинен піти, щоб узяти їх. Я біжу.

— Дякую. — Я склала сторінки на своєму столі, коли він виходив із кімнати, далі підстрибуючи на кожному кроці.

У ту мить, коли він вийшов з кімнати, хихикання почулося майже від кожного столу. Ми любили Бублеса, але, ох, він іноді міг бути таким "інженером". У нас була приказка: інженери створюють проблеми, комп'ютерщики їх вирішують. Бублес був ідеальним прикладом.

Басіра відсунула стілець і підскочила, перестрибуючи з однієї ноги на іншу. З перебільшеним американським акцентом вона продовжувала підстрибувати, як Бублес. "Ах, потрібен комп’ютер! Господи, допоможи мені, мені потрібен комп’ютер!"

— Благословімо наші серця. — Я засміялася і відкинулася на спинку стільця. — Він хоче чіткості.

— Оо-ф. Серйозне слово. — Міртл покинула свій стіл і підійшла до нас. — Але, справді, як виглядають цифри?

Я підсунула папір до неї, щоб вона могла побачити його. Хелен теж з’явилася біля її ліктя, нахиливши голову вбік, і вони вивчали роздрукований аркуш.

— Щось, напевне, було неправильно записане на перфокартах.

— Ось чому я захотіла необроблені дані, які правильні… невже так важко зрозуміти, що йому потрібно було взяти їх з собою?

Натаніель увійшов до комп’ютерної кімнати. Хихикання припинилися, і всі повернулися на робочі місця. Він був моїм чоловіком, але він також був головним інженером. Я підморгнула Хелен, коли вона повернулася на своє місце, а потім повернулася, щоб приділити йому свою увагу.

Рот у нього був стиснутий вузькою лінією, а м'язи зігнуті у кутах щелепи. Між його бровами з’явилися поглиблені борозни. В одній руці він тримав скручений журнал і ляскав ним об стегно, коли йшов.

— Ельма. Чи можу я поговорити з вами? У моєму кабінеті.

— Звичайно. — Обмінявшись поглядом з Басірою, я відсунула стілець від свого столу. — Якщо Бублес повернеться, а мене ще не буде, просто скажи йому залишити дані на моєму столі, добре?

Коли я пішла за Натаніелем з комп'ютерної кімнати, інші жінки продовжили роботу, роблячи вигляд, що не дивляться на нас. Спина Натаніеля була жорстка, і його довгі кроки з'їдали довжину коридору, який вів до його кабінету. Мої каблучки дріботіли по лінолеуму, коли я поспішала за ним.

Натаніель закрив за мною двері в кабінет, дивлячись на підлогу. М'яз на щелепі продовжував стискатися і стискатися, і моє серце ніби приєдналося до цього в цій гонці. Востаннє, коли я бачила Натаніеля таким розлюченим, був момент, коли він звільнив Леруа Плукетта за те, що він зламав один із комп'ютерів.

У його кабінеті панував звичайний організований хаос. Дошка на одній стіні була заповнена тим, що було схоже на рівняння для місячної орбіти, що мало сенс, враховуючи наступну фазу космічного проекту. Натаніель обережно зачинив двері, так що вони не видали жодного звуку.

Він пройшовся по кімнаті і кинув журнал на стіл. Той розгорнувся, коли стукнувся — на статті про мене. Я не була на обкладинці, слава Богу, але всередині була стаття про мою появу серед дівчат-скаутів. У якийсь момент я збиралася пробачити Бетті за те, що вона підставила мене. Можливо вона не розуміла, наскільки мене лякало бути у центрі уваги, але це не перешкоджало мені панікувати, що вона знову повторить такий трюк. Особливо через те, що вона була в захваті, адже її стаття потрапила на національний рівень.

Натаніель послабив краватку, все ще дивлячись на підлогу.

— Ельма. Я розлючений. Не на тебе. Але це звучить так, як є.

— Це… це звучить зловісно. — Я опустилася на стілець біля його столу, сподіваючись, що це надихне його зробити те саме.

Він щось пробурмотів, провівши рукою по волоссю, а потім просто… залишився стояти, з однією рукою на стегні, а іншою на потилиці.

— Це так по-дурному.

— Натаніель! — Я думаю, що така реакція була в моїх генах від моєї матері.

— Трахати це. Дурниці. — Він повернувся і глянув на мене. — Я щойно провів останню трахану годину в кабінеті директора Нормана Клемонса, і цей чорт сказав, я цитую: "Контролюй свою дружину".

Мій рот розкрився. Просто блискуче. Я сказала:

— Що?

— Контролюй. Свою. Дружину. — Він звів кулаки і притиснув їх до чола. — Керуй нею.

— Почекай — це через журнал? — Якби Клемонс сказав мені щось таке, я, можливо, теж би розлютилася. А зараз я просто усвідомила, що Натаніель через мене потрапив у біду. — Чи через ім'я дівчинки-скаута? Може я щось не те сказала?

Він схопив журнал зі столу.

— Це? Це не проблема, за винятком того, що він мудило і боягуз.

— Ти ж йому цього не сказав, чи не так? — Головний біль, з яким я боролася цілий день, спалахнув знову і пройшов через праве око.

— Ні, — Натаніель нахмурився. — Ні. Я сказав йому, що поговорю з тобою. І… Ми говоримо.

— Я перестану давати інтерв'ю. Я зателефоную та скасую виступи, як тільки повернусь додому сьогодні.

— Стій? Я не хочу, щоб ти зупинялася.

— Але якщо це впливає на твою роботу…

Його гнів перетворився на жах.

— Ні-ні. Це не так. Я не серджусь на тебе. Клемонс перейшов межу. І це тому, що те, що ти робиш, працює. Він витратив більшу частину часу, патякаючи про те, скільки критики він отримує за те, що вони не включають жінок у свої плани, і тиск з боку досить впливових людей, щоб додати їх. Усі вони говорили про те, що бачили тебе, чи слухали, чи читали твої інтерв'ю.

У мене скрутило живіт.

— Мені дуже шкода.

— Ти нічого поганого не зробила.

— Але якщо