Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90"

безглуздям полишити чергу, в якій убив добрячу годину.

Те, що не знав, за чим стоїть, не дуже непокоїло. Адже не буває черги за нічим. Одного разу він навіть вистояв чергу, щоб зайняти чергу. До того ж публіка тут зовсім не селянська, солідна. Одне дивує: на обличчях чергостоїв геть не видно буденної втоми, та й вбрані всі, немов на весілля. “Може, то мені тільки здається, — думав Пантя. — Або весна на них так вплинула…”

Час минав, Пантя просувався ближче до мети, тому всі сторонні думки відкинув і зосередився на легковикові, до якого було вже кілька метрів. Невже якась модна лотерея? Ні, бо для чого тоді потрібний паспорт?

Біла “Волга” стояла на тротуарі між двома каштанами, задні дверцята її відчинені. Біля машини Пантя побачив столик, за яким сиділа фея. Інакше цю особу не назвеш: великі блакитні очі, як два озерця, витончені риси обличчя, стримані, граційні рухи. “Просто марсіянка якась”. На нашій грішній землі я таких вродливих іще не зустрічав, — подумав Пантя й знічено подав їй паспорт. — Ех, якби ж там не було штампу про одруження”.

Фея звела на нього блакитні оченята-озерця й почала прискіпливо вивчати Пантелеймонову зовнішність. Впевнившись у чомусь, тільки їй відомому, діловито мовила:

— Чому немає листівки в паспорті?

— Була ж! А може, в черзі випала, — не змигнувши оком, збрехав Пантя.

Його організм умить автоматично ввімкнув усі додаткові резерви нахабства. Інакше — катастрофа, яку він собі ніколи не подарує.

Фея трохи подумала, ще раз поглянула на Пантелеймона, взяла зі столика незаповнену листівку й, прикусивши нижню пухкеньку губку, почала старанно записувати на ній його анкетні дані. Затим спитала:

— Ви на роботі скільки днів за власний рахунок узяли?

— Три, — й далі відчайдушно брехав Пантя.

— Гаразд, — кивнула фея й зробила якусь помітку в зошиті. — Ви сімдесят третій. Отже, завтра о десятій годині ранку збираємось тут. А зараз ви можете бути вільні, — й повернула йому документ.

“Вистояв — і не довідався за чим”, — гнівався на себе Пантелеймон. Тепер, коли пройшов усю чергу, питати незручно, ще піднімуть на сміх. Проаналізувавши свій багатий досвід чергостоя, дійшов висновку^ черга давно самоорганізувалася, й організм Цей міцний і надійний. Недаремно ж ця краля питала про відпустку за свій рахунок, певно, доведеться й почергувати. Що ж, йому до цього не звикати. Як брав кухню, три доби чергував. А квитки на футбольний міжнародний матч “Динамо” (Київ) — “Селтік”? Усю ніч грілися біля багать на майдані перед касами.

Так за чим же все-таки черга? Може, за акумуляторами чи гумою для коліс? Було б непогано. У Пантелеєвого горбатого два колеса наварні. Але ж про витрати на “консервну банку” (так називає Нюра “Запорожець”) дружина й слухати не бажає. Шо ж, доведеться, як це вже було не раз, поставити її перед фактом.

Вдома, щоб не пошитися в дурні, Пантя про чергу промовчав, лише натякнув Нюрі про можливе термінове відрядження, мовляв, остаточно невідомо. Нюра на це тільки махнула рукою і поринула в господарські клопоти.

Наступного дня Пантелеймон, виспаний і свіжовиголений, бадьоро крокував на призначене місце зборів. Навіть густий туман та набридлива мряка не могли зіпсувати йому настрою. Зр кіняевою зупинка тролейбуса юрмився невеличкий натовп. Отже, вчора йому не привиділось, черга справді існує. А що він так і не второпав, за чим вона, то не біда, розбереться.

Цього разу “Волги” на тротуарі не було. Якийсь чолов’яга у шкірянці відмічав прибулих. Пантя назвав свій номер і одійшов трохи вбік, за звичкою прислухаючись до розмов, які точилися про все і ні про що. “Дарма, головне набратися терпцю й не вистромлюватися. Шкода лише, що та синьоока не прийшла”.

— Громадяни, чекати більше не будемо, прошу за мною, — дав команду тип у шкірянці, й гурт посунув на широкий проспект. Проминули квартал — й їх завели у великий та буйноцвітний сад. Пантя й не знав, що у центрі міста є такий райський куточок.

З’явився високий бородань із припухлими від безсоння та втоми очима. Уважно всіх розглянув і підніс руку, закликаючи до уваги:

— Товариші, пояснювати, бачу, немає потреби, народ ви грамотний і бувалий. Декого навіть впізнаю. Нагадую головне: все, що вас хвилювало донині, всі турботи й проблеми, емоції й таке інше залишайте там, за брамою саду. Тут ви спільники, однодумці, друзі. Будьте готові до всього. Пам’ятайте, в нашій справі діють свої закони.

“А чого, непогано”, — завважив Пантелеймон. Він любив, коли черга підтримувала порядок і хтось брав на себе функції стежити за ним. А щодо готовності до всього… Пройшов би бородань крізь стільки черг, як Пантя…

Бородань повів людей за собою.

— Кажуть, це буде щось грандіозне й неперевершене, — поруч з Пантелеймоном опинилась учорашня блондинка. — Я майже два роки мріяла про цей день.

— Так, про таке мріє більшість людства, — мовив Пантя напівухильно й одразу ж перейшов у наступ: — Як ваше ім’я?

— Алла, коли це має для вас значення. А вас як звати?

— О, ім’я в мене варте уваги, давнє, рідкісне, — інтригував він блондинку. Знав, що без відповідної підготовки може своїм ім’ям викликати в кращому разі іронічну посмішку.

— Та кажіть уже, — посміхнулась Алла.

— Пан-те-лей-мон, — чітко і вагомо вимовив Пантя. Тепер уже він був певен, що своїм ім’ям таки справив на блондинку враження.

Підійшли до величезного будинку, власне, це був навіть не будинок, а якийсь велетенський промисловий цех, тільки без димарів.

— Нагадую, ніяких комплексів, лише за таких умов на усіх нас чекає успіх, — повторював бородань, пропускаючи в двері чергу.

Пантя весь підібрався, сміливо ступив через поріг… зашіюшив очі від яскравого світла. Туман ураз розвіявся. Пантя стояв під чистим, без жодної хмаринки небом на охайнім, білого кольору тротуарі. На душі було легко й ясно. Все його єство просотали спокій і впевненість у тому, то на землі він живе недаремно. Подібний стан Пантя звідав усього раз в житті. Було це колись у відпустці. Він із сім’єю тоді відпочивав у дерев’яному будиночку біля поліської річки. Якось літнього ранку Пантя вийшов на крутезний, порослий лісом берег; перед очима розпросторився безмежний виднокіл, за плечима ніяких турбот і вдосталь вільного часу. Легко вдихалося свіже ранішнє повітря, він уперше відчув себе рівним серед рівних, відчув нерозтрачену силу в молодому тілі й космічний, філософський спокій. Тієї миті йому здалося, ш.0 нарівні з птахами ширяв у небі…

Пантя подивився вниз і побачив центральну магістраль міста.

Та то це? Праворуч од Бессарабського ринку він не знайшов