Читати книгу - "Хрещений батько"

на всі сто. Молоді вродливі дівчиська юрмилися в місті, як мурашва, утримуючись на поверхні сезон, деякі – два. Декотрі з-поміж них були такі вродливі, що з чоловіками ледь не ставався розрив серця, аж поки вродливиці розтягували рота та їхні пожадливі марення успіху захмарювали чарівливість їхніх очей.

Звичайні жінки не могли й мріяти про те, щоб конкурувати з ними на терені природженої фізичної краси. Хоч що б там казали про привабливість, інтелігентність, модність, тактовність, брутальна краса цих дівчат переважала все інше. Коли б їх не така сила, ймовірно, була б надія і для звичайних гарненьких жіночок. А оскільки Джоні Фонтане міг мати їх всіх або майже всіх, Джині розуміла, що він говорив їй усе лише для того, щоб зробити приємність.

З цього боку він завжди був молодець. Завжди люб’язний із жінками, навіть на вершині своєї слави розсипав їм компліменти, тримав запальничку, поки вони припалювали сигарету, відчиняв двері. А оскільки все робилося заради нього ж самого, все це справляло ще більше враження на дівчат, які гуляли з ним. А він був такий з усіма, навіть з тими, яких запрошували на одну ніч, навіть з тими, про яких поняття не мав, хто вони і що за одні.

Вона дружньо посміхнулася до свого колишнього чоловіка.

– Ти вже піклувався про мене, Джоні, – пам’ятаєш? Протягом дванадцяти років. Тож можеш мене й не втішати.

– Без жартів, Джині, у тебе чудовий вигляд, я б хотів мати такий самий. – Джоні зітхнув і випростався на дивані.

Вона не відповідала. Вона бачила, що він чимось пригнічений.

– Як ти думаєш, фільм удався? Ти з цього щось матимеш? – запитала вона.

– Так, – кивнув Джоні. – Він здатен знову поставити все на місце. Якщо я отримаю премію Академії й розпоряджуся нею як слід, я зможу знову бути в славі, навіть не співаючи. Тоді, ймовірно, я зможу підкинути більше грошенят тобі й дітям.

– У нас їх і зараз ними хоч греблю гати, – озвалася Джині.

– Мені б хотілося також більше бувати з дітьми, – сказав Джоні. – Хочеться спокійнішого життя. Чому б я не міг приходити до вас щоп’ятниці на обід? Присягаюся тобі, що не пропущу жодної п’ятниці, де б я не був і які б не мав справи. А коли зможу, проводитиму тут вихідні або ж діти могли б провести зі мною частину своїх канікул.

Джині поставила попільничку йому на груди.

– Як на мене, хай буде, – відповіла вона. – Я не вийшла заміж вдруге, бо хотіла, щоб ти залишався їхнім батьком. – Вона промовила все байдужим голосом, але Джоні Фонтане, який дивився в стелю, знав, що вона сказала ці слова, щоб зам’яти ті інші страшні слова, яких вона наговорила йому, коли їхній шлюб розколовся і його кар’єра покотилась униз.

– До речі, – згадала Джині, – вгадай, хто мені дзвонив.

Джоні не став відгадувати, він ніколи не бавився у цю гру.

– Хто? – запитав він.

– Хоч би потрудився зробити бодай один здогад, – наполягала Джині, але він мовчав. – Твій хрещений батько, – сказала вона. Джоні був ошелешений.

– Він же ніколи ні з ким не розмовляє по телефону. Про що він говорив із тобою?

– Він сказав, щоб я допомогла тобі, – відповіла Джині. – Він сказав, що ти знову можеш набути слави, яку ти мав, сказав, що ти вже оклигуєш, але потребуєш людей, які б вірили в тебе. Я спитала, а чому, власне, я? І він відповів: тому, що ти батько моїх дітей. Він такий симпатичний стариган, хоч про нього й поширюють такі жахливі речі.

Вірджинія не любила телефонів і зняла в домі всі апарати, крім одного у спальні й ще одного на кухні. Вони почули, як задзвонив телефон у кухні. Вона пішла відповісти. А коли повернулася до вітальні, її обличчя не могло приховати подиву.

– Це тобі, Джоні, – сказала вона. – Дзвонить Том Хейген. Каже, що це щось важливе.

Джоні пішов на кухню і взяв слухавку.

– Алло, Томе.

– Джоні, – говорив Том Хейген офіційним тоном, – Хрещений хоче, щоб я приїхав побачитися з тобою, дещо прояснити й допомогти тобі тепер, коли завершено роботу над фільмом. Він хоче, щоб я вирушив ранковим літаком. Ти б міг зустріти мене в Лос-Анджелесі? Мені треба вилетіти до Нью-Йорка того ж таки дня ввечері, отож тобі не доведеться марнувати вечір на мене.

– Добре, Томе, – сказав Джоні. – Тобі нема чого турбуватися за втрачений мною вечір. Залишайся на ніч і трохи розважся. Я влаштовую вечірку, побачишся з кіношниками. – Він завжди робив такий жест, бо не хотів, щоб люди, з якими колись жив «на одному кутку», думали, ніби він їх соромиться.

– Дякую, – відповів Хейген, – але мені справді треба повернутися того ж таки дня. Гаразд, то ти зустрінеш ранковий рейс, що прилітає об одинадцятій тридцять із Нью-Йорка?

– Безперечно.

– Сам залишайся в машині, – порадив Хейген, – пошли когось із твоїх людей, хай допровадить мене від літака до машини.

– Добре, – відказав Джоні.

Він повернувся до вітальні, де Джині зустріла його допитливим поглядом.

– Мій Хрещений щось намислив, хоче допомогти мені, – пояснив їй Джоні. – Це ж він домігся хтозна-як ролі для мене у фільмі. Але краще б він в інші справи не втручався.

Джоні знову розташувався на дивані. Почувався страшенно втомленим.

– А чому б тобі не залишитися в кімнаті для гостей, замість знову валандатися додому? – запитала його Джині. – Поснідаєш із дітьми, і не треба буде їхати так пізно додому. Мені ще не вистачало отут самій думати й непокоїтися, як ти доїдеш, зрештою, це ж твій дім. Тобі не дошкуляє самотність?

– Я вдома майже не буваю, – відповів Джоні.

Вона засміялась і зауважила:

– Тоді ти змінився ненабагато. – Помовчала і сказала: – То приготувати тобі спальню?

– А хіба я не можу переспати у твоїй? – запитав Джоні.

– Ні, – зашарівшись, відказала Джині. Вона посміхнулася до нього, він посміхнувся до неї. Вони залишалися друзями.

Наступного ранку Джоні прокинувся пізно, він міг бачити це по сонячних зайчиках, що пробивалися крізь спущені жалюзі. Так сонце світило лише після обіду.

– Гей, Джині, – крикнув він, – чи я ще не проспав сніданок?

Десь здалеку він почув її голос:

– Одну секунду.

Їй і справді вистачило секунди. Мабуть, у неї все було приготовлене і грілося в духовці, а таця стояла напохваті, бо ледь Джоні припалив свою першу сигарету, як двері спальні розчинились і дві його маленькі доньки вкотили столик зі сніданком.

Вони обидві були такі гарні, що серце йому тьохнуло. Яснолиці, із жвавими цікавими очима, у яких світилося бажання прилащитися до нього.