Читати книгу - "Відлуння у брамі"

class="book">— Гадаю, відповідь у печері Чаклуна, — відповів Олег, лише зараз усвідомлюючи, що кожне сказане ними слово відбивається у рамі ледь чутним відлунням.

Якби сторонній спостерігач продовжував фільмувати те, що відбувалося на узбіччі біля бетонного бугая, то після того, як на екрані його відеокамери промайнули два-три матово-сірі кадри, побачив би, що ті п’ятеро чоловіків, за якими він підглядає, вже повертаються назад до джипів. Двоє з них, наймолодші — несуть невідомо звідки узяту старезну розмальовану скриню.

Мечислав першим побачив, що побратими, які менше ніж п’ять хвилин тому відійшли задля обстеження прикметної скульптури, вже повертаються.

— Що трапилося? — захвилювався він.

— Усе гаразд, — озвався Гордій, вказуючи на скриню. — Ми вже впоралися.

— Так швидко? — Северин поглянув годинник.

— Та «скільки тієї зими», — віджартувався Мстислав. — Багажник ліпше відчинили б.

— А що це? — Мечислав вказав на скриню.

— Дорогою розповімо, — Іван допоміг помістити скриню в машину. — Їдемо у напрямку Мелітополя.

— Удосвіта маємо бути на Кам’яній могилі, — додав зосереджений Олег, сідаючи за кермо. — Щось мені підказує, що вміст скрині має стосунок до скарбу могили, який просив віднайти пан Триголос.

— І в мене майнула така гадка, — погодився Іван. — Та навряд чи це та рама, яку ми віднайшли…

— У могилі з’ясується, — озвався на те Олег, пильно вдивляючись у нічну дорогу.

Машини виїхали на трасу і помчали на південь. Мстислав, сидячи за кермом «Інфініті», зі смаком розповідав Северину, Тарасові та Мечиславові про пригоду у сховищі:

— Річ у тім, що Олег створив довкола статуї поле прискореного плину часу. Так само, як і під час розмови з Людмилою в кондитерській. Зовні минуло кілька хвилин, у коконі — цілих півтори години.

— Ці здібності в Олегові прокинулися завдяки тому експериментові біля басейну, — здогадався Тарас, — коли він сховав телефон Назара у місце, де час рухався повільніше.

* * *

Йосип Бланк трохи підупав духом. Лікар після обстеження підтвердив, що в нього на зап’ястку справжнісінька злоякісна пухлина. Була потреба у сеансах променевої терапії, що не виключало у подальшому й операційного втручання. Доброю новиною було те, що пухлина у первинній стадії, тож у випадку негайного початку лікування — прогноз цілком позитивний.

Тоді Йосип поїхав на зустріч із колишньою співробітницею прокуратури. Здибанку призначили у недорогій забігайлівці, де подавали смачні шашлики з молочної телятини. Це місце визначила дама — була знайома з господарем закладу ще з буремних дев’яностих. Тоді вона допомагала власнику цієї шашличної — молодому азербайджанцю — уникати проблем, пов’язаних переважно із чиновно-кримінальним здирництвом та підступами численних конкурентів.

— Отже тобі, Йосю, треба надійний контакт саме у СБУ? — товсті короткі пальці співрозмовниці, на яких виблискували масивні каблучки, міцно стиснули соусник із пекучим чилі. — Це непросто — у розумінні надійності, перш за все.

— А коли я їм запропоную співпрацю на обопільно вигідних засадах? — Бланк, забувши про заборону лікаря, почухав бородавку на лівому зап’ясті.

— А мій інтерес? — на гаряче м’ясо пролилася цівка густого криваво-червоного соусу.

— Це складно визначити у відсотках, бо прибуток очікується радше моральний, ніж матеріальний.

— Не сміши мої пантофлі, Йосю! Кого нині цікавлять нематеріальні прибутки?!

— Припускаю, що молодих кар’єристів та інших честолюбців.

— Ти ба! Психологом придурюєшся? Ну, я не кар’єристка — вже. Давай в абсолютних цифрах.

— Вам, за організацію надійного контакту — п’ять тисяч єврів. Як неполіткоректно, одначе, у вас називають європейські гроші, — спробував Йосип одразу ж відволікти увагу жінки від названої суми, але з того нічого не вийшло.

— П’ятнадцять, за неполіткоректність.

— Скільки?!! Вісім!

— Десять.

— По руках! — погодився Бланк на очікувану ним насправді суму.

Дві короткопалі долоні ляснули над тарілкою з шашликами. І майже одразу коротко дзеленькнули грубі склянки, в яких сколихнулося темно-червоне каберне. Бланк ледь торкнув вино губами. Співрозмовниця ж випила нахилки.

— Але слухай сюди, Йосипе, — жінка говорила з повним ротом, що згубно впливало на дикцію, та у Йосипа був давній досвід ділових обідів із цією пані. — Я зведу тебе з одним молодим, але перспективним слідчим…

— Потрібна людина зі зв’язками…

— Він синок мого, ну як тобі сказати… словом, молодшого колеги, якому колись я допомогла у кар’єрному зростанні. От час іде, вже й діти до серйозної роботи стали, — на мить її очі затьмарилися солодким туманом спогадів, але вже за секунду погляд знову світилися холодною крицею, як і належить прокурору, дарма, що колишньому. — Так от, хлопець вже звання капітана отримав, достроково…

— У наш час, у цій країні, таке заохочення «мажорного синка» ще не показник професійності…

— Тобі треба професіонал чи людина зі зв’язками?

— Знаєте, за десятку єврогрошей хотілося б отримати і те, й інше в одному флаконі, так би мовити, — Йосип злегка клацнув нігтем по пляшці, що стояла на столі.

— Це саме той випадок. Хлопець схиблений на кар’єрі, тому в начальства він на доброму рахунку. До того ж, коли він лише прийшов на роботу зеленим лейтенантом, його наставником був справжній контррозвідник — добрий оперативник, непристойно чесний, як на сьогодні. Капітан — його найкращий учень.

— Гаразд, підкину я твоєму протеже одну тему, яку, коли