Читати книгу - "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки"

Денисенко — теж.

— Дякую за приємну розмову, — Лисиця виконав свою партію в церемоніалі прощання. Слова стандартні, але від них відчув задоволення. Рідкісна річ. — Ви справляєте враження світлої людини.

— То все одежа. Вона вводить в оману.

— До того ж, із почуттям гумору, — підморгнув Лисиця.

Відповіли відкритою посмішкою.

За кілька хвилин Богдан уже торохтів у метро. Мандрівка підземкою мала низку переваг, серед яких виділялися дві: без проблем дістаєшся потрібного місця й без перешкод міркуєш. Це важило багато. Убивав двох зайців. Ні, не так жорстоко. Просто — ловив. І часто виходило. Та й нову статтю готувати потрібно.

«Отже, Дмитро Довгань навідувався до Києва. З'явився саме тоді, коли вбито нову батькову дружину. — Інформацію вписував до системи. — Інкогніто. Чому? Прилітав, щоб убити Ольгу? Але ж перетин кордону, причому двічі, непоміченим для слідства навряд чи залишиться. Невже цього не розумів? Міг пограти в таємничих котка й мишку з матусею. Але не з прикордонною службою. Та роботу знає добре… Водночас Дмитрове інкогніто для стороннього ока має вигляд приховування від матері рандеву з коханою. Але цієї коханої ніхто не бачив (треба запитати про неї Надію). Хоча якщо навіть і бачили, то немає стопроцентної гарантії, що Дмитро їздив до неї. Та, власне, найняти якусь красуню (або й ні), щоб демонструвати як свою подругу, коштує недорого. Ще плюс стільки ж, щоб вона гарантувала алібі. Хлопець добре розуміє, що першими до кола підозрюваних потрапляють знайомі та близькі. Часто ж убивають на побутовому ґрунті. Кинуться перевіряти, де був пасерб Ольги Довгань, і вийде, що в Україні. За дивним збігом — саме в день (чи, скоріше, ніч) убивства. Ось тут і випливає наша красунечка. І свідчить, що „об'єкт“ усю ніч грів її гладенький бочок. Проста й геніальна комбінація. Якщо все так, спрацював холодний розум. А він у Дмитра є. І Олеся, й Денисенко про це говорили. Отже, Довгань-синочок підозрюється одним з перших. Додає аргументів „за“ його ненависть до Ольги. Плюс — обіцянка вбити. Хоча такий розумник, як цей Довгань, прекрасно знав, що подібні розмови користі приносять не більше нуля. Навіть менше. Водночас той його стан можна зрозуміти. Юнацько-підліткові емоції. Та й було те порівняно давно. Уже могли й забути…

Його ставлення до розлучниці закономірне: родинна ідилія розсипається, як замок з піску. Батько залишає дружину з сином і йде до іншої. З усіх поглядів це зрада. І така людина, як Дмитро, не пробачає. Образу носить із собою, чекаючи слушної нагоди, щоб помститися зазіханці на його щасливе дитинство. Та й майбутнє життя взагалі. Що ж, поки все логічно. Але чому вибрано саме такий спосіб? Дуже вже вишуканий. І — надзвичайно складний. Існує вагон простих і надійних. Найлегше — найняти вбивцю. А може, завівся новий тип кілера? Такий собі кілер-вовкулака. Оригінально. Натренував вовка. Возить його з собою і зацьковує жертв. Клопоту багато, але й почерк незвичний. Плюс — купа плутанини для слідства. Романтично. Хоча кілери часто залишають засіб убивства на місці. Проте вовка на галявині не знайдено. Ха-ха. Смішно якось усе це. І не сходиться. Ніякої логіки. Початок ланцюжка зі здоровим глуздом ще більш-менш дружить. Але далі…

А може, Дмитро найняв Свідерського? Чим не варіант? Актор-красунчик дарує радості інтиму. За купюри. Все зрівноважено: йому — гроші, жінкам — „палке кохання“… Проплачений плейбой закохує в себе Дмитрову мачуху, а потім… Біс! Усе йде добре, поки не впираєшся у вовка. Чому вовк?..

Цей клятий вовк — поки неподоланна перешкода. Він, мов незрушна брила, перекриває подальший шлях…

Чому вовк? Тому що на машині „вовча“ аерографія? Чи тому що дівоче прізвище Вовчанська? Чи тому що лісник і вервольф? А вдома — Енциклопедія вовків…

А якщо так: Довгань дізнається про колишнє кохання Ольги — Ведмедерю. І все обставляє вовчою атрибутикою. Тоді сюди логічно вписується й аерографія, і прізвище, а потім — і підмішується „актор-вовкулака“. Господи, це ж скільки клопоту! Та водночас усе це є. І вовк теж є. І його, вбивцю-сіроманця, нікуди не подінеш. Він тут, як більмо на оці: всерйоз і надовго. Якщо не лікувати, звісно. Але як же „вилікувати“ наше вбивство від цієї „вовчої хвороби“? Найефективніші ліки — знайти вбивцю. Та наявні факти поки нічого суттєвого не дають. Довгань-молодший — в Англії. Свідерський — зник. Залишаються Ведмедеря, Довгань-старший і Жорик».

Опинившись на поверхні, подзвонив Надії Довгань.

— Ви не можете дати контакти нової коханої вашого сина? — поцікавився, привітавшись.

— Нічого собі, — одразу спалахнула та, — ви все-таки риєте довкола нас? А видалися культурною, навіть інтелігентною, людиною. Хоча… Про що я? Журналіст і вихована людина. Хіба ж таке можливе? Заради сенсаційного, чи, швидше, смаженого, факту ви готові переступити через будь-що. Я ж вам, по-моєму, зрозумілою мовою сказала: у Дмитрика залізне алібі. Як і в мене. І відчепіться, будьте ласкаві, від нашої родини. А про ту вертихвістку я чути нічого не хочу. Для неї немає місця в нашому житті. Ні Дмитриковому, ні моєму. Годі. Облишмо ці розмови.

— Ваш син, схоже, думає інакше.

— Звідкіля ви це взяли? — притишила голос Надія.

— Є така інформація, — відповів Богдан. — 3 дівчиною Дмитро зустрічається. Таємно від вас.

— Цього не може бути, — голос жінки задрижав. — Мій хлопчик… Цього не може бути… Він завжди слухався й ніколи нічого не приховував.

— Виріс.

Довгань замовкла. Лисиця не підганяв. Черговий пункт стратегії.