Читати книгу - "Янголи, що підкрадаються"

class="book">— Шкода, що не догола, харцизяка клятий! Але вам я дякую! Вас як звати, моя люба?

— Іра.

— Дякую, Іриночко. Піду зараз його забирати. Ми зовсім поряд живемо, другий дім за тією будкою — не дійшов, халамидник чортів! Паливода, трясця його мамі!

— А ви його дружина?

Жінка раптом розсміялася.

— Та ні, мати. Виходить, що трясця мені. Портмоне там, часом, біля нього не валяється?

— Я не бачила.

— Шкода, якщо пропало, — у слухавці почувся якийсь шелест — вочевидь, жіночка одягалася під час розмови. — Мій подарунок… Ще раз спасибі, що подзвонили.

— Немає за що, — щиро відказала Дана, обгортаючи шию комірцем краденого пальта.

Глава 18

Дана заснула на тій самій лавці в дев’ятиповерхівці, до якої так вперто діставалася, вже під ранок, змучена постійним плачем Мирка і марними спробами його вгамувати. Малий ревів так, що люди кілька разів виходили зі своїх квартир, намагаючись визначити, звідки чулося ревіння, та, на щастя, або лінувалися, або просто не наважувалися піднятися на той останній проліт, що був між горищем і дев’ятим поверхом. Вона спала сидячи, бо для лежання ребриста дошка лавки була аж ніяк не пристосована, а сумку, це солом’яне убозтво, просто поставила поруч, бо тримала Мирося на руках. Дана ніколи не думала, що в таких умовах можна спати міцно, але з’ясувалося, що можна, бо, коли вона розплющила очі, у брудне вузеньке віконце під стелею заглядав білий день, змучений Мирко сопів на її руках, а сумки ніде не було. Разом із нею пропали всі документи і гроші. Тепер зі скарбів у Дани залишився тільки малий.

Хтось таки піднявся до горища.

Око за око.

Тільки не ридати, наказала собі Дана, відчуваючи, як істерика душить її за горло. Це не допоможе. Що можна зробити прямо зараз, аби Мирко був у безпеці?

Можна повернутися до дяді Васі. Спочатку він сплавить її дяді Сені, котрий, певно, місця собі від злості не знаходить, а потім, якщо вона виживе і стане дресированою, Василь теж докладеться до неї — як до матері. Зате Мирося вона нагодує…

Стоп. За які це шиші?

Навряд чи дядя Вася даватиме їй за це гроші.

Плата… плата за секс.

«Жінка за гроші, тьотю, називається інакше».

Дана повільно підвелася. Насамперед — на молочну кухню, попросити у тамтешніх працівниць якусь суміш для Мирка, а потім… Боже, а що ж потім? Малюк прокинувся і заверещав; голодний і мокрий, він навіть під час крику примудрявся дивитися на сестру з докором, немов питаючи: «І якого дідька ти з мене знущаєшся?»

А в сумці було дві чисті пелюшки, загорнуті в пакет, щоб не увібрали в себе вологу, і пара повзунків.

Дана таки не витримала й розридалася.

Її з’ява на молочній кухні, безумовно, стала сенсацією дня. Молоді мами, що стояли в черзі, мовчки розступалися, збриживши від огиди різної форми, довжини та кирпатості носики. Усі ці жіночки, хоч і вбрані вельми скромно, і з темними колами під очима від недоспаних ночей, все-таки порівняно з Даною виглядали як аристократки у дванадцятому коліні — пещені, квітучі та бундючні.

Бо від жодної з них не смерділо бездомністю.

Працівниці кухні поставили на голосування два варіанти вирішення кризи, пов’язаної з «цією бродяжкою», — дати їй пляшечку молока чи викликати міліцію. Перший варіант переміг із перевагою в один голос, що належав, хоч як дивно, завідувачці молочної кухні. Втім, Мирося Дана годувала вже на вулиці, щоб зайвий раз не нариватися.

Добрі жіночки їй навіть соску десь знайшли — грубу, гумову, дешеву. Безцінну. Дірку в ній Дані довелося прогризати зубами.

А замість свіжих повзунків Неждана використала свій ситцевий сарафан. Перевдягалася вона в під’їзді такого самого будинку, як і той, де поцупили її сумку — в них було зручно, у цих свічках на дев’ять поверхів. Ось тільки жити на лаві не можна, ніяк. Чи краще зовсім не жити? Кинутися в Дніпро з мосту метро, приміром… та чи мало в Києві мостів? Погода якраз гарна для цього, вода ще не взялася кригою… отак полетиш у темне холодне безголосся, і воно спочатку озветься в тобі, озветься, німе — шумом водоспаду у вухах, але це буде не водоспад… а потім, коли чорна поверхня зімкнеться над твоєю головою, все закінчиться нарешті. І дядя Вася буде жити довго і щасливо, а тебе не буде взагалі. Не буде болю і страждань, тільки — тиша.

Мирко, ніби відчувши, про що думає його єдина опора в цьому світі, роззявив рота і щосили зарепетував. Верескливий сенс життя, усміхнулася Дана, і всі думки про самогубство вмить вилетіли у неї з голови.

І що їй залишається? Шлях жінки за гроші?

Називай речі своїми іменами, рішуче звелів хтось у неї в голові — внутрішній голос, чи що? Дана здригнулася, але послухалася.

Отже, шлях повії.

Дана ніколи не обманювалася стосовно своєї зовнішності. Висока, худа, тонконога, очі, як в очманілої кішки, окуляри, без яких вона ні чорта не бачить і за тридцять сантиметрів од свого носа, а ще як додати до цього чоловічі шкарбани сорок якогось розміру та ще чоловіче пальто, натягнуте на три шари