Читати книгу - "Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар"

Адміністративні порушення у сфері власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп протиправних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ - право власності Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Передбачення в одній статті КпАП відповідальності за дрібне викрадення чужого майна незалежно від форми власності забезпечує всім суб’єктам права власності однаковий правовий захист, як того вимагають Конституція України та Цивільний Кодекс України. За суб’єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності (зокрема, підприємств, громадських організацій та інших об’єднань громадян); д) право приватної власності, зокрема, право спільної власності подружжя, членів сім’ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; е) право власності інших держав, їхніх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного. Не є власниками майна колективних підприємств, підприємств, які засновані на власності об’єднань громадян, акціонерних товариств члени (акціонери) цих підприємств, об’єднань і товариств, тому незаконне заволодіння ними таким майном утворює склад відповідного правопорушення проти власності. Не є чужим для кожного з подружжя, а отже, не може визнаватися предметом адміністративного правопорушення проти власності майно, яке нажите подружжям за час шлюбу і яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Водночас роздільне майно подружжя (яке належало кожному з подружжя до одруження, одержане ним під час шлюбу в дар чи в порядку успадкування, або належить йому за шлюбним контрактом, а також речі індивідуального користування, за винятком коштовностей і предметів розкоші) є власністю кожного з них, отже неправомірне заволодіння ним одним із членів подружжя утворює склад відповідного адміністративного правопорушення, передбаченого коментованою статтею. Таким, що перебуває у спільній сумісній власності, слід визнавати також майно, набуте в результаті спільної праці членів сім’ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними. Не є чужим для осіб, які ведуть сільське (фермерське) господарство, майно такого господарства, оскільки воно належить їм на праві сумісної власності. Виняток з цього становлять випадки, коли майно такого господарства розділено між такими особами відповідно до укладеної між ними угоди або якщо ними утворено сільське (фермерське) господарство у формі юридичної особи. Володіння, користування і розпорядження майном, яке за правом спільної сумісної власності належить подружжю або особам, що спільно ведуть сільське (фермерське) господарство, здійснюється такими особами за взаємною домовленістю.

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини в сфері власності.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні: 1) крадіжки (таємного викрадення чужого майна); 2) шахрайства (заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою); 3) привласнення; 4) розтрати.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило, крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка). Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна: не можуть правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення дій винного. Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення чужого майна особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Шахрайство є заволодінням майном або придбанням права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі.

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром надалі обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. У результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище.

Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майка, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом і корисливою метою.

У зв’язку з набуттям чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» від 02.06.2005 p. № 2635-IV відбулася декриміналізація дрібного викрадення чужого майна. Відтепер, якщо норми чинних законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації правопорушень або злочинів, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» для відповідного року. Визнаючи діяння, вчинене після 01.01.2004 p., таким, яке має наслідком кримінальну або адміністративну відповідальність, та кваліфікуючи його, - у разі, коли настання відповідальності чи кваліфікація обумовлені певною кількістю неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - необхідно керуватися, що сума такого мінімуму дорівнює розміру податкової соціальної пільги, визначеної пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»