Читати книгу - ""Лахтак""

усіма боцманами, що плавають в Арктиці.

Запарі: Що «Лахтак» занесло на полюс і що гідролог відкрив там другий Гольфстрім.

Вершометові: Білий ведмідь завбільшки з пароплав.

Павлюкові: Що йому дозволили оселитися в бочці на фок-щоглі і він звідти крякає, як полярний ворон.

Ельгарові: Що в нього виріс хвіст завдовжки в два метри і він ним приманює моржів.

Карсенові: Що на дні морському він з моржем змагається з боксу й перемагає.

Торба написав, як висловився Шелемеха, цілу новелу. Називалась вона так: «Записки старого моряка про зрадника, або Закінчена історія про рудого ведмедя».

Новела дуже коротка. Ось вона:

«Коли втретє ми вивели на продаж рудого ведмедя, мене призначили стежити, як він утікатиме від покупця. Купували його двоє. Один маленький з великим носом, але кирпатим, як помідор. Другий високий, сліпий на одне око, глухий на одне вухо, кривий на одну ногу. Повели вони Рудого, а я — за ними. Пройшли сквер — не виривається ведмідь… Пройшли площу — іде спокійно, а вони обидва тримають його за два мотузки, і, чую, високий здивовано каже маленькому: «Не виривається». А той відповідає: «Вже звик». Коли підходимо до великих воріт, а там напис: «Зоологічний парк». Защеміло мені серце. Звертають прямо у ворота. Я до них: «Чекайте, тут помилка. Ви чужу власність придбали». А маленький мені: «Ша, громадянине! Досить людей дурити, а то міліціонера покличу. Знаємо вас». — «Звідки, — питаю, — знаєте?» — «Боцман Лейте і матрос Котовай розповідали». Увійшли в сад, і більше я Рудого не бачив. Але довідався про зрадників, готових на все.

За точність не ручуся, бо давно це трапилося. Тому перед судом, навіть товариським, відповідати не можу».

— Хай, — сказав Зорін, — вмістимо. Дід кусається, що не дали йому той раз пригоди свої розповісти.

Другого дня газету вивісили. В ній залишили місце для заміток Ельгара і Карсена. Стьопа брався втокмачити норвежцям, що вони мусять теж написати.

Коли норвежці побачили карикатури, зроблені Ковягіним, вони довго сміялись. Прочитати ж газету, звичайно, не могли. Проте Ельгар довго і дуже уважно її розглядав. Потім, коли норвежці відійшли від газети, між ними почалась жвава розмова. Особливо багато говорив Ельгар. Про що вони говорили — це для наших моряків залишилось таємницею. Але, коли Стьопа знову почав умовляти їх дати замітки, обидва рішуче відмовились, хитаючи головами.

Розділ XII

Три дні лихоманила завірюха. На четвертий день вітер спав, і сонце, піднявшись над обрієм, заграло на засніжених просторах мільйонами блискіток. Високі снігові заструги здіймалися на крижаному полі біля торосів. Уперше так ясно перед радянськими моряками виступали вкриті білим снігом, наче ватою, горби острова.

Вахту стояв Павлюк, коли від острова відірвалась чорна крапка і швидко посунула до пароплава. «Гості», — подумав кочегар і пішов сповістити про це Лейте, що стояв вахтовим помічником капітана.

За годину на палубу зійшов гість.

— Все той же Ландрупп, — буркнув під ніс Лейте і поспішив назустріч норвежцеві.

Ландрупп чемно привітався.

— Кептен… кептен Хар… — сказав він.

— Не Хар, а Кар, — поправив гостя Лейте.

— Кептен Гар. Кептен, — повторив норвежець. Лейте нахмурився і повів Ландруппа до капітана. Норвежець ввічливо кивав до всіх і потиснув руки Ельгарові та Карсенові, які вийшли йому назустріч.

Побачивши Кара, Ландрупп низько вклонився, сказав якесь привітання і подав папірця.

То був лист від капітана Ларсена. Норвезький капітан дуже дякував за дбайливий догляд його матросів, вибачався за турботи і просив відпустити Ельгара і Карсена, якщо вони вже видужали настільки, що можуть іти. Наприкінці Ларсен просив Кара, щоб той вибрав колись вільну годину і завітав до них у табір.

— Я не сказав би, щоб цей лист вельми ввічливо закінчувався, — висловив свою думку Торба, коли Кар переклав механікові його зміст. — Та хай! З усього на світі не надивуєшся. Що ж ви відповідатимете?

— Напишу, що дякую, мовляв, за запрошення, але через те, що ми вже приготувались, то просимо з усією командою до себе. А от як бути з нашими норвежцями, Дмитре Петровичу? Як, на вашу думку, можуть вони йти?

— Ельгара шкода відпускати, а Карсен зможе йти лише днів через чотири.

— Ну, гаразд, так і напишемо. До речі, давайте пошлемо до їхньої команди делегатів від нашої команди. Нехай ознайомляться, як там справи, і урочисто запросять їх до нас. Як ви гадаєте, товариші?

— Кого ж ми пошлемо? — спитав Лейте.

Кар засміявся.

— Того, хто знає англійську мову. Ясно?

— Мене? — спитав старий моряк.

— Звичайно, а на додачу юнгу.

— Йому сьогодні чергувати на камбузі.

— Ковягін замінить. Він же програв своє чергування.

Кар сів писати листа Ларсенові, а посланці почали виряджатись у дорогу. Одяглись легко, але тепло. Взяли з собою трохи харчів і зброю. Саме через зброю мало не вийшло конфлікту з Вершометом, бо Лейте взяв вінчестер, а Стьопа хотів забрати манліхер. На пароплаві залишилась одна дрібнокаліберка. Вершомет рішуче запротестував:

— Манліхер у моєму розпорядженні, і нікому я