Читати книгу - "Загадка однієї неділі"

159
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 56
Перейти на сторінку:
З'являється Шестипалий і… Ой, цей Шестипалий, за всяку ціну треба побалакати з ним! Чи спромігся він, порпаючись у цій урні, вже відшукати другу пружину? Ні, коли б це сталося, він не потребував би Лю-мей. А коли вона збрехала й ніякої другої пружини не існує? Тоді що, кінець кінцем, лишається вірити Батлеровим вигадкам?..

Зізнаюсь, за ці години, що я перебував у добровільному ув'язненні в цій кімнатці, почав утрачати елементарну здатність до аналітичного мислення; а надвечір, зовсім знесилений, я впав у забуття. Та вже за кілька хвилин прокинувся, укритий холодним потом: адже коли мої міркування про Шестипалого вірні, то хто тоді вбив Бламбіно? Шестипалий? Але ж він і не здогадувався про виграшний квиток… У міру того, як спливав час, моє збудження наростало.

І моя розгубленість теж. О десятій вечора я прийняв душ і вийшов на вулицю.

26. ПОМСТА ШЕСТИПАЛОГО

О пів на одинадцяту вечора таксі, яке я найняв, минуло поворот, де вулиця Ехідо переходить у вулицю Десампарадос, потім поїхало по авеніді дель Пуер то, лишаючи позад себе таверни, бідні готелі. Я саме й шукав один із таких, під назвою «Ронда». Адже Карлос — бармен із «Пласи», зі слів Лю-мей, вимовлених на її жаргоні, тільки й спромігся зрозуміти: «Сонда», готель, одинадцята вечора». У правильності цих слів він начебто не мав сумніву, проте, перегорнувши телефонний довідник, я зміг упевнитись, що не існує ніякого готелю під наззою «Сонда». Є «Ронда», яка міститься на авеніді дель Пуерто. Це був досить віддалений район, цілком придатний для пастки, яку мені, напевне, збиралися влаштувати. Тому я попросив водія рухатись досить повільно, аби міг роздивитися на обидва боки.

Тільки ми проминули руїни церкви св. Паули, як я побачив неонову вивіску «Ронди». Це був триповерховий будинок, розташований на найбільш затемненій ділянці авеніди. Ми проїхали повз нього, і я допитливо вдивлявся в морок, що оповив його.

У будинку було тихо, а парадні двері з арковим склепінням своєю похмурістю нагадували вхід до печери.

Ми зробили ще одне коло, і я побачив якісь підмостки напроти готелю.

Попросивши таксиста зачекати мене на найближчому розі, рушив насторожено пішки, наче звір, який передчуває небезпеку.

Пройшов крізь вхідні двері, у будці праворуч сидів за віконцем адміністратор — чоловічок із зеленуватим кольором обличчя; відвівши погляд од газетки, яку читав, він запитливо глянув на мене.

— Що вам потрібно? — спитав.

— Деяка інформація.

— Тут готель з пансіоном, — сказав він. — Два песо за ніч.

— Я маю де ночувати, — відповів і просунув між прутами його хижки купюру в п'ять песо. — Я розшукую одну китаяночку. Молоду, мініатюрну китаянку, Лю-мей на ім'я.

— Я такої не знаю, — відказав той і удав, що хоче повернути купюру. — Тут немає ніякої китаянки.

Оскільки всі ознаки свідчили, що між Лю-мей і Шестипалим встановилося взаєморозуміння, я сказав:

— Можливо, тут мешкає такий елегантний суб'єкт, котрий має зайвого пальця на правиці. Його ви знаєте?

Осміхнувшись, він ошкірив два ряди жовтавих зубів.

— Можливо, — відповів і цілком недвозначно затарабанив пальцями.

Я сунув у віконце ще п'ять песо.

— Один суб'єкт, навіть вельми елегантний, мешкає тут уже кілька днів. Справді, в нього зайвий палець… Не так давно він перебував у своїй кімнаті. Другий поверх, п'ятий номер. — І силувано засміявся: — Він теж ваш друг?

— А коли ні, що тоді?

— Тоді я буду присутній на вашому похороні,— зареготав цього разу щиро.

Я піднявся на поверх і знайшов п'ятий номер. Звів курок свого пістолета, потім узявся вільною рукою за ручку дверей і повернув. Та двері лишились замкненими, хоч я і натиснув на них. Тоді постукав і став збоку з «люгером» у руці. У прорізі дверей з'явилася Лю-мей.

— Проходьте, Аресе, — посміхаючись, промовила вона. — Ми чекали на вас.

Зайшовши слідом за нею, я окинув поглядом кімнату.

На столику стояло кілька келихів і кілька банок із кока-колою, одна пляшка баккарді. Шестипалий налив трохи в келих, що стояв перед ним, і підтвердив:

— Так, Аресе, ми чекали на вас. Сідайте. Ось-ось має прийти наш близький друг Батлер, і тоді матимемо змогу трохи порозмовляти.

Я поставив свій стілець таким чином, щоб двері були переді мною. Лю-мей сіла на поруччя крісла Шестипалого і заходилась пустотливо куйовдити його волосся.

— Ми з Хуаном покохали одне одного, — простодушно пояснила вона цілком прийнятною іспанською мовою. Очі її якось незвичайно виблискували. — І Батлер змушений буде втямити це.

— Ш,е й як змушений буде, — підтвердив Шестипалий. — Без тебе — ніяких переговорів, — він пригорнув Лю-мей до себе. — Шкатулка в мене, і я ставитиму умови. Ш,о ви на це скажете, Аресе?

— Щоб здобути шкатулку, він ладен буде на будь-які поступки, — серйозним тоном відповів я.

— Лю-мей переконала мене в необхідності досягти дружнього взаєморозуміння з вами обома. Ми нічого не доб'ємося, вбиваючи один одного. Тож сховайте свій пістолет і вип'ємо за дружбу, Аресе.

Він налив у келих трохи баккарді й спитав:

— Чому ви віддаєте перевагу: чистому рому чи коктейлю «Вільна Куба»?

— Дякую, я не п'ю.

Очі Шестипалого сипали блискавки. Він повернувся до Лю-мей.

— Я казав тобі, що нічого путнього з цього не буде.

Вона всміхнулась. Потім підлила в його келих трохи, кока-коли, яка надала баккарді ледь помітного блідо-топазового забарвлення.

— За щасливе взаєморозуміння, — промовив він жахливою англійською мовою і випив уміст свого келиха.

— Все буде гаразд, любий. Apec вип'є з нами за дружбу.

1 ... 51 52 53 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загадка однієї неділі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загадка однієї неділі"