Читати книгу - "Багато, багато, багато золота…, Микола Васильович Білкун"

зазнавали мільйонних збитків, але не одним бензином жив Дарлінг, і вибухи бензоколонок поки що сприймав як болючі, але не смертельні укуси комарів.

А з-за океану вже пливли танкери з англійськими нафтопродуктами: Гартман керував будівництвом нафтопереробних заводів. Мечислав виступив по телебаченню і заявив, що не допустить ганьби нації. Якщо Дарлінг примушує велику націю ходити пішки чи знову їздити на шарабані, то він, Живокіст, не дозволить цього зробити. Скоро кожен громадянин країни матиме втричі дешевший бензин, ніж він мав досі.

Мечислав і тут дотримав слова. Буквально як гриби після дощу, уздовж автострад почали виростати нові бензоколонки з неоновою літерою “М”, першою літерою імені Живокіста. І, дивна річ, чим більше з’являлося таких колонок, тим рідше вибухали й загорялися бензоколонки з літерою “Д”. Вони тепер і так горіли, хоч і без вогню: бензин у колонках з літерою “М” був утричі дешевший, і автомобілісти все рідше й рідше зупинялися біля колонки з літерою “Д”.

Дарлінг бачив, що бензоколонки тільки початок. Витрачаючи шалені гроші (а запаси їх були, мабуть, у Живокіста невичерпні), Живокіст створить страшенний демпінг на ринку всіх хімічних товарів і продуктів, так чи інакше пов’язаних з нафтою. І все-таки Дарлінг поклав собі боротися до кінця. Несподівано на короткий час він знайшов спільника. Але це було пізніше.

…Нуазе поволі приходив до свідомості. Щось холодне й мокре розтікалося по його голові. Як крізь велетенську товщу води, він бачив постать, що схилилася над ним.

Нуазе напружив усю волю, всю свою витримку й сів. У голові гули джмелі, світ гойдався перед очима, в роті був присмак заліза, але він спробував посміхнутися.

— Ще кілька кроків, і був би я за воротами! Знаєте, там стоять не лише Мідаси. Робот ніколи так механічно й байдуже не вдарить людину. На чому на чому, а на емоціях роботів я знаюся!

— Заспокойтеся, заспокойтеся, — умовляв його Мідас, — ляжте спочиньте, все буде гаразд.

З великим зусиллям Нуазе звівся на ноги.

— Любий мій Мідасе, все буде гаразд тільки за тої умови, що я не заспокоюсь. Мені не можна заспокоюватись. Треба шукати, вираховувати, думати! Ми з вами й так згаяли до біса часу, розкисли, як хлопчики, а треба було думати, думати, думати. Код головного входу я вже розшифрував. Двері відчиняються на мої власні біоструми, й коли б не оті… оті, як вони, супермени, ота ферчиська наволоч, ми були б уже вільні. Мені невідомо, хто програмує зараз Мідасів…

— Ці Мідаси, що зараз стережуть вас, уже уніфіковані. Це серійний випуск. Живокіст підміняв їх непомітно для нас, і я тільки випадково про це довідався.

— Виходить, ми вже не господарі їх? Я, що вважаюся рідним їхнім батьком, і ви, їхній учитель?

— Мсьє Франсуа, ми з вами були звичайними кустарями-одинаками. Зараз усе змінилося. У штаті Олахо на Живокіста працює цілий комбінат (утаємничений і автоматизований). На цей комбінат має доступ лише Гартман та кілька інженерів, абсолютно вірних Живокістові, бо він платить їм шалені гроші, до того ж не паперові, а золоті. Знадвору цей комбінат охороняється ферчистами. Все це робота Гартмана за дорученням Живокіста. Якось я підслухав їхню розмову… — Мідас знітився. — Звичайно, підслуховувати чужу розмову не…

— Мідасе, ти ж розумна людина! На якого біса тобі здалося переносити моральні принципи чесних і порядних людей на зграю бандитів? Що ж ти почув?

Нуазе давно не бачив уже в особі Мідаса електронної ляльки, а розмовляв з ним як з людиною.

— Гартман скупив усі підприємства, де колись по частинах виготовлялися деталі для Мідасів. Зараз усі ці заводи злито в один комбінат. Так вигідніше. Вони планують збудувати на березі океану ще один комбінат. Здогадуєтесь який?

— Здогадатися неважко. Золотоплавильний. Тепер, мабуть, уже не окремі Мідаси, а цілі бригади їх нишпорять і під водою, і під землею і тягнуть Живокістові тонни золота. Та-ак, тут, на віллі, вже не ті масштаби.

— Я теж помітив, що Мідаси з обслуги вже не ті. Вони й тупіші щодо будь-яких емоцій, і разом з тим чутливіші. Своїми обличчями вони нагадують тих, хто охороняє нас знадвору…

— Ферчистів? — запитав Франсуа.

— Так, ферчистів.

— То не роботи, вони живі.

— Я знаю, але…

— Ти хочеш сказати, що то не люди? Що ж, ти маєш абсолютну рацію. Вони не люди навіть в біологічному понятті цієї категорії. Бо якщо вони гомо, то в усякому разі не сапієнс. А в тому, що в нових Мідасів обличчя позбавлені будь-яких слідів інтелекту, теж є певна закономірність. Живокіст домагається, щоб між бандитами цього покидька Ферча й роботами не було ніякої різниці, щоб ніхто не відрізнив, де починається робот і де закінчується ферчист.

На хвилину Нуазе замислився, а потім сказав:

— Слухай, Мідасе, як на твою думку, хто на тому новому заводі монтує Мідасів?

— Думаю, що самі Мідаси. Правда, досконаліші. Пам’ятаєте тих, з першої серії, яких монтував із деталей я особисто, а програмували ви.

— Тоді скажи мені таку річ. Чому ти не там? Адже ти розумніший за всіх них, разом узятих? Чому ти не там? Чому, зрештою, Живокіст, практична людина, ніде більше тебе не використовує?

— Цього я не знаю, — знизав плечима Мідас.

— А я знаю. Живокіст боїться Мідаса, тому що розум Мідаса гуманний, людський і вже органічно нездатний на підлість. Тепер не досить позбавити Мідаса тієї чи тієї інформації, він знову її набуде. А ти уяви собі, що ти почнеш програмувати ту продукцію, що зараз випускають на новому Живокістовому комбінаті. Живокістові зараз потрібні безсловесні тварюки, які б тягали для нього золото, і бандити та вбивці. Для чого йому інтелектуальні та гуманні роботи?

— Він захоче мене демонтувати, — сказав Мідас, — але живим я в руки не дамся.

Це “живим” не здивувало Нуазе. Він сприйняв його як єдине доцільне й правильне в цьому розумінні слово.

— Мідасе, ти мусиш стати вбивцею, — рішуче сказав Нуазе.

— Я давно до цього