Читати книгу - "Онуки наших онуків, Юрій Павлович Сафронов"

— Здалося? — спитав Чжу Фан-ші.

Неначе у відповідь на його запитання, знову почулись удари і сильний тріск, мов хтось поряд ламав перегородку.

— Це у вантажному відсіку! — вигукнула Олена Миколаївна.

Ми кинулись туди. Удари і тріск долинали із шафи, що була в дальньому кутку відсіку. Ми повитягали з неї все, крім ящика з яйцем диплодока.

— Будемо витягати?

— Звичайно!

У світі без ваги можливі чудеса. Я сам легко витяг ящик, який на Венері ми ледве піднімали вчотирьох. Зненацька ящик затрясся в моїх руках.

— Тримайте, бо впущу!

Усі підхопили ящик і обережно поставили його на підлогу. Мерщій відкрили одну защіпку, далі другу, і раптом кришка ящика злетіла і зсередини висунулась голова новонародженого диплодока.

Ми отетеріли.

Диплодок довірливо подивився на нас маленькими очицями і раптом, роззявивши рота, жалібно заревів.

Цей звук примусив нас опам’ятатися.

— Як же він вивівся? — дивувалася Суорі. — Адже ящик охолоджувався до дванадцяти градусів Цельсія. Не міг же він визріти за такої низької температури!

— Виймемо його з ящика. Ухопившись руками за товсту шкаралупу яйця, ми витягли диплодока разом з яйцем і поклали на підлогу. Диплодок повільно витяг із шкаралупи передні лапи і посунувся вперед. Мабуть, так вилазили із шкаралупи всі новонароджені диплодоки. У цьому світі навіть такого легкого руху було досить, щоб він злетів у повітря.

— Держіть його! — закричав Чжу Фан-ші, котрий знімав цю сцену.

Ми кинулись допомагати диплодокові. Яйцеву шкаралупу розкололи, одягли диплодокові на ноги невеликі металеві кільця, що, притягуючись електромагнітами, тримали його на підлозі. Диплодок був жалюгідний і мокрий, і це зовсім не пасувало до його великих розмірів.

Коли ми повідомили у другу ракету, що в нас вивівся справжній диплодок, Ламель мало не луснув від заздрощів.

— Я так і знав, що у вашій ракеті буде цікавіше! У вас і диплодок вилупився, і метеорит вас пробив, а в нас — ну, хоч би якась тобі пригода — нічогісінько!

Його допомога, як досвідченого зоолога, була дуже потрібна нам зараз. Не маючи можливості пересадити Ламеля в нашу багатостраждальну ракету, ми попрохали в нього поради, що нам робити з диплодоком.

— Передусім його треба просушити, — заявив Ламель так упевнено, наче він до цього дня тільки те й робив, що сушив диплодоків, які вилуплювалися з яєць.

Ми перенесли диплодока у куток, де з ілюмінатора падав широкий сніп сонячного проміння. Ламель наказав підкласти під диплодока ковдру і натягти на скло ілюмінатора біле полотно, щоб сонячні промені не зашкодили його підшефному. Одначе диплодок, незважаючи на всі наші турботи, продовжував ревти.

— Чого він хоче? — звернулись ми до Ламеля, як до авторитета з новонароджених диплодоків.

Ламель задумався.

Ми мовчки з повагою дивились на нього. Полководці в такі секунди задуми вирішують долі цілих побоїськ.

— Пити! — рішуче сказав він. — Він хоче пити.

Олена Миколаївна принесла пульверизатор — вода в цьому світі невагомості сама не виливалася із пляшки, її доводилось виштовхувати звідти за допомогою гумової груші. Диплодок, ледь зачувши воду, справді став жадібно пити. Він одним духом випив кілька пляшок і потім спокійненько влігся на підіслану під нього ковдру, гріючись під промінням сонця.

Поки ми клопоталися біля диплодока, Суорі продовжувала пильно роздивлятись ящик, що в нього запакували яйце. Обличчя її було похмуре, брови насуплені — вона розв’язувала складне питання: чому вивівся диплодок.

— Зрозуміло! — нарешті вигукнула вона.

— Що саме?

— Усе просто! В ящику ми встановила напівпровідникові холодильники, щоб підтримувати температуру біля дванадцяти градусів Цельсія. Так?

— Авжеж.

— Ну, так от. Я випадково ввімкнула холодильник навпаки, переплутавши кінці дротів, і замість холодильника вийшов нагрівальний напівпровідниковий прилад…

— Іншими словами… — кивнувши, почав було Ерилік.

— Іншими словами, — закінчила свою думку Суорі, — цей ящик перетворився на інкубатор.

— Так чи інакше, а перший ручний диплодок є, і йому треба дати ім’я, — сказав Чжу Фан-ші.

Думка всім припала до вподоби, і, мов із рогу достатку, посипались пропозиції:

— Космос!

— Пілот!

— Ні, Астронавт!

— Турист!

— Астероїд!

Після недовгої суперечки вирішено було назвати диплодока Астронавтом.

…Ракетоплан швидко мчить до Землі. Останні години польоту. Ми сядемо в Австралії. Нашу рідну планету всю видно в ілюмінатор мов на долоні.

Астронавт з’їв усі наші запаси і випив усю воду. Другий день ми без їжі й води.

Перед самою посадкою Чжу Фан-ші закутав диплодока у наші ковдри та підвісив його на міцних гумових розтяжках посеред вантажного відсіку. Астронавт реве і рветься геть.

Ще година — і ми на Землі!

Розділ дванадцятий
НА КОРАЛОВОМУ МОРІ

Східний берег Австралії відокремлений від теплого Коралового моря довгою вервечкою коралових рифів. Цей природний бар’єр, створений за віки дрібними живими істотами, приймає на себе перші грізні удари океанського припливу.

Удень тут жарко, сонце пече нещадно. Повітря вогке і задушливе; легкі пориви вітру не дають полегшення. Зате ввечері легкий бриз,

який дме з берега, доносить до островів аромати тропічних квітів, гіркуватий запах моря, а разом з ними і життєдайну прохолоду.

Над одним із таких коралових островів, недалеко від тваринницької ферми, де працювала