Читати книгу - "Морське вовченя, Майн Рід"

на підтримку життя. Я відчував, як з кожним днем слабшаю. Ребра в мене повипинались, наче в скелета, і я насилу зрушував з місця важкі сувої матерії.

Одним краєм, як я вже говорив, усі ящики виходили до борту корабля. Отже, не варто було прокладати тунель в цьому напрямку. Але того кінця другого ящика, що веде всередину трюму, я ще не чіпав. Тепер я взявся за нього.

Нема потреби описувати усі подробиці цієї роботи. Вона, як дві краплі води, схожа на те, що я вже робив, і зайняла кілька годин. І знову — гірке розчарування. Знову сувій полотна! Далі в цьому напрямку я вже не міг просуватись. Не міг я просуватись і в будь-який інший бік!

Мене оточували ящики з сукном і тюки полотна. Я не міг ані обминути їх, ані пробитись крізь них. Ці шляхи закриті.

Ось до такого сумного висновку довелось прийти, і мене знову охопив безнадійний настрій.

На щастя, тривало це недовго, бо зразу ж у голові зародилося безліч думок, що спонукали мене до дій. На допомогу прийшла пам'ять. Я пригадав, що колись читав книжку, в якій докладно описувалось, як хлопчик стійко бореться з труднощами, як він не впадає у розпач, як наполегливістю і сміливістю переборює всі перешкоди і здобуває перемогу. Я згадав також, що цей хлопчик обрав своїм девізом латинське слово «excelsior», яке означає «все вище», або «вгору».

Згадуючи, як боровся хлопчик і як він перемагав труднощі, — а деякі з них були такі ж великі, як мої, — я зібрався з силами і вирішив зробити ще одну спробу.

Гадаю, що саме це слово «excelsior» керувало мною — адже я діяв за його буквальним значенням. «Вгору», — думав я. Я мушу рухатися вгору. Чому це раніше не спадало мені на думку? І в цьому напрямку однакові шанси знайти харч, як і в іншому. Та в мене, власне, й вибору не лишалось, бо всі інші напрямки я спробував.

Отже, я вирішив шукати вгорі.

За хвилину я вже лежав на спині з ножем в руці. Я підмостив під себе кілька рулонів сукна, щоб зручніше було працювати і, намацавши одну з дощок кришки, почав різати її впоперек.

Після значних зусиль дошка нарешті піддалась. Я потягнув її вниз. О боже! Невже всі мої надії марні?

На жаль, це так! Груба, шорстка парусина, а під нею важка, холодна маса полотна — таким було моє нове нерадісне відкриття.

Що ж, лишалась ще верхня кришка першого ящика з-під сукна і ящика з-під галет. Перш ніж спати, необхідно спробувати і ту, і другу. Спробувати ще раз.

І от обидві кришки прорізані, і знову доля поглумилася надо мною. Над першим був ящик з сукном, а верх другого повністю закривав сувій полотна.

— Боже милосердний, невже я загинув?! — тільки і зміг я вимовити і впав, вкрай знесилений.

Розділ XLVIII
ПОТІК БРЕНДІ

Від утоми і перенапруження я спав міцно. Прокинувшись, я відчув, що сили мої збільшились. Як не дивно, але мені навіть на душі полегшало, і я вже не був у такому відчаї, як раніше. Здавалось, якась надприродна сила підтримує мене, — адже обставини зовсім не змінились на краще і в мене не виникло ні нових планів, ні нових надій.

Було ясно, що я не проб'юсь далі крізь ящики з сукном та полотном, бо нікуди викидати матерію. Тому про це нічого й думати.

Однак можна було пошукати ще в двох напрямках — просто перед собою і ліворуч, до борту корабля.

Попереду шлях загородила бочка з водою, і, звичайно, я не міг пробиватися в цей бік. Це призвело б до втрати дорогоцінної води.

На хвилину я подумав, що добре було б прорізати отвір вище рівня води в бочці, влізти в неї, а потім, зробивши діру в протилежній стінці, вибратись на другий бік. Я знав, що бочка зараз напівпорожня, бо останнім часом від спеки мене постійно мучила спрага, і я пив часто й досхочу. Але я боявся, що, зробивши цей отвір, позбудусь усієї води. Може налетіти, як уже не раз було, шторм, і корабель почне гойдатись, бочка перекинеться, і витече вся дорогоцінна волога, мій кращий друг, без якого я давно б уже загинув.

Я подумав і вирішив не чіпати бочки. Лишалась ще одна можливість просунутись вперед — крізь бочку з бренді.

Вона лежала днищем до мене і, як я вже казав, закривала вхід у мою комірчину зліва. Її кришка, а може, й дно, — не можу сказати, що саме, — прилягало якраз до дна бочки з водою. Але бочка з бренді була так щільно притиснута до борту корабля, що за нею навряд чи лишався ще якийсь простір. Через це майже половина її кришки ховалася за бочкою з водою, а друга половина становила стіну моєї комірчини.

Саме в цій стінці я й вирішив зробити отвір, а потім, залізши всередину, пробити ще один і пролізти крізь бочку з бренді.

Може, там я знайду харч і порятунок? Припущення це не мало ніяих реальних підстав, однак я молився за успіх.

Прорізати тверде дубове дерево було набагато важче, ніж м'які ялинові дошки ящиків з сукном, і тому робота моя посувалась дуже й дуже повільно. Початок їй було покладено давно, ще тоді, коли я просвердлив дірочку ї встановив, що там бренді. А зараз я просто встромив лезо ножа в цю щілину і, щосили налягаючи на нього, перерізав дошку впоперек. Потім надів черевики, ліг на спину і почав дубасити по дошці підборами, немов механічним молотом. Це було дуже важко, бо дошка, з обох боків щільно здавлена сусідніми клепками, ніяк не піддавалась. Але я наполегливо продовжував бити по бочці і відчув, що дошка захиталась. Кілька сильних ударів довершили справу, і вона провалилась усередину.

Тієї ж