Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

class="p1">— Що таке?

— Чого ти стоїш і дивишся на мене?

— Башара називали «Старою Надійністю». Ти знав це?

— Так, сер. Я вивчав історію його життя.

Він стане тепер «Молодою Надійністю»? Чому Одраде так поспішає з поверненням йому первісної пам’яті?

— Через башара все Сестринство перекопує Інші Пам’яті, переглядаючи свої погляди на історію. Вони тобі це сказали?

— Ні, сер. Важливо, щоб я це знав? Мати Настоятелька сказала, що ти тренуватимеш мої м’язи.

— Я пам’ятаю, що ти любив пити даніанський марінет, дуже смачне бренді.

— Я надто малий для алкоголю, сер.

— Ти був ментатом. Знаєш, що це означає?

— Знатиму, коли ти повернеш мені спогади, чи не так?

Без шанобливого «сер». Докір учителю за небажане затягування.

Айдаго усміхнувся й отримав усмішку у відповідь. Приваб­ливе дитя. Легко виявляти йому природне почуття.

— Будь з ним насторожі, — казала Одраде. — Він уміє причаровувати.

Айдаго згадав інструктаж Одраде перед тим, як прислати сюди дитину.

— Оскільки кожна індивідуальність врешті-решт зводиться до власного «я», — сказала вона, — формування цього «я» вимагає нашої найвищої турботи та уваги.

— Це необхідно у випадку гхоли?

Того вечора вони були у вітальні Айдаго з Мурбеллою як захопленою слухачкою.

— Він запам’ятає все, чого ти його навчиш.

— Тож ми робимо дрібну поправку оригіналу.

— Обережно, Дункане! Грубо поведешся з вразливою дитиною, завдаси їй болю, навчиш нікому не довіряти — і створиш цим самогубцю. Байдуже, рано чи пізно станеться це самогубство.

— Ти забуваєш, що я знав башара?

— А ти не пам’ятаєш, Дункане, як це було, перш ніж до тебе повернулася пам’ять?

— Я знав, що башар може це зробити, і думав про нього як про свій порятунок.

— І він бачить тебе так само. Це особливий різновид довіри.

— Я поводитимуся з ним чесно.

— Ти можеш думати, що чиниш чесно, але раджу тобі глибоко зазирати всередину себе, поставши лицем до лиця з його довірою.

— А якщо я помилюся?

— Ми це виправимо, якщо буде можливо. — Вона глянула на комунікатори і знову на нього.

— Знаю, що ви стежитимете за нами!

— Не дозволь, щоб це тебе стримувало. Я не намагаюся зробити тебе боязким. Просто обережним. І пам’ятай, що моє Сестринство має ефективні методи зцілювання.

— Я буду обережним.

— Може, пам’ятаєш, що це сказав башар: «Суворість до наших супротивників завжди пом’якшується уроком, який ми сподіваємося їм викласти».

— Я не можу думати про нього як про супротивника. Башар був одним із найкращих людей, яких я знав.

— Чудово. Тож я віддаю його у твої руки.

І ось у тренувальній залі дитина, в якої вагання вчителя вже викликали неабияку нетерплячку.

— Сер, це частина уроку чи ми просто так стоїмо? Я знаю, що інколи…

— Тихо.

Теґ по-військовому витягнувся. Ніхто його не вчив. Це з первісної пам’яті. Айдаго був зачарований цим раптовим проблиском особистості башара.

«Вони знали, що так він мене піймає!»

У жодному разі не слід недооцінювати ті засоби переконання, які має Бене Ґессерит. Можеш виявити, що робиш для них те і се, навіть не помітивши, що тебе змушують. Тонко й огидно! Були, звичайно, й компенсації. Ти жив у цікаві часи, як казало древнє прокляття. Айдаго вирішив, що загалом він віддавав перевагу цікавим часам. Навіть цим часам.

Він глибоко вдихнув.

— Повернення первинної пам’яті викликає біль — фізичний і психічний. Певним чином психічний біль гірший. Я маю приготувати тебе до цього.

Стояв і далі струнко. Без коментарів.

— Ми розпочнемо вправлятися без зброї. Ти триматимеш уявний клинок у правій руці. Це варіація «п’яти наборів реакцій». Кожна реакція відповідає певній потребі. Опусти руки по боках і розслабся.

Зайшовши за Теґа, Айдаго взяв дитину за праву кисть нижче ліктя і продемонстрував перші рухи.

— Кожен нападник — це пірце, що пролітає над нескінченною дорогою. Коли пірце наближається, його слід відвернути й усунути. Твоя відповідь як повів вітру, що здмухує пірце.

Айдаго відступив убік і стежив, як Теґ повторює рухи. Час від часу поправляв його, завдаючи різкого удару по мускулу, що неправильно працював.

— Нехай твоє тіло навчається! — Коли Теґ спитав, навіщо це.

Під час перепочинку Теґ забажав довідатися, що Айдаго розуміє під «психічним болем».

— Твою первісну пам’ять оточують гхолівські стіни. У належний час частина цієї пам’яті повернеться. Не всі спогади будуть приємними.

— Мати Настоятелька казала, що башар повернув твої спогади.

— Підземні боги, дитино! Чому ти постійно кажеш «башар»? Це був ти!

— Але я ще цього не знаю.

— Ти особлива проблема. Щоб гхола пробудився, потрібна пам’ять про смерть. Але твої клітини не містять пам’яті про смерть.

— Але ж… башар мертвий.

— Башар! Так, він мертвий. Ти мусиш відчувати це там, де болить найбільше, і знати, що башар — це ти.

— Ти справді можеш повернути мені ту пам’ять?

— Якщо ти зможеш витримати біль. Знаєш, що я сказав тобі, коли ти повернув мені пам’ять? Я сказав: «Атріди! Прокляття, які ви всі схожі!»

— Ти ненавидів… мене?

— Так, та ти був і сам собі огидний через те, що зробив зі мною. Це дає тобі якесь уявлення про те, що я мушу зробити?

— Так, сер. — Дуже тихо.

— Мати Настоятелька каже, що я не повинен зрадити твою довіру… хоча ти зрадив мою.

— Але я повернув тобі спогади?

— Бачиш, як легко тобі думати про себе як про башара? Ти був шокований. І так, ти повернув мені спогади.

— Це все, чого я хочу.

— Так ти кажеш.

— Мати… Настоятелька казала, що ти ментат. Чи допоможе те, що… я теж був ментатом?

— Логіка підказує, що так. Але ми, ментати, маємо вислів, що логіка діє наосліп. А ще ми усвідомлюємо, що існує логіка, яка викидає тебе з гнізда у хаос.

— Я знаю, що означає хаос! — Дуже гордий із себе.

— Так ти думаєш.

— І я тобі довіряю.

— Вислухай мене! Ми слуги Бене Ґессерит. Превелебні Матері збудували свій орден не на довірі.

— То я не повинен довіряти Матері… Настоятельці?

— У межах, які ти вивчиш і оціниш. Тим часом я попере­джаю тебе, що Бене Ґессерит діють у системі організованої недовіри. Тебе вчили, що таке демократія?

— Так, сер. Це