Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так, Японія тепер одна з провідних країн з машинобудування, — погодився Гордій.
— А в мене на цей період запланований показ, — сказала Діна. — І ми подумали, що хочемо зробити це в один день і в одному приміщенні.
— О, це цікаво! — Я насупилася, бо не дуже розуміла, до чого тут ми. — А яка тематика показу?
— Автомобілі, — відповіла жінка, щиро усміхнувшись. — Швидкість і перегони зараз багатьох приваблюють. Я вирішила свою нову колекцію присвятити саме цьому.
— Ем, вибачте, у що саме будуть одягнені моделі? У ті костюми для перегонів?
— Ох, недооцінюй мою фантазію! — Діна засміялася. — Це будуть одні з кращих жіночих убрань у стилі перегонів. Шкіряні спідниці, короткі топи, куртки, сукні... Усе в чорних, червоних та білих кольорах з номерами, як на автомобілях.
— Думаю, що це буде круто, — тихо пробурмотіла я, бо в моїй голові це досі не дуже в’язалося.
— І тут у мене з’явилася ще крутіша ідея! Уявіть, якщо цей показ буде відкривати дружина одного з найпопулярніших гонщиків!
Я трохи знервовано засміялася. Це вона про мене? Чи, може, є ще якась інша дружина гонщика?
— Як думаєш, Поліно? — спитала Діна, дивлячись на мене. — Я пропоную тобі стати однією з головних моделей на цьому показі.
— Вау! — вражено мовила я. — Це... Це так неочікувано. Я в захваті від вас і ваших показів, тому залюбки б взяла участь.
— От і чудово! Думаю, що це буде одне з найкращих шоу за останні роки.
— Безперечно! — сказав Валерій, привітно усміхнувшись. — Той автомобіль з Японії затьмарить усіх.
— О, ні! Усіх затьмарить вона! — Діна показала пальцем на мене. — Такого показу ще не було ніде у світі. Ми зробимо неможливе, Поліно.
— Уже не можу дочекатися.
Я мало не тремтіла від відчуттів, що переповнювали мене всередині. Так і захотілося радісно закричати чи пострибати навіть. Я буду головною моделлю на показі Діни Забелло. Ніколи б не могла навіть повірити в це! Я легко щипнула себе за руку під столом, щоб перевірити, чи це раптом не сон. Але ж ні! Це правда.
Валерій та Діна попрощалися з нами, а тоді попрямували до виходу. Я продовжувала сидіти на стільці, наче в якомусь трансі.
— Ей, дружино! — Гордій легко штовхнув мене своїм плечем. — Ти вже отямилася?
— У мене шок, — швидко сказала я та подивилася на нього. — Вона справді запропонувала мені відкрити її показ? Не можу повірити в це.
— То ти рада?
— Ти навіть не уявляєш, як сильно я хотіла цього.
— Тоді я радий, що твої бажання здійснюються. Не забудь організувати святкування мого дня народження, Полінко!
— Я вже й забула про нього. Коли це воно в тебе?
— У суботу, — відповів Гордій.
— Отже, у мене ще є п’ять днів, щоб придумати щось, — сказала я, а потім раптом мені в голову вдарило усвідомлення. — Чекай! Чому це я маю цим займатися? Це твій день народження, а не мій.
— Бо ти моя дружина.
Гордій розвів руками, наче це очевидно, а я просто закотила очі.
— Звідки взагалі взялося це бажання святкувати? У тебе ж не ювілей.
— Дідусь так захотів. Сказав, що він навмисно залишився, щоб ще привітати мене з днем народження.
— Ну то хай твій дідусь й організовує святкування! — фиркнула я, склавши руки на грудях.
— Послухай, я б сам усе вирішив, але в мене на це нема часу. Ти ж розумієш, що мені треба готуватися до наступного заїзду. Ще й автомобіля нема. Дідусь не в тому віці, щоб займатися такою дурнею.
— А я в тому?
— Ти жінка, — Гордій уважно подивився на мене, — а ви любите таким займатися. Щось мені підказує, що ти навіть хочеш організувати це.
— Хочу? — перепитала я, піднявши одну брову.
— У тебе хороший смак, Поліно, чесно. І в тебе є шанс показати його не лише перед моєю сім’єю та друзями, але й перед Забелло. Тебе ж так і тягне бути миленькою та хорошенькою біля неї.
— Гаразд, — усе ж погодилася я, — але ти повинен попросити.
Гордій закотив очі та сперся ліктями на стіл. Він нахилився трохи ближче до мене, заглядаючи в мої очі.
— Будь ласка, — просто сказав він.
Я невдоволено фиркнула та похитала головою.
— Ти можеш краще, Гордюша.
— Полінко, сонечко, будь ласка, організуй святкування мого дня народження, — солодким голосом прощебетав хлопець. — Так підходить?
— Майже, — я знизала плечима. — Спробуй ще раз! Ти зможеш. Я вірю в тебе.
Гордій закотив очі (скільки він уже разів зробив це за останні п’ять хвилин?) та втомлено видихнув.
— Моя кохана дружино, — почав говорити він, — сонце мого світу, яскрава зіронько, що освітлює кожен день мого темного життя, чарівна квіточко, яка п’янить усе навколо своїм неймовірним запахом, моя Полінко, допоможи мені, будь ласочка.
Я декілька секунд здивовано дивилася на нього. Якби він по-справжньому говорив це, то я б уже давно закохалася в нього. Тільки мені не хотілося показувати йому, що його слова все ж здалися мені дуже милими.
— Мене зараз знудить, — натомість сказала я та скривилася. — Ну, гаразд! Нехай буде так. Я організую твій день народження.
— Ура! — Гордій підняв обидві руки та подивився у стелю. — Вона погодилася.
Я засміялася і сперлася щокою на руку, спостерігаючи за ним. Він теж усміхнувся мені.
— Але це ще не все.
— Ти жартуєш? Поліно, я більше не знаю ніяких милих словечок.
— Ще однієї порції тих райдужних фразочок моя психіка не витримає точно. Ти маєш нагодувати мене, бо я дуже сильно голодна.
— Як сильно? — поцікавився він, піднявши одну брову.
— Готова з’їсти тебе повністю, — відповіла я. — З кісточками.
— Боже, з ким я одружився? — пробурмотів Гордій, а я вдарила його під столом каблуком у ногу. Він сіпнувся і кинув на мене різкий погляд. — Ти лякаєш мене, Поліно. Я тепер вночі замикатиму на ключ двері у свою кімнату.
— Я їх виб’ю, Гордюша.
Я подарувала йому хижу усмішку та засміялася, згадуючи як він колись сказав мені те саме.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Несподіване весілля, Ксана Рейлі», після закриття браузера.