Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан"

Глава 49

Нестор Романов.

Чоловік ледь не силоміць посадив Злату у свій автомобіль. Вона тихо протестувала, ображалася, та він може й діяв жорстко, та по іншому не міг. Адже лише коли пригортав її до себе, тільки тоді, міг почуватися спокійно. За цей рік, багато чого пережив та переосмислив. До того ж цей рік, видався надто довгим та нескінченим.

Злата вперто хотіла покинути обійми Нестора, але він їй цього не дозволив.

— Ти можеш мене просто відпустити. — Розлючено шипіла вона.

— Не можу. — Тихо гаркнув. — Цього не буде ніколи, і більше мене про це не проси. — Лише ще міцніше пригорнув її до себе.

Нерви здавали, сьогоднішній день видався напруженим, хотів від Злати підтримки та розуміння, а натомість вона влаштувала бунт. В душу закрадалася ревність. Його начальник безпеки повідомляв, що біля Злати постійно крутиться Олександр. Не хотів вірити, що дівчина проміняла його на охоронця. Та і Сан Санич, запевняв, що цей охоронець дуже добрий та людяний, й нічого окрім жалю до Злати не почуває. А ще завжди старається допомогти.

Романов розумів усе, адже Злата надто побивалася за ним, але ревність не відступала.

Притулився до неї, прикривши повіки. Втомився за день. Хоч травмам уже рік, вони все ще добряче давали про себе знати. Так хотів, аби його дівчинка обняла його та підтримала, а вона ображалася на нього та протестувала. Навіть зараз намагалася звільнитися з його полону, і це дратувало.

— Якщо ти не заспокоїшся, я відвезу тебе не до Галини, а у свій маєток. — Втомлено пригрозив.

Заспокоїлася, але буквально за мить відчув, як на його руку впало, щось гаряче. Не відразу зрозумів, що це. Був ошелешений Злата плакала. Важко видихнув, й відпустивши її, зірвано промовив.

— Припини плакати, я не хочу для тебе нічого поганого.

Дівчина не реагувала, лише відсунулася від чоловіка, на самий край сидіння. Нестор бачив, як вона ще довго витирала сльози, та більше не займав її.

Почувався паршиво, не те, що Діана нерви попсувала разом зі журналістами, то ще й Злата відвертається. Біль у спині посилювався, потрібно вколоти укол, бо терпіти більше не міг, але мусить чекати доки доберуться до маєтку Галини. Погляд стрибнув на дівчину поряд. Не розумів її образи. Вона ж так страждала за ним, а зараз наче не рада, що він повернувся. «Що це з нею? Як її розуміти?».

Посунувся на сидінні вперед, й поклав важку голову на спинку. У такій позі, спина, наче боліла менше. У спогадах повернувся до вранішніх подій, які вивели його зі себе.

Забезпечивши дружині належне лікування, та переконавшись, що все під контролем, Романов розігнав журналістів та відправився до маєтку колишньої дружини, яка зараз проживала з батьками.

Застав колишню, ще у ліжку. Діана спустилася до нього накинувши на наге тіло лише мереживний пеньюар, чим розізлила Романова остаточно.

— Одягнися! — Гаркнув роздратований чоловік.

— Я одягнена. — Намагаючись звабити його Діана вильнула стегнами, й спокусливо закусила нижню губу, стрільнула очима, томливо прошепотівши. — Невже тобі не подобається?

— Не подобається! — Відмахнувся Романов.

— А раніше подобалося. — Посміхнулася жінка наближаючись до нього, звабливою ходою.

— Це було раніше. — Фиркнув чоловік. — Тоді я не знав, що я рогоносець, та божевільний, який сліпо вірить тобі. — Дивився на колишню зверхньо та з відразою. Не відчував до неї ні крихти тих почуттів, що були раніше. — Я давно прозрів та отямився, Діано, а от ти схоже збожеволіла.

Жінка наче не чула його, повільно та навмисно розв’язувала атласний пояс на червоному мереживному пеньюарі, який і так практично нічого не приховував. Пояс впав на підлогу. Діана ж розвела поли пеньюара в сторони, оголившись цілком.

— Невже ти не скучив за мною? — Збуджено шепотіла жінка.

— Не скучив. — Напружено відмахнувся Нестор, відступивши від неї. Повернувся спиною, закрокувавши вітальною, холодно кинув. — Прикрийся, безсоромна, а, то як сюди вбіжить ваш дворецький, то не доведи Господи, ще знепритомніє.

— Від, моєї краси? — Почув за спиною збуджений шепіт колишньої дружини.

Різко оглянувся, і так само кинув.

— Ні, від переляку.

Діана різко запахнула поли пеньюара, та піднявши пояс, зав’язала його, вмить змінившись на обличчі до невпізнанності, роздратовано заговорила.

— Ти хам, Романов. Кажи, чого приперся, та забирайся звідси, під три чорти. — Діана нервово облизнула пересохлі губи, та зухвало заявила. — Ти невдячний покидьок. Я займалася перевезенням твого тіла в Україну, організувала похорони... І, ось тепер, ти так віддячуєш мені. Я навіть жалобу по тобі носила.

Нестор хмикнув, іронічно посміхнувшись, та з насмішкою дивився на Діану.

— По-перше, мила, — це все робилося за мої кошти, і організацією похоронів займався мій начальник безпеки та сестра. По-друге, я не знаю, кого ти поховала, та кого оплакувала, як бачиш — я живий. — Чоловік перевів подих. — А все, що ти робила, ти робила для своєї вигоди. Це ясно, як Божий день. Та твоїм намаганням кранти. Ти намагалася видурити те, що тобі не належить, а дзуськи. Нічого в тебе не вийшло, та тепер уже і не вийде.

— Несторе, що ти несеш. Я й досі кохаю тебе. Як ти так можеш? — Надула щоки Діана.

Романов видихнув. Невже вона розраховувала, що він поведеться на цю дешеву виставу.

— Діано, ти себе чуєш? Про які почуття ти торочиш. Ти завжди любила себе, і тільки себе. А ні... — Зробив паузу Романов додавши. — Ти ще любила гроші у не пристойно великих сумах. На цьому вся твоя любов, почуття та людські цінності, закінчуються. — Примружившись, Нестор невдоволено дивився на колишню дружину, яка заклавши руки на грудях, з люттю дивилася на нього. — Не потрібно на мене так дивитися. Ти так бідолашна, кохала мене, що робила аборти, в той час, як я лікував тебе від безпліддя, і спала з моїм хорошим другом та заступником за сумісництвом. Це, мабуть, найвищий прояв твоїх почуттів та поваги...

— Ти сам у цьому винен. — Невдоволено фиркнула Діана. — Я тоді, ще не була готова до родів, та дітей заодно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍