Читати книгу - "Кращий друг мого чоловіка, Тая Смоленська"

Глава 23.2

Підводжу погляд вгору на вивіску клініки. На очі навертаються сльози. І відразу за малюка стає прикро. Тому що не радію йому, а навпаки.

— Доброго дня, я на візит записувалася до лікаря на п’яту тридцять, — звертаюся до адміністраторки, сама ж намагаюся заспокоїтися. Збоку, напевно, вигляд маю, немов божевільна.

— Сідайте, будь ласка, коли лікар звільниться, вас покличуть.

— Дякую.

Знімаю куртку й опускаюся на м’який диван. Нервово тарабаню пальцями по м’якій оббивці.

Нарешті мене запрошують пройти до кабінету лікарки. Вона чемно вітається, дивиться на мене. А я мовчу. Не можу цього вголос вимовити.

— Які у вас скарги? — запитує вона після того, як розуміє, що говорити першою я нічого не збираюся.

Я нервую, зминаю ручку сумочки, у яку щосили пальцями вчепилася.

Вимовляю, заїкаючись:

— Я… я тест зробила, і він виявився позитивним. Можливо, це помилка.

— Тест може не показати вагітність, але у випадку, якщо у вас дві смужки, то ймовірність вагітності дуже висока.

— Я думаю, це помилка. Не можу я вагітною бути.

— Добре, коли у вас востаннє були місячні? — терпляче питає лікарка.

— Я… не пам’ятаю точно, але ще до нового року.

— Тобто у вас затримка близько двох місяців?

Киваю, чекаю, що вона скаже, що це може бути гормональний збій. Але вона цього не каже.

— Затримка та позитивний тест прямо вказують на вагітність.

Головою розумію, що лікарка має рацію, адже я не маленька дівчинка, щоб не розуміти такі речі, але в мене все ще триває стадія заперечення.

Від кого дитина? Від Івана чи Максима? Господи, чому ця вагітність сталася саме зараз?

— Чи можемо ми визначити точний термін, будь ласка, — прошу, не знаючи взагалі, що робити. — Я чула, що місячні можуть бути навіть під час вагітності. А мені точно знати треба.

Здається, лікарка розуміє мою ситуацію. Через це щоки мої яскраво-червоними стають. Сподіваюся, вона не вирішила, що я настільки нерозбірлива у зв’язках, що не знаю, від кого вагітна. Хоча це дуже близько до реальної ситуації.

— Я випишу вам направлення на УЗД, але ви в разі чого з абортом не затягуйте.

Киваю, насилу ковтаючи грудку в горлі. Тремтячими руками беру простягнутий мені папірець і прямую до кабінету ультразвукової діагностики. А вже за двадцять хвилин стою на зупинці, тримаючи чорно-білий знімок, на якому мало що можна розібрати.

Я вагітна.

Дев’ять тижнів.

Дитина від Максима.

Почуваюся жахливо.

Що робити — не знаю.

Голова обертом іде.

Аборт? Але як можна вбити власну дитину?

Потрібно поговорити з Максимом. Він щось вигадає. Усе ж таки ми вдвох справ наробили, удвох повинні це відбувати.

З рішучістю поговорити із Самойловим, сідаю в маршрутку та їду до нього, не подумавши навіть про те, що його вдома може не бути.

Дорогою в голові безліч думок, і жодної доладної. Не можу уявити собі життя з дитиною. Ну чому це сталося саме зараз? Чому зі мною?

Виходжу на зупинці, прослизаю в під’їзд за жінкою із собачкою. Нервую страшенно. Перш ніж у двері до Максима зателефонувати, знову із сумочки дістаю знімок УЗД.

Нарешті збираюся з духом і тисну на дзвінок. Один, другий, третій раз. Чую клацання замка, і перед моїм обличчям відчиняються двері.

— Оля? Що ти тут робиш? — запитує він, дивуючись моїй раптовій появі.

— Я… поговорити прийшла. Можу я зайти? — запитую, прочищаючи горло, роблю крок, але Максим не рухається з місця. Загороджує мені прохід, ніби не хоче, щоб я до нього у квартиру ввійшла.

Я опускаю погляд вниз, і серце пропускає удар. У коридорі бачу жіночі чобітки.

У нього жінка? Та, з якою я в парку його бачила?

— Максе, хто там? — ніби на підтвердження моїх здогадів, лунає із квартири жіночий голос.

Мені хочеться розплакатися.

— Зараз повернуся, — каже їй Макс, виходить на сходовий майданчик до мене й зачиняє за собою двері, відгороджуючи незнайомку від мене. — То що ти хотіла, Оль? Зараз не найкращий час для розмови.

— Ось, — простягаю йому знімок УЗД, говорити не можу. Занадто розчарована, налякана, спантеличена.

— Що це? — він із подивом переводить на мене погляд.

— Я вагітна, Максиме. Від тебе, — вимовляю ледве чутно. Відчуваю моторошний сором, зізнаючись.

— Що? Ти впевнена? Це, мабуть, якась помилка. У нас… адже один раз було, і то…

Він дивиться на мене, чекаючи, що я підтверджу його слова, скажу, що справді помилка. Ось тільки жодної помилки немає. Я справді вагітна.

— Чорт, — він голосно видихає, тре перенісся, нервує. Обертається, дивиться на вхідні двері. — Чорт, Оль, ти ж і сама розумієш, що це повний абсурд? Ну яка дитина? У мене з дружиною тільки стосунки налагоджуватися почали, ти з Іваном нещодавно розлучилася, дитина тільки погіршить ситуацію. Ти ж уже записалася на аборт? Мені піти з тобою?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍