Читати книгу - "Щастя за мільйон, Ангеліна Кріхелі"

Розділ 32

- Збирайся, Левеня, у нас справа намітилася важлива, - заявив Стас вранці чергового робочого дня, чітко усвідомивши, що більше не зможе без Каті жодної хвилини.

Вона потрібна йому як повітря. Подумала та вистачить. Нехай проганяє. Він більше нікуди не піде. Зрештою, він перестав думати на роботі, тому що всі думки крутилися постійно навколо неї. Ще трохи, і це почне шкодити їхній спільній справі з Льошею.

Лев невдоволено скривився. Хлопчикові здавалося, що він уже дуже дорослий та самостійний чоловік. Він і поводився відповідно. Іноді це розчулювало, часом дратувало. У Стаса незмінно викликало хворобливий спазм у грудях – швидко дорослішають лише нещасні діти.

Чоловік навіть серйозно почав замислюватися над тим, щоб оформити над ним опіку. Усиновлення за живого батька здавалося безглуздим і неприпустимим. Та й відповідальність непосильно велика. А опіка... Чому ні?

– Куди ми?

- У будівельний магазин.

- Не зрозумів, - насупився хлопчик.

- Це тому, що ти знову пропустив школу, - беззлобно підчепив його Стас, заглядаючи до кабінету друга. - Льош, я поїхав. Закриєш мої питання?

Олексій мовчки кивнув головою. Закривати питання Бокова вже стало звичкою. Особливо останнім часом.

Набагато більше його хвилювала спорідненість із Катериною. Юрист, який виявився спільним, пролив на ситуацію зовсім небагато світла, пославшись на конфіденційність інформації клієнтів.

- Хіба ви стали б співпрацювати зі мною, якби я на свій розсуд видавав ваші дані третім особам? – спитав він.

Льоша погодився з логічними доводами, але не залишав спроб вивідати хоч щось ще. Поки що марно.

- Йди, звісно. Каті привіт, – кивнув він Стасові.

Почув, як друг усміхнувся. А потім двері за ним зачинилися.

Стас бадьоро попрямував коридором. За його розгонистим кроком Лев старанно намагався встигнути, але виходило не завжди.

Хлопчик завів собі новий гардероб. Все в ньому дратувало його, але він уперто вдягав сорочку, як у Стаса. Закочував рукави, як старший товариш. Застібав на зап'ясті масивний для нього годинник, і часто поглядав на циферблат. Як Стас, звісно.

Лев не сприймав його як батька. Швидше як старшого брата, яким щиро захоплювався і на якого у всьому намагався стати схожим.

– Навіщо нам будівельний магазин? - знову запитав хлопчик, забираючись у старенький автомобіль на заднє сидіння поряд зі Стасом.

Чоловік задумливо посміхнувся.

- Я, Левеня, сильно накосячив. І тепер збираюся це виправити.

- Ну-у, - раптом занудьгував юний напарник. - Що ти до Каті їдеш, ми вже зрозуміли. Тільки я тут до чого?

Стас промовчав.

Назвав водієві адресу найближчого магазину, в якому йому знадобилася година часу та допомога консультанта. Разом із водієм завантажив нагору та частково у багажник матеріали. Решту доставить на адресу машина, що вирушає слідом.

Лев спочатку невдоволено бурчав, що дорогі білі сорочки не для того надягають, щоб брудною роботою псувати. Поки не отримав потиличника водія з коротким поясненням:

- Чоловіком тебе не накрохмалений комір робить. Такі і баби носять.

Після чого хлопчина відразу взявся допомагати.

Стас тільки посміювався крадькома, спостерігаючи за його запопадливістю. На кілька хвилин його самого охопила паніка від усвідомлення, що гадки не має, як відновити все. Однак водій, що приєднався, явно володів необхідними пізнаннями.

Перед хвірткою Стас нерішуче зупинився. Обвів сад поглядом, іронічно посміхнувшись. Ну звичайно! Як були руїни, так і валяється все.

Хазяйка будинку не змусила на себе довго чекати. Втомлена і змарніла Катерина, почувши сторонні звуки, вийшла на ґанок, витираючи руки об фартух. Обвела компанію здивованим поглядом, усміхнулась. Ніби чекала на них усіх додому і нарешті дочекалася.

- Господиня, ремонт замовляли? - Пробасив водій, виходячи вперед і смішно зрушуючи рукою кепку на обличчя.

Лев хмикнув, ховаючи руки в кишені штанів. Стас не зводив завороженого погляду з коханою, не в змозі вимовити жодного слова.

Катя радісно кивнула. Зібране сьогодні у хвіст волосся примудрилося підстрибнути й в такому положенні.

- Якраз і пироги встигнуть, - зніяковіло відповіла дівчина.

З теплотою у погляді вона розглядала Стаса та його маленьку копію поряд. Хлопчик так намагався у всьому бути схожим на нього! Треба розпитати, що в нього такого сталося в житті. Можливо, і вона зможе чимось допомогти. Тому що погляд дитини багато про що говорив, але деталізації подій все-таки не вистачало.

Найсміливішим виявився все ж таки таксист. Власне, навіть улаштувавшись до Стаса працювати, він і залишився всім Таксистом. Чоловік не ображався на прізвисько. Задерикувато посміхався і вирушав у дорогу.

Зараз він першим увійшов до саду, який продовжував перетворюватися Катіними стараннями. Став просити інструменти, показати місце для миття рук та туалет.

Катя привітно проводила гостей у будинок, де було тепло і пахло травами та ароматною здобою.

Покопавшись трохи, знайшла для Стаса робітничий комбінезон. Леву видала свій старенький, родом із її юнацтва. У відповідь на його скептичний погляд авторитетно заявила, що це унісекс. Для водія з його нестандартною комплекцією змінки не знайшлося. Але він не скаржився. Сказав, що премія ці витрати перекриє. Не чекаючи реакції начальника, пішов у сарай за Катериною, яка обіцяла йому гарні інструменти.

Стас тільки посміхнувся, дивлячись йому вслід, і не заперечував. Премія, то премія. Службову ієрархію обговорять згодом. Може бути. Якось ці двоє не сприймалися як підлеглі. Швидше вже як частина сім'ї, що раптово збільшилася.

Машина з основними матеріалами внесла істотне пожвавлення. Чоловіки снували садом. Демонтували залишки альтанки, що завалилася, заміряли дерев'яні бруси, пилили, креслили, сперечалися.

Катя розчулено поглядала на дійство, що розгорнулося в саду, виносячи їм то прохолодного компоту, то вологі рушники. Літо добігало кінця, але сонце ще припікало.

Стас стягнув сорочку, а верх робітничого комбінезона спустив на талії, хизуючи голим торсом перед чесною компанією і сусідками, що все частіше проходили повз.

У розпал згуртованої чоловічої праці Катерина винесла в сад пироги, влаштувавши невелику перерву, що нагадувала пікнік.

Лев радісно уплітав домашню випічку, задоволено прицмокуючи. Зголоднів пацан без жіночого піклування.

Таксист діловито міряв кроками простір майбутньої альтанки, розмірковуючи про щось і іноді поглядаючи на ідилічну картину сімейного щастя. І Стас, і Катя, не змовляючись, не зводили погляду з хлопця, всіляко намагаючись порадувати його і оточити увагою.

У другій половині дня більша частина конструкції була зведена на розчищеній від завалів ділянці саду. Залишалося зовсім небагато, але всі втомилися і зголодніли.

Дівчина, яка до цього радісно планувала вголос висадку цілих квіткових алей, схаменулась, пропонуючи втомленим трудівникам душ, вечерю і ночівлю, раз завтра з ранку все одно збиралися продовжити.

Оскільки жодного заперечення не надійшло, водій подався дзвонити своїй дорогій дружині. З дозволу Катерини влаштував відеозв'язок у саду, показуючи з гордістю, чим саме займався весь день спільно з новим керівництвом. Дружина, на диво, не висловила невдоволення. Радісно сплеснула руками, висловила жаль, що вони з дітьми зараз далеко і зажадала детально ї розповіді найцікавішого, коли він повернеться додому.

Лева Катя потихеньку теж переконала зателефонувати батькові.

- Не буду я, - буркнув хлопчик. - Все одно п'яний валяється. Йому до мене й справи нема.

Злякано стрепенувся, дивлячись на двері у ванну. Першим у душ вирушив Стас.

- Тільки йому не кажи. Він усе намагається навчити татка. А навіть я розумію, що він тепер невиправний. Але люблю його, чортяку, батько ж таки, - дуже по-дорослому розсудив хлопчик, нервово закусивши губу.

Стільки всього виговорив за одні її добрі очі. Тепер зрозуміло, чого до неї Стас так прив'язався.

Катя без тіні зверхності чи поблажливості посміхнулася хлопцеві та кивнула.

- Я не скажу. Але батькові ти зателефонуй. Як би потім не було, нехай краще соромно буде не тобі.

Лев неохоче погодився і поплентався дзвонити батькові.

Оглянувши небагаті запаси у холодильнику, Катерина прикинула, що можна спорудити на вечерю.

На момент, коли їй вдалося знайти рішення, з душу вийшов Стас. Промокуючи мокре волосся, недбало ніс у руках сорочку. До не застебнутих штанів по широких грудях стікали краплі води.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍