Читати книгу - "Позбав мене від нареченого, сестричко, Ольга Обська"

Розділ 31. Мудре рішення

 

Розділ 31. Мудре рішення

 

— Всього-на-всього вибило пробки, — Освальд клацнув тумблером і приглушене світло ламп осяяло підсобне приміщення, де знаходилася електрощитова, а це було сигналом, що й у всьому замку освітлення відновилося.

Він збирався задути свічки. Тепер потреба в них відпала. Але відчув на собі насуплений погляд Євграфа, який уважно стежив за розвитком подій, примостившись на стелаж із інструментами.

— Вважаєте мій вчинок необдуманим, ваша світлосте? — задумливо запитав Освальд. — Думаєте, варто було б залишити все, як є?

Євграф примружив очі, показуючи, що думки співрозмовника повернулися в потрібному напрямку.

— Не можу з вами не погодитись, — кивнув Освальд. — Було б чудово, якби сьогоднішня ніч пройшла при свічках.

Він ще пам'ятав ті часи, коли тут, у замку, в останню ніч року спеціально не включали електричне освітлення. Передноворічна ніч вважалася найкращим часом для ворожіння. Замок поринав у таємничу напівтемряву, вікна завішували темно-синім оксамитом. Запрошували найкращих медіумів та влаштовували сеанси передбачень. Юні панянки не спали всю ніч, щоб дочекатися своєї черги зазирнути в кришталеву кулю, яка може явити обличчя майбутнього нареченого. Джентльмени теж не цуралися брати участь у ворожінні. Ця ніч завжди була оповита таємничістю і очікуванням дива.

Освальд узяв з полиці кусачки і елегантно перекусив ними один невеликий дріт. Кімната знову занурилася в напівтемряву.

— Все одно збирався замінити тут проводку, — посміхнувся він. — Підтримуєте, ваша світлосте?

Зелені очі з діда-прадіда звідника задоволено блиснули у світлі свічок.

— Думаєте, на сьогодні це все? — спитав Освальд. — Наша допомога більше не знадобиться чи варто ще приглянути за ними?

Євграф поблажливо махнув хвостом і зістрибнув зі стелажу на підлогу, показуючи, що принаймні на кілька годин можна залишити їх самих.

— Освальде, що в нас з електрикою, — з коридору пролунав голос Едмонда.

Управитель підхопив канделябр і вийшов з підсобного приміщення.

— Стрибок напруги, ваша світлосте. Перегоріла одна з деталей. До ранку все полагоджу.

 

 

Ліза не могла зрозуміти, що відбувається. Спочатку світло зникло, потім увімкнулося, а потім знову погасло. В результаті вона знову залишилася в непроглядній темряві віч-на-віч з Брайаном і арфою. І це не обіцяло нічого доброго, тому що в ті кілька хвилин, поки було ясно, вона помітила, що віконт дуже розбурханий. Мабуть, продовжує сердитися, що вона без дозволу влізла в замкнену кімнату.

— І часто в замку пропадає електрика? — поцікавилася Ліза, щоб підтримати розмову. Бо Брайан може знову почати з'ясовувати, навіщо вона зламує замки.

— Думаю, що не часто. Принаймні, Освальд не скаржився.

— От і добре. Отже, імовірно, світло зараз знову ввімкнеться, — оптимістично видала Ліза.

— Не впевнений, що так сильно цього бажаю, — у голосі Брайана проскочила багатозначна хрипота.

До чого це він хилить? Хоча… так, звісно. Якщо він вирішив Лізу придушити, то в темряві воно зручніше.

Вона відчула, як його тепла долоня ковзнула по спині на шию. Дотик обпік ніжністю. Хіба так душать? У неї знову по хребцях пробіг електричний імпульс — хвиля поколювання.

І вже час було б завершити цю небезпечну розмову й піти, але Ліза не втрималася, щоб не подражнити Брайана.

— А ви не боїтеся, що в темряві хтось поцупить вашу арфу?

І хто її за язик тягнув?

— Думаєте, це мене дуже засмутить? Очі б мої її не бачили! — відповів він різко, і вона відчула, як друга його долоня теж почала рухатися.

І чому в нього слова розходяться з діями? Злиться так, що повітря наелектризувалося, але торкається обережно і лоскотно.

До речі, чому Ліза взагалі дозволяє йому ці дотики? Хіба вона потребує, щоб її підтримували? Начебто міцно стоїть на ногах, падати не збирається.

— Якщо арфа вам така ненависна, чому ви її не продасте? — висловила своє обурення трохи не так, як збиралася.

— Не можу... — він видихнув ці слова їй прямо в губи. — Я не хочу більше говорити про неї. Краще поговорімо про вас. Ви так і не дали мені згоди на заручини. Хочу підштовхнути вас до цього рішення.

Підштовхувати до прийняття рішення він почав з того, що підштовхнув до себе — легенько та ласкаво — і наступної миті Ліза відчула його губи на своїх губах. Ммммм... Негідник! Як приємно!

Поцілунок був таким же легким і лоскотним, як і дотик, але моментально закрутив голову, ніби Брайан знав якийсь секрет, як завести з півоберту одними лише натяками на пестощі. Він просто пройшовся язиком по нижній губі, ніжно увібрав її і відпустив. І все... Але цього вистачило, щоб у Лізи збилося дихання і перемішалися всі думки.

Вона здогадувалася, чому Брайан не наважився на більше. Він же гадав, що перед ним Елізабет. Абсолютно недосвідчена і боязка в таких питаннях. Він не хотів налякати її натиском.

Коли в кімнаті з'явилися Едмонд і Освальд зі свічками, Ліза та Брайан вже були на безпечній відстані одне від одного. Вона поступово приходила до тями, намагаючись зрозуміти, що це зараз було. Чому її так пройняло? В якості компенсації вона могла лише зловтішатися, що Брайан, судячи з його вигляду, теж був вибитий з колії.

— Світла не буде до ранку, — повідомив Освальд. — Перегоріла одна з ключових деталей. Але я вже віддав розпорядження, щоб скрізь розставили канделябри зі свічками.

— Мудре рішення, — похвалив Брайан.

При цьому він дивився на Лізу. Оцінював, яке враження справив на неї його поцілунок. Мабуть, очікував, що вона буде ніяковіти. Так, якби на її місці була Елізабет, напевно, зараз палала б від збентеження. Але у Лізи, певна річ, траплялися більш відверті поцілунки. Проте попередній досвід чомусь не допоміг. Щоки горіли — добре, що у світлі свічок це, мабуть, непомітно. Поцілунок Брайана, його бузувірська методика ледь відчутних дотиків, подіяли так, ніби це був перший досвід Лізи. Неподобство якесь!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍