Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

Розділ 30. Травмувальне змагання

Не зустрівшись з Брінейном вчора у бібліотеці, я планувала поговорити з ним сьогодні на сніданку. Але всі обставини були проти мене. Вальгард, ніби навмисне, спізнився далі нікуди, тому до їдальні я потрапила останньою – куди вже було сподіватися на розмову, коли встигнути б місце своє посісти до приходу Харальда.
Під час сніданку я час від часу кидала погляди на молодшого принца, проте так і не змогла спіймати його погляд. Хоча раніше так траплялося, що варто було мені подивитися на Ейна, як мої очі або тут же зустрічалися з його очима, або ж принц підводив погляд через мить. На жаль, не сьогодні.
Я покладалася на час після сніданку, де вже Брінейн аж ніяк не зможе від мене втекти, та й тут мені не поталанило. Щойно принц Харальд відклав столове наряддя, як у їдальні з’явився розпорядник Свейн. Чоловік тут же запросив нас до Великої зали для проходження чергового етапу змагань. І залишився стояти у їдальні, аж поки ми всі з неї не вийшли. Ніяк не лишитися наодинці!
Ну що ж, покладуся на Гардів дар переконання, а сама краще дослухаюся, про що говорить розпорядник:
- Любі мої Високості! Вчора, на жаль, під час змагань трапився прикрий нещасний випадок. Одну з принцес було поранено. Через це відсьогодні участь у змаганнях вас буде брати одинадцять.
Тобто? Але ж Соллі на сніданку сиділа поруч зі мною як ні в чому й не було?
Та мить потому я допетрала, про кого йшла мова – не було Вовчиці!
Свейн же, облишивши тему кількості учасниць, продовжував знайомити нас із суттю наступного випробування:
- Ми з королівською родиною порадилися і, зважаючи на останні події, вирішили перевірити ваші уміння надавати першу медичну допомогу. Адже, ви маєте погодитися зі мною, ситуації, у яких може бути життєво необхідно швидко надати допомогу до приходу цілителя, аби врятувати життя потерпілому, у житті королеви можуть траплятися і без війни. Одразу ж попереджаю, що на всіх учасників буде накладена ілюзія, тому насправді вони будуть неушкодженими, проте розслаблятися не варто, ваша допомога має бути своєчасною та правильною, інакше ваш поранений просто загине. Часу вам буде надано не дуже багато, проте достатньо, матеріали для надання допомоги теж будуть під рукою. Далі все залежатиме від вас.
Розпорядник провів нас до виходу у мій улюблений сад, де вже були підготовані куточки для кожної з принцес. Усі місця були відмежованими та ізольованими магічно, аби події навкруги не відвертали увагу від основної задачі – надання допомоги потерпілому. Вальгард підвів мене до лави, на якій вже стояла відкрита валізка з перев’язувальними засобами та якимось зіллям. Не чекаючи запрошення, допоки ще мені не було кому надавати допомоги (до речі, як пораненого доставлять?), вирішила переглянути вміст валізки, аби мені було легше орієнтуватися та обрати правильний засіб допомоги. Так, і що ж ми маємо? Відрізи тканини для бинтування та примочок, кровоспинне зілля, протизапальне зілля, порошок для збиття температури, мазь від опіків та обмороження – цілком пристойний стандартний набір, сподіваюся, я зможу дати йому раду. Але де ж потерпілий?
Я повернулася до Гарда, аби поцікавитися у нього і зойкнула від несподіванки: мій провожатий у ледве притомному стані лежав на стежці (чому я не почула, коли він упав?). З грудей Вальгарда стирчало руків’я кинджала, а по білосніжній сорочці швидко розпливалася червона пляма.
На якусь мить я розгубилася: просто стояла та кліпала, не в змозі усвідомити, що це лише ілюзія та насправді Гардові нічого не загрожує. Враження підсилив і той факт, що чоловік стиха застогнав і спробував поворухнутися. Певно відчув гострий біль, бо потому очі його закотилися і герцог знепритомнів. Саме ця подія й призвела до того, що я нарешті відмерла та кинулася оглядати потерпілого. Кинджал стримів у небезпечній близькості до Гардового серця – чіпати його, не знаючи напевно, було страшно. Я могла своїми діями ще більше поранити Вальгарда. Та ще й кровотечу відкрити! Це б точно призвело до смерті, хоч і ілюзорної. Зараз же кров хоч і виходила, але повільно.
Тому, зваживши всі можливі варіанти, я вихопила з рукава власний кинджал (не час грати у хованки!) та обережно зрізала сорочку з широких грудей свого пацієнта. Треба ж! Його торс був густо вкритий рудим волоссям! Цікаво, а чи у Брінейна так само?... Не встигла подумати, як тут же обірвала свої думки. Не час думати про молодшого принца!
Натомість схопила кровоспинне зілля та щедро полила ним рану Гарда – той, не приходячи до тями, знову застогнав. Не зважаючи на його стогони, я продовжила роботу: приклала до рани складену в кілька разів тканину і міцно прибинтувала її до грудей, обходячи руків’я ножа. Ну ось, здається, все, що могла, з раною я вже зробила. Тепер лишилося напоїти досі непритомного герцога зміцнювальним сиропом і чекати на завершення змагань.
Але на душі все ще панував неспокій, так, наче я щось пропустила. А що, якщо й справді? Ще раз нервово оглянула Вальгарда і тільки тепер запримітила темнішу пляму на його чорних штанях у районі стегна. Там теж була рана! Але через відсутність контрасту я просто не помітила ще однієї плями крові.
Тож треба було різати й штанину, під якою я виявила не лише глибоку рану, але й уламок кістки, що стирчала з рани. «Обов’язково зафіксувати», - згадалися давні слова мого вчителя. Та от тільки жодного пристрою, яким я б могла знерухомити ногу Вальгарда у валізі з медикаментами не було. Довелося мені імпровізувати: як шини згодилися гілки з дерева, які я безжально (вибачте, Ваша Величносте, королево) зламала та туго примотала до ушкодженого стегна. Далі знову зайнялася зупинкою крові та знезараженням. Ще робила останні примочки, як пролунав сигнал, що сповіщав про завершення випробування. Тої ж миті Гард відкрив очі та підбадьорливо мені усміхнувся. Потім оглянув себе – усмішка стала схожою на гримасу.
- Ну й пошматували ж ви мій одяг, принцесо! І як мені тепер являтися на загал у такому вигляді? Ну Брінейн, ну витівник!
- До чого тут він? – здивувалася я.
- Це саме він накладав ілюзію, - пояснив Гард, звільняючись від моїх бинтів.
Я поспішила зупинити провожатого:
- Чекайте, адже ще ніхто не зафіксував результатів…
- Результати було записано на магічний кристал, втім, як і усе, що відбувалося з моменту вашої появи тут. А от про новий одяг для мене кузен міг би й потурбуватися.
- Тож ви не знали, яку саме ілюзію на вас накладуть?
- Ні, я отримав лише запевнення, що все під контролем. Цікаво, під яким?
Не встиг Вальгард завершити свою фразу, як йому в долоню уткнувся магічний вісник. Щойно герцог дозволив йому відкритися, як на Гардовому тілі матеріалізувався одяг, у який він був одягнений до початку випробування. Звісно що це була майстерна ілюзія. Мій провожатий прочитав послання, єхидно посміхнувся, проте від коментарів утримався, зазначивши лише, що вісник був від Ейна і що тепер ми можемо без побоювання явити всім оголеного герцога виходити на центральну галявину, де вже збиралися решта принцес. Там нам оголосять результати?
Але ні, все виявилося не так просто. Свейн лише оголосив про завершення чергового етапу змагань і зазначив, що по обіді чекає на нас в одній з віталень палацу, де й покаже усім присутнім записи на магічний кристал, тож наші пригоди стануть загальним надбанням. Ну що ж, вважаю справедливим побачити, як кожна з принцес справлялася з отриманим завданням. Цікаво, які ушкодження мали інші провожаті? І чи в усіх це були саме провожаті, чи такою честю відзначилася лише я?
Одразу ж після обіду, який я провела у своїх покоях разом із Зорією та охоронцями, усіх принцес у супроводі провожатих запросили до вітальні, де проходило наше перше змагання. Стіна знову була закрита ілюзією, але цього разу із зображенням тієї частини парку, в якій проходило сьогоднішнє змагання. І з висоти пташиного польоту. У мене в голові майнула думка: а чи не Ворон приклав сюди свою руку? Хоч я й остаточно вирішила більше не зустрічатися із загадковим чоловіком, але свідомість мою все ж час від часу хвилювали думки про нього. Та все ж швидко змінювалися думками про Ейна. Цікаво, а він буде сьогодні присутнім на заході?
На підвищенні Ейна не було, у залі теж. Гард не дозволив мені, як колись, посісти місце в глибині кімнати, натомість потягнув на перший ряд. З такого місця було чудово видно ілюзію, на якій, як повідомив мені Гард дорогою до вітальні, буде показано дії кожної з принцес. Але з першого ряду я точно не зможу відчути присутність Брінейна, якщо він і справді тут.
Між тим Свейн оголосив про початок, одразу ж після того за порухом руки Вегарда на стіні змінилося зображення. Тепер там з’явилася Адаєз разом зі своїм провожатим. Пара зайшла до алькова, наступної миті чоловік схопився за руку, з якої заструменіла ілюзорна кров, зблід та почав осідати. Каракарка здивувала: замість того, аби кинутися на допомогу, дівчина навпаки зробила кілька кроків назад, аж поки не вперлася спиною в лаву, на якій стояла подібна до моєї валізка з медикаментами. Від руху принцеси лава похитнулася й увесь вміст посипався на землю. Я сподівалася, що ця подія приведе Адаєз до тями, ба де там! Дівчина зблідла ще більше за свого провожатого і слідом за ним осіла на землю, втративши свідомість. Тепер вже йому довелося надавати справжню допомогу принцесі. На цьому зображення на стіні згасло, а до слова став Свейн:
- Як ми всі розуміємо, Її Високість Адаєз не змогла надати допомогу постраждалому.
Мимоволі усі погляди у вітальні зосередилися на дівчині, яка низько опустила голову та не бажала зустрічатися ні з ким поглядом. Королева Лінетта виголосила підбадьорливу промову, проте мало цим допомогла.
Обставу розрядила нова ілюзія, що спалахнула на стіні. Цього разу там з’явилася Веселина. Саламандра не розгубилася і підхопила свого провожатого, який схопився за скривавлений живіт. Та от тільки пуття з того було мало: вона просто накидала купу перев’язувального матеріалу на рану та так і залишила, навіть не затисла, аби спинити кровотечу. Очікувано, її провожатий «помер».
Далі ілюзії змінювали одна одну і я зрозуміла, що нам показують принцес у тій послідовності, з якою вправністю ми справлялися з пораненнями – від найгіршої до найкращої. Загалом усе було очікувано: ті принцеси, які й так не показували себе з кращої сторони, й тепер не надто старалися. Крижена, Орлейт, Ейка – у всіх принцес попри їх старання їхні провожаті зрештою «помирали». Саранна та Нацумі впоралися краще – їх поранені залишилися живими, проте допомога, що її було надано, виявилася недостатньою. Майже як і в мене, якби я все ж вчасно не помітила друге поранення у Гарда.
За ефективністю надання допомоги я посіла четверте місце – доволі непоганий результат! Я з цікавістю спостерігала за своєю поведінкою під час випробування. Ось ми з Вальгардом підходимо до відведеної для нас галявини, ось я, помітивши, що потерпілого ще немає, кидаюся вивчати медикаменти. Побачила, як Гард упевнився, що я захоплена вивченням умісту валізки, і вже не реагую на оточення, тому спокійно опустився на землю і зручно вмостився. Я кинула короткий погляд на свого супутника, постаравшись умістити увесь осуд, на що Вальгард лише винувато усміхнувся. Наступної миті його зображення на стіні огорнула моторошна ілюзія. Вся моя увага знову була прикута до демонстрації змагань. Якби я тоді дивилася на нього в цей момент, то, впевнена, іншу рану б теж помітила, бо нога герцога раптом смикнулася та вигнулася у неприродну сторону. Але коли я оглянулася, увагу мою вже повністю захопив кинджал, що стирчав з грудей Гарда. Саме це й стало моєю помилкою: я не оглянула чоловіка повністю, зосередилася лише на одній травмі.
Здивувала Ясміна: у жінки, що супроводжувала юну принцесу, маги придумали поранення на плечі, глибоке, хоча й не таке небезпечне, на перший погляд. П’ятнадцятирічна принцеса ні на мить не розгубилася, впевнено потяглася до валізки та обрала усі необхідні медикаменти. Так само холоднокровно очистила рану від бруду, промила, впевнено притягнула розірвані краї докупи та туго забинтувала. І при цьому у неї навіть руки не тремтіли!
Друге місце заслужено посіла Соллі, яка теж надала усю можливу допомогу. Щодо принцеси, що здобула перше місце, особисто у мене навіть сумнівів не виникло – Бояна була на висоті! Принцеса Клану Аноліса не тільки надала усю необхідну допомогу, а й взялася лікувати Інгольва. Зробила все саме так, як зробив би й знахар, що не володіє цілительською магією. Саме ці знання й допомогли принцесі посісти першу сходинку.
Але, як зазначив Свейн, усі принцеси, яким вдалося зберегти життя своїх поранених, упоралися із завданням. Принц Харальд же нагадав, що попри вдавану серйозність, змагання мають жартівливий характер, а тому жодної трагедії у програші немає. Тому й перейматися не варто. Ще й для розради запросив усіх принцес, що не впоралися зі змаганням, на вечірню прогулянку у своїй компанії. Чи варто зазначати, що про смуток було забуто тієї ж миті? Не можу поручитися, що у головах декотрих принцес, що все ж виконали завдання, не з’явилася думка провалити наступне.
Після завершення змагання до мене звернувся Гард:
- Ліє, чи ви не надто зморені після такого травмувального змагання?
- Не стомилася. Проте досі збентежена та трохи налякана.
- Тоді, мабуть, не варто…
Я вчепилася в його фразу:
- Не варто – що?
- Передавати вам прохання мого брата про зустріч.
- Торстейн хоче зустрітися зі мною?
- Так, він запрошував вас прогулятися парком.
- О, це було б чудово! – вигукнула я. – Якраз те, що мені зараз необхідно – розвіятися! То коли?
Гард запропонував мені відвідати свої покої, змінити одяг на більш зручний та перевести дух. І додав, що прийде по мене за годину.
Ну що ж, цієї години виявилося цілком достатньо, аби я не тільки встигла переодягнутися та перепочити, але й обговорити із Зорією неочікуване запрошення на прогулянку. А чи таке вже неочікуване? Адже на маскараді Торстейн пропонував продовжити знайомство.
- Не подобається мені все це, - похмуро мовила компаньйонка. – Чому це всі вони повиваються навколо тебе?
- Всі? Ти про кого?
- Ну, про спадкоємця я, звісно ж, мовчу. Йому належить. А от і Брінейн, і Торстейн, і Вальгард…
- Що? – я аж засміялася. – Гарда ти сюди нащо приплела?
- Ну скажи ще, що він не прихильно до тебе ставиться!
- Прихильно. Але як до сестри. Чи близької подруги. Чоловічого інтересу з його боку немає.
- Добре, - знехотя кивнула Зорія. – Але ж решта!
- Стосовно Брінейна – згодна. Але й він останнім часом не панькає мене своєю увагою. Після того інциденту у бібліотеці Ейн, здається, зовсім схолов. Та ще й моя дурнувата витівка з тим кріслом… а з Торстейном ми й бачилися всього раз.
Про першу нашу зустріч я так їй і не розповіла.
- Сьогодні буде вдруге. Навіщо? – підозріло зіщулилася подруга.
- От я й дізнаюся! – безтурботно відбила її напад.
- Краще б не ходила, аби не ославитися, як легковажна принцеса, та не осоромити Орлині землі.
Свята Іскра, як же Зорія переймається моєю репутацією. І це ще вона про Ворона нічого не знає. А якби дізналася, то вже точно б заборонила мені виходити з кімнати. І решітку б на вікна замовила.
Ця думка змусила мене усміхатися, Зорія точно занотувала мій гарний настрій. Але поцікавитися його причиною не встигла: у двері постукав Гард.
Герцог провів мене до саду, до чергового майданчика з кількома скульптурами на постаментах та невеликим фонтаном у центрі. Саме на бортику фонтану на мене вже й очікував Торстейн. Чоловік підвівся та шанобливо вклонився, коли я наблизилася. Позаду пролунав голос Гарда:
- Розважайтеся, а я повернуся по Її Високість за дві години.
Торстейн просто кивнув братові, а мені протягнув руку, запрошуючи до прогулянки:
- Пройдімося алеями, якщо ви не стомилися, Ваша Високосте.
- З радістю, - погодилася я, вкладаючи пальці в його долоню.
Дозволила собі на мить відкрито поглянути на обличчя чоловіка. Сьогодні він теж був у масці, але тепер це була гладка тканина тілесного кольору, яка майстерно приховувала ушкоджену шкіру та відсутнє око. Прикрита зверху розкуйовдженим рудим волоссям, маска видавалася майже непомітною. Як же у такій подобі Торстейн був схожий на свого брата! Цікаво, чому у першу нашу зустріч він не вдягнув маску?
Рушили. Я вже бачила ці алеї, коли Вальгард проводив екскурсію, проте цей факт не заважав мені помилуватися мальовничими куточками саду ще раз. Торстейн розважав мене світською бесідою, а я намагалася не позіхати надто відверто. Ні, не сказати, що брат герцога був нудним, проте я вже згадувала своє ставлення до світських бесід та правил. І чому я не послухала Зорію? Краще б залишилася у покоях та вигадала спосіб побачитися з Брінейном!
Усе змінилося, коли ми, нарешті, опустилися на одну з лав. Торстей раптом повернувся до мене усім своїм корпусом і запитав:
- Як ви ставитеся до мого брата?
Брови мої поповзли вгору:
- Прихильно, - чесно відповіла. І не змогла не поцікавитися: - Чому ви питаєте?
- Мені здалося, що Гард відчуває до вас більше, аніж симпатію. Тому й вирішив поцікавитися. Чув, що ви не бажаєте виходити заміж за Харальда, тож чи не варто звернути увагу на мого брата?
Я що, стала така сліпа через своє захоплення Брінейном, що перестала бачити далі власного носа? І Зорія мала рацію? Пригадала усі наші зустрічі з Вальгардом. Ні, жодного прояву, лише товариське ставлення. Чи то мені здалося? І як поводитися, якщо припущення, що я подобаюся Гардові, виявиться правдою? Мені приємна компанія герцога, але лише як друга. Не впевнена, що зможу підтримувати дружнє спілкування.
Торстейн уже давно змінив тему, а я все ще роздумувала над його словами. Чи не міг Гард напоумити свого брата запитати, бо сам не наважився? Але, судячи з розповідей того ж Гарда, між братами не надто довірливі стосунки…
Коли Вальгард з’явився, аби супроводити мене до палацу, я все ще не визначилася із власною думкою та поведінкою. Дорогою все не могла стриматися, аби не кидати на герцога підозрілих поглядів. Звісно що він їх помітив, бо раптом зупинився і мовив:
- Кажіть вже, що вас бентежить.
Я аж підстрибнула, спіймана на гарячому. Та все ж спробувала заперечувати:
- Ні, нічого не бентежить. Просто перенасичена інформацією.
- Ліє, не треба водити мене, як кота за ниткою. Я ж бачу, що вас щось гризе. Кажіть, не соромтеся.
І я з копита вскач випалила:
- Я вам подобаюся?
- Звісно! Я дуже радий, що мені випала честь супроводжувати саме вас.
- Ні! Не так! Я вам подобаюся, як жінка? - спитала і заклякла, злякавшись його відповіді.
- Що? – розрублено перепитав Гард. – Як жінка? Що ви собі навигадували? Чи це Торстейн?... – почав був здогадуватися мій супутник.
Та я не дала йому розвинути думку:
- То подобаюся чи ні?
- Люба моя Ліє. Не хочу вас розчаровувати, ніколи не думав, що міг своєю поведінкою спричинити такі ваші висновки, але – ні, ви ніколи не подобалися мені, як особа протилежної статі. Та в мене й у думках ніколи не було…
Він ще продовжував виправдовуватися, а я раптом не втрималася – повисла у нього на плечах, з усієї сили стискаючи його могутню шию, і заверещала від задоволення. Вальгард аж підскочив від несподіванки та подивився на мене, як не сповна розуму.
- Ліє, з вами все гаразд?
- Так! Так! – я зрештою змогла відчепитися від чоловіка, та пританцьовувала поряд. Дивне видовище, мушу зізнатися, та стриматися мені все ще було важко. Добре, хоч пояснити змогла: - Я просто шалено рада, що помилилася. І ви лишаєтеся просто моїм другом.
- Я теж шалено радий, - зовсім не радісним тоном мовив Гард. – І хто ж це вас напоумив?.. Стейн! Що братик вам набовкав?
- Не звинувачуйте його. Він нічого такого не казав! Просто пропонував звернути на вас увагу. От я й подумала…
- Що це я його просив? – засміявся герцог.
Як добре, що я наважилася спитати прямо! Тож між нами з Гардом не постало жодних недомовок. Лише перед дверима своїх покоїв я попросила герцога нічого не казати братові, адже він, певно, хотів як краще…

Увесь день мені не давало спокою бажання переговорити з Брінейном стосовно крісла, та мені так і не вдалося більше його побачити. І навіть пізно увечері, коли я знову намірилася вислизнути у бібліотеку, у вітальні мене зустріла Зорія, яка змусила повернутися назад до спальні та готуватися до наступного насиченого подіями дня, а не «вештатися, де прийдеться».
Лише ілюзорні обійми, що дарував мені кристал, допомогли змиритися з поразкою…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍