Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Рухатися йому доводилося на деякому віддаленні, аби не видати себе колиханням трави. Дуже скоро дерева зовсім зникли й на горизонті з’явився великий табір. Всюди виднілися абияк склепані й безладно розставлені навіси, під якими, розвалилися шарги, а в центрі переливалася і відкидала сонячні відблиски велика зелена пляма. Природна цікавість, а також загострене почуття обов’язку, змусили Ворланда піти на ризик і проникнути в самий центр ворожого лігва.

Підібравшись до найвищого з навісів, він виліз на дах, і вже не побоюючись, що на нього випадково натрапить хтось із безцільно вештаючихся шаргів, продовжив спостереження.

Побачена ним пляма була дуже схожа на болото. Завширшки воно сягало кроків п’ятдесят і було заповнено зеленим слизом, з-під якого виступали величезні кокони, схожі на риб’ячий пузир. Їх стінки були прозорими, і всередині, Ворланд зміг розгледіти силует дорослого шарга.

Болото мало чотири містки, які з’єднувалися в центрі. Біля кожного з містків, були навалені величезні купи, вкритої слизом, деревини, а також розвішані туші монгрів.

Через пів години щонайменше з десяток коконів луснуло і звідти, виючи й розбризкуючи слиз, на берег вибралися дорослі шарги. Прочекавши ще трохи часу, десятник помітив, як у бік містків попрямувала група шаргів. Підійшовши до них, вони взяли масивні дерев'яні колоди та закинули їх у болото, відправляючи слідом шматки туш монгрів. Щойно м’ясо й колоди потрапили в болото, як одразу пішли на дно, а на їхньому місці виросли нові кокони.

Усвідомивши важливість отриманої інформації, Ворланд, не зволікаючи, повернувся назад до хлопців. Туманний ліс завжди сповнений несподіванок, більша частина яких, смертельно небезпечні. Тому десятник не став робити з отриманої інформації секрет і одразу ж розповів про побачене, розуміючи, що по дорозі назад із ними може трапитися все, що завгодно, і буде дуже недалекоглядно, якщо він загине, забравши таємницю із собою.

Як бачите, побоювання десятника виправдалися. На зворотному шляху їм зустрілася та сама банда, яка, згодом, прийшла під наші стіни. Звісно, для хлопців Ворланда, не склало особливих труднощів, залишаючись непоміченими, розминутися із шаргами. От тільки для цього їм довелося поспіхом зійти із протореного маршруту, аби оминути банду шаргів по дузі. На жаль, терези справедливості, які так щедро подарували нам життєво важливу інформацію про ворогів, хитнулися в протилежний бік, і загін нарвався на засідку спригла, або, як його ще багато хто з вас називає, триголового хробака.

Він виринув прямо з-під ніг хлопців, Грімман не встиг вчасно зреагувати, і в його тіло одразу впилися щупальця, випущені монгром. Застосовані навички «блискавичне лезо» та «каскад січних ударів» допомогли звільнити Гріммана, а вчасно прикладена куля базиліксу зцілила його. От тільки шум бою і ревіння монгра, одразу привернули увагу шаргів, тож за загоном Ворланда почалася погоня. На жаль, прямий шлях у бік поселення був закритий і воїнам довелося знову петляти лісом, аби обійти ворога.

У чому шарги майстри, так це в умінні заганяти здобич. Вони одразу ж сформували півкільце і спробували взяти наших хлопців у кліщі. Головна роль тут відводилася своргам, які лише трохи поступалися у швидкості та витривалості. Погоня весь час дихала їм у спину, заганяючи воїнів на спішно виставлені заслони.

Першу засідку «ті, що крадуться», проскочили, навіть не зупиняючись, мимохідь розкидавши невеличку купку свинорилих, що стали в них на шляху. Зате на другій супротивників зібралося достатньо, аби затримати загін і нав’язати бій.

Вирватися вдалося тільки завдяки жертві Тарлока і Глюнвільда, які використовуючи по черзі «коридор вогню», пропекли в юрбі свинорилих прохід, а потім, сильно поранені і, не маючи можливості повторно використати шари базиліксу, залишилися прикривати відхід.

Виграного часу, хоча й вистачило, аби відірватися від переслідувачів, але його виявилося недостатньо, щоб остаточно позбутися погоні. Петляючи між загоничами, Ворланду досить довго вдавалося безкарно просуватися в бік передгір’я. На жаль, практично біля самого виходу з лісу, йому не пощастило нарватися на засідку.

Зав’язалася запекла бійка. Хлопці Ворланда щосили намагалися пробитися до стежки, але відверто не встигали, а вдалині, дедалі чіткіше, чувся шалений вереск усе нових тварюк, що поспішали наситити людською кров’ю свою багатовікову спрагу. До того ж «ті, що крадуться» вичерпали всі доступні їм навички й тепер могли розраховувати тільки на чесну сталь, але на жаль, чесність не найкращий аргумент у суперечці з переважаючими силами противника.

І знову терези справедливості хитнулися в протилежний бік. Доля вирішила подарувати нашим людям шанс і привела на допомогу Варлакса та Дангора. Шукачі вдарили шаргам у спини та своїм стрімким натиском зуміли привести ворога в сум’яття. Тільки тривало це не довго. Шарги зробили свою справу, затримали наших воїнів достатньо, аби підійшли сворги.

Норгул впав, убитий кам’яною плитою, котра прилетіла із-за кущів, ще троє, дістали по дротику, решта відбулися легкими ушкодженнями. Кулі базилікса давно були використані, тому Дангор активував уміння «бутон життя», зцілюючи рани воїнів і даруючи їм можливість знову застосовувати навички.

Хлопці билися, немов скельні морлоки, не відчуваючи болю та втоми, але з кожною хвилиною шаргів ставало все більше. Ось упав Гунліс, розрубаний навпіл важкою дворучною сокирою, ще за кілька хвилин похитнувся і, хриплячи, почав осідати Сардар, нашпигований дротиками. Дангор спробував було пробитися до нього, щоб висмикнути списи та зцілити хлопця, але на нього одразу насів десяток своргів і поки він задкував під їхнім напором, Сардар замовк.

Ворланд, бачачи, що бій перетворюється на безладний хаос і вже незрозуміло, хто де перебуває, віддав єдиний можливий наказ — пробиватися вперед, не звертаючи увагу на тих, хто відстає. Головне вижити. Лише Дангор із Варлаксом трохи відстали, виграючи нашим хлопцям час.