Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

про федерацію з Росією — 14.XI.1918 р. (ст. ст.). В Києві ми негайно відвідали братів Шеметів і довідались, що гетьманський уряд заборонив конгрес і що оголошено повстання проти гетьмана. Сергій Шемет прочитав нам і меморіал, що його він мав відвезти в Одесу до французького консула Енно, на якого тоді покладали великі надії українці й москалі. В тому меморіалі, що вже був готовий і надрукований французькою мовою, сказано таке:

Ми, українські хлібороби-демократи, що у свій час допомогли гетьманові зайняти його пост, надіялися, що він вестиме українську державницьку політику. В тих надіях ми завелися. Тепер нам відомо, що проти нього готують повстання українські соціалісти. Наша партія не є соціалістичною, навіть навпаки: соціалізмові ворожа. Але ми заявляємо, що прилучимося до повстання, якщо Антанта не вплине на гетьмана в напрямі зміни його політики на українську і державницьку...

Автором цього меморіалу був Микола Міхновський.

ЕПОХА ТРУДОВОГО КОНГРЕСУ І ДИРЕКТОРІЇ

Під час Трудового конгресу М. Міхновський був у Києві. Ми зустрічалися у братів Шеметів, обговорювали ситуацію і бачили, що з Трудового конгресу і з цілої тої політики, що вели в ньому соціалісти, добра не буде. Тож М. Міхновський рішив вибратися в Кременчук до П. Болбочана, щоб допомогти йому своїми порадами у справі дальшої боротьби й організації війська.

Нещастя хотіло, щоб М. Міхновський незабаром захворів на тиф, перебуваючи у вагонах разом із військом. Болбочана незабаром арештував Волох з наказу Директорії. Люди розповідали, що в день його арешту бачили, як Міхновський виходив із вагонів, готовий до подорожі, з торбою за плечима.

Пізніше (в березні 1919 р.) я зустрічався у Станіславові з Болбочаном, який мені розповідав про М. Міхновського. Болбочан був захоплений його мудрістю, широкою ерудицією, організаційним хистом і патріотизмом:

Жаль, що я не був знайомий з хліборобами-демократами бодай ще у Полтаві. Якби хлібороби-демократи і такі люди, як Міхновський, тоді допомогли мені, то я певний, що багато дечого ще можна було врятувати!..

Такі були думки про Міхновського та його партію одного з найвидатні-ших наших вояків...

МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ НА КУБАНІ

Треба думати, що десь наприкінці лютого 1919 р. М. Махновський прибув на Кубань, де й поселився у станиці Полтавській[245]. Там він учителював і працював у Педагогічному технікумі повних п’ять літ, бо був змушений виїхати з Кубані в лютому 1924 р. М. Марченко, що працював із ним разом у згаданому технікумі, дуже докладно оповідає про свої розмови з ним в 19221923 рр. і високо цінить його розум та подивляє його ерудицію і політичний світогляд. Зрозуміло, що коли большевики повністю опанували Кубань, Міхновському годі було вдержатися на відповідальній посаді і він мусив, як і багато інших людей, змінити місце свого перебування.

ОСТАННІ ДНІ І СМЕРТЬ

Отже, наприкінці лютого 1924 р. він прибув до Києва й оселився у свого побратима Володимира Шемета, в його будинку на Жилянській вулиці. Про його київське життя згаданий М. Марченко пише так:

В перші дні по приїзді він був у піднесеному бадьорому настрої. Зустріч після довгої розлуки з близькими людьми, з багатьма давніми товаришами в спільній боротьбі вливала немовби нові сили, нову енергію в його душу. Але дуже скоро цей настрій почав змінюватися. Все частіше я бачив похмурий вираз на його обличчі, все більше безрадісних нот чулося у його голосі. Тут, у Києві, значно більшою мірою, ніж у далекій кубанській станиці, відчувався безоглядний гнітючий тиск жорстокої большевицької руки, й це не могло не впливати на Махновського.

Але, як мені здавалося, це не було головною причиною зміни його настрою. Тут, у Києві, у серці України, до якого він так поривався, перебуваючи далеко від нього, він побачив навколо себе не таких людей, яких хотів бачити й яких сподівався побачити. Жива, свіжа національна стихія, здоровий молодий український патріотизм, які виразно виступали й виявлялися там на Кубані — трудно було відчути й помітити їх у великому, майже мільйоновому Києві. Ворожі до українства численні московські й жидівські елементи й свої ж таки «обивателі-малоро-си», скептично байдужі до національних прагнень українського народу, створювали те глинясто-болотяне тло, на якому не знаходили ґрунту вияви міцної національної енергії, які ослабляли, притупляли міць і потужність національного пориву ще більшою мірою ніж грубий тиск ворожого ярма[246].

До того ж часу стосується і лист М. Міхновського за кордон С. Шеметові. В тому листі він запитував, чи не варто йому виїхати за кордон, чи можна здобути візу та чи не доведеться йому за кордоном умерти з голоду як безробітному. Від С. Шемета одержав дуже песимістичну відповідь, що на нього дуже вплинула. Не дрімала й київська ЧК. Вона кілька разів викликала його на конфіденціальні «поради». На другий день рано після однієї з таких «нарад» 3 травня (н. ст.) 1924 р. його знайшли повішеним на яблуні, в саду В. Шемета. Висів на власних шельках.

Існує цілком виправдане припущення, що ЧК змушувала його до співробітництва — щоб він служив їй як розвідник серед українських кіл. Зрозуміло, що гордий патріот М. Міхновський не міг на це піти, але й виходу не було, бо за ним пильно стежили чекістські агенти. Тож він повідомив своїх друзів, про яких його розпитувала ЧК, про небезпеку і мусив сам покінчити із своїм життям...

Мусив, бо іншого виходу не було для чесної й порядної людини. Зрештою, це не перший такий випадок. Рік пізніше з тої ж причини в Полтаві застрілився, напр., колишній військовий міністер УНР — Сиротенко.

Існує припущення, що М. Міхновського поховали в Києві на Байковому цвинтарі. Але де його могила — встановити трудно, бо ж в ті часи хто б відважився взяти участь у похороні такого визначного «контрреволюціонера»!..

Такі факти, що самі собою найліпше характеризують постать М. І. Міх-новського. Подаємо й характеристику М. Міхновського від людей, що близько його знали і з ним співпрацювали.

Ось що пише про нього Вартоломій Євтимович, що в перші дні березня 1917 р. допомагав йому в організації українського війська:

Микола Іванович Міхновський — це сама українська стихія. Не розхристано-дика й розгнуздана, а опанована сильним та шляхетним інтелектом. — Несокрушима воля, ведена чесним розумом.

То був високоосвічений і досвідчений практик із глибоко розвиненим змис-лом правовості, тонкий психолог, щасливий ініціатор, визначний організатор, блискучий промовець, талановитий публіцист, розумний і тактовний керівник, добрий знавець нашої історичної й побутової минувшини, наділений даром передбачування політик, революціонер — тип людини, здатної на рішучий чин, прекрасний