Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

би випити чаю. а Фред і Джордж зірвалися на ноги й зголосилися піти з ним.

- Ти хочеш мені сказати, - дедалі голосніше допитувалася місіс Візлі, не помічаючи, як усі крадькома розбігаються з палати, - що здуру погодився на маґлівське лікування?

- Та чому здуру, люба Молі, - виправдовувався містер Візлі, - просто... ми з Паєм вирішили випробувати... тільки, на жаль... ну, з цими специфічними ранами... вийшло не зовсім так, як ми сподівалися...

- Тобто?

- Я... не знаю, чи ти розумієш, що таке накладання швів?

- Звучить, ніби ви намагалися зшити тобі шкіру, - безжалісно пирхнула місіс Візлі, - але ж навіть ти, Артуре, не повинен був погоджуватися на таку дурість...

- Я, мабуть, теж піду вип'ю чаю, - підвівся Гаррі.

Герміона, Рон і Джіні кинулися за ним. Зачиняючи двері, вони ще почули крик місіс Візлі:

- ЩО ОЗНАЧАЄ «В ПРИНЦИПІ ТАК»?!

- Типовий тато, - похитала головою Джіні, коли вони йшли коридором. - Накладання швів... треба ж таке...

- Але шви, до речі, добре помагають гоїти немагічні рани, - чемно сказала Герміона. - Мабуть, зміїна отрута їх розчиняє абощо. Де тут можна попити чаю?

- У кафетерії на шостому поверсі, - пригадав Гаррі вказівник над столом гостьвідьми.

Вони дійшли коридором до подвійних дверей, за якими були сходи з розхитаними східцями, а вздовж стіни - портрети жорстоких на вигляд цілителів. Доки піднімалися сходами, цілителі ставили їм чудернацькі діагнози й призначали жахливі ліки. Рон серйозно образився, коли одна старезна відьма вигукнула, що в нього запущена форма бризкухи.

- І що ж воно таке? - сердито спитав він, коли цілителька побігла за ним, уже вшосте перескакуючи з портрета на портрет і відштовхуючи зображених там персонажів.

- Це жахлива шкірна хвороба, юний паничу, через яку ви станете рябим і ще миршавішим, ніж зараз...

- Сама ви миршава! - огризнувся Рон, а його вуха почервоніли.

- ...щоб вилікуватися, мусите взяти жаб'ячу печінку, прив'язати її щільненько до горла, а як настане повний місяць, роздягніться догола й залізьте в діжку з вугрячими очима...

- Нема в мене ніякої бризкухи!

- Але ж потворні плями на вашому обличчі...

- Це ластовиння! - спалахнув Рон. - Шкутильгайте у свій портрет і дайте мені спокій!

Він повернувся до друзів, які старанно тамували сміх.

- Який це поверх?

- Здається, вже шостий, - відповіла Герміона.

- Ні, ще тільки п'ятий, - заперечив Гаррі, - треба піднятися вище...

Та вже ступивши на сходовий майданчик, він зненацька зупинився, дивлячись у маленьке віконечко в подвійних дверях, що вели в коридор. На дверях висіла табличка «НАСЛІДКИ ВІД ЧАРІВ», а з віконечка, притискаючи носа до скла, на них дивився якийсь чоловік. Він мав хвилясте біляве волосся, блакитні очі й широку безглузду посмішку, що відкривала сліпучо-білі зуби.

- Ого! - вигукнув Рон, глянувши на того чоловіка.

- О, Господи, - раптом затамувала подих Герміона. - Професор Локарт!

Їхній колишній учитель захисту від темних мистецтв штовхнув двері й вийшов до них у довжелезному бузковому халаті.

- Вітаю всіх! - проголосив він. - Мабуть, хотіли б узяти в мене автограф?

- Він не дуже змінився, правда? - пробурмотів Гаррі. а Джіні усміхнулася.

- Е-е... як ся маєте, пане професоре? - дещо знічено запитав Рон. Саме Ронова несправна чарівна паличка так сильно ушкодила професорові Локарту пам'ять, що він опинився в лікарні Святого Мунґо. Та Гаррі й тепер не дуже йому співчував, бо Локарт сам тоді намагався назавжди стерти пам'ять Гаррі й Ронові.

- Чудово, дякую! - життєрадісно озвався Локарт, витягуючи з кишені досить пошарпане павичеве перо. - То скільки вам автографів? Можу підписати всім одночасно.

- Е-е... дякуємо, якось іншим разом, - відповів Рон, а Гаррі поцікавився: - Пане професоре, а хіба вам можна ходити по коридорах? Чи не повинні ви бути в палаті?

На Локартовім обличчі зів'яла усмішка. Якусь мить він пильно вдивлявся в Гаррі, а тоді запитав: - Чи ми десь зустрічалися?

- Е-е... так, зустрічалися, - підтвердив Гаррі. - Ви колись були вчителем у Гоґвортсі, пам'ятаєте?

- Учителем? - збентежено перепитав Локарт. - Я? Справді?

І на його обличчі знову з'явилася усмішка - так зненацька, що всім стало аж ніяково.

- Сподіваюсь, я гарно вас навчав? То як щодо автографів? Може, дати вам одразу з десяток, і ви роздаруєте їх усім своїм друзям, щоб ніхто не залишився обділений?

Але тут з дверей наприкінці коридору вигулькнула чиясь голова й почувся голос: - Ґільдерою, ти нестерпний хлопчисько! Куди це тебе знову понесло?

Добродушна цілителька з блискітками у волоссі метушливо поспішала до них коридором, лагідно всміхаючись Гаррі та його друзям.

- О, Ґільдерою, то в тебе гості! Як це гарно, якраз на Різдво! Знаєте, його, бідолашного, ніхто не провідує, і я не розумію, чому, бо він же таке золотце!

- Я роздаю автографи! - повідомив цілительці Ґільдерой зі сліпучою усмішкою. - Їм потрібно море моїх автографів, ніяких заперечень і чути не бажають! Сподіваюся, нам вистачить фотографій!

- Ох, ти мій щебетунчику, - взяла цілителька Локарта за руку й ніжно йому всміхнулася, ніби дворічній дитинці-вундеркіндові. - Кілька років тому він був дуже знаменитий. Ми маємо надію, що це бажання роздавати автографи свідчить, що пам'ять починає до нього повертатися. Зайдете сюди? Він, знаєте, лежить в ізольованій палаті і. мабуть, вислизнув, коли я розносила різдвяні дарунки, бо двері там завжди замкнені... не те, щоб він був небезпечний... Але. - перейшла вона на шепотіння. - він, боронь Боже, може завдати якоїсь шкоди сам собі... не знає, хто він та кий, розумієте, піде кудись і не пам'ятає, як повернутися, дуже люб'язно з вашого боку, що його провідали.

- Е-е, - чомусь показав Рон на верхній поверх, - ми взагалі... е-е...

Але цілителька очікувально їм усміхнулася, і Ронове ледь чутне бурмотіння «збиралися попити чаю» розтануло в порожнечі. Вони безпомічно перезирнулися, а тоді рушили коридором за Локартом і цілителькою.

- Тільки ненадовго, - тихенько пробурмотів Рон.

Цілителька спрямувала чарівну паличку на палату Януса Тікі й промовила: «Алогомора». Двері відчинилися й вона зайшла перша, міцно тримаючи Ґільдероя за руку, аж доки посадила його в крісло біля ліжка.

- Це палата для тих пацієнтів, що перебувають у нас довго, - тихенько пояснила цілителька гостям. - З невиліковними наслідками чарів. Звичайно, після інтенсивного лікування настоянками та замовляннями може