Читати книгу - "Наодинці з собою"

дають підстави вважати, що Клавдій Север був батьком зятя Марка Аврелія). За іншою версією, слова «мого брата» є пізнішим додатком, який виник внаслідок неправильного прочитання «Вер» замість «Север» (Луцій Вер був зведеним братом Марка Аврелія за усиновленням; див. прим. 5 до І, 17).

28

І, 14: 2. Трасія Пет і його зять Гельвідій Пріск — сенатори, які перебували в опозиції до імператора Нерона. Трасія вчинив самогубство після того, як йому в 66 р. винесено смертний вирок; Гельвідій пішов на вигнання, а пізніше його стратив імператор Веспасіан.

Марк Порцій Катон Молодший (бл. 98—42 р. до Р. X.) — римський політичний діяч, республіканець; вчинив самогубство після перемоги Цезаря над Помпеєм.

Діон Сиракузький (помер 365 р. до Р. X.) — учень і друг Платона, боровся проти сиракузького тирана Діонісія II, за що його вбито.

Марк Юній Брут (85—42 р. до Р. X.) — римський політичний діяч, республіканець, один із вбивць Юлія Цезаря.

29

І, 15: 1. Клавдій Максім — філософ-стоїк.

30

І, 15: 2. Поєднання приємного й поважного (або корисного) — одна із найпоширеніших максим античної етики, естетики й педагогіки. Пор., наприклад, Горацій, Про поетичне мистецтво 343.

31

I, 15: 3. Пор. Горацій, Послання 1, 6, 1.

32

І, 16: 1. Антонін Пій (86—161 р.) — імператор Риму від 138 р. За вказівкою імператора Адріана, свого названого батька, усиновив Марка Аврелія та Луція Вера (усиновлення застосовували, щоб уможливити передавання імператорської влади наступникові, якщо той не був кровним нащадком імператора).

33

І, 16: 2. Із тексту незрозуміло, чи Антонін Пій здолав цю слабкість (досить поширену серед вищого прошарку римського суспільства в добу імперії) в собі самому, чи заборонив улягати їй своєму оточенню; відомо, що названий батько Антоніна Пія, імператор Адріан, також був до неї схильний.

34

І, 16: 3. Принцип належного ставлення до серединних речей, тобто обоятності. Див. серединні речі*, обоятність*.

35

І, 16: 4. Пор. Горацій, Послання 1, 11, 27–30; Сенека, Моральні листи до Луцілія 2, 1; 28, 3; 69, 1.

36

І, 16: 5. Йдеться про заходи, до яких вдавалися римські владці, щоб здобути прихильність народу та підсилити свій авторитет: влаштування гладіаторських боїв, кінних перегонів та інших видовищ; будівництво громадських споруд; роздавання грошей та харчів.

37

І, 16: 6. Давні римляни мали звичай зранку лише вмиватися холодною водою; ранкове купання в лазні вважалося ознакою розніженості.

38

І, 16: 7. Серед можновладців доби імперії була дуже поширена звичка будувати надміру величні та розкішні мешкання. Пор. Горацій, Оди 2, 15.

39

І, 16: 8. Лорій — містечко в Етрурії на кордоні з Лацієм, улюблена резиденція Антоніна Пія; Ланувій — містечко в Лації, місце його народження; Тускул — місто в Лації. Про події, що їх згадує Марк Аврелій, нічого не відомо: пишучи для себе самого, він лише натякає на них, а не подає ширшого контексту.

40

І, 16: 9. Пор. Ксенофонт, Спогади про Сократа 1, 3, 14; Платон, Бенкет 220а.

41

І, 17: 1. Марк Анній Вер та Публій Кальвізій Тулл, консул 109 р.

42

І, 17: 2. Аннія Корніфіція Фавстина (пом. бл. 160 р.).

43

І, 17: 3. Після смерті батька Марк Аврелій зростав у домі свого діда, звідки йому довелося переселитися до імператорського палацу після того, як його всиновив Антонін Пій.

44

І, 17: 4. Незайманою — зайняв: компенсація втраченої гри слів оригіналу: ὤραν (пору юності) — πρὸ ὥρας (передчасно).

45

І, 17: 5. Луцій Аврелій Вер (пом. 168/169) — син фаворита імператора Адріана; Антонін Пій усиновив його разом із Марком Аврелієм (отже, йдеться про зведеного брата). У 161 р. Марк Аврелій призначив Луція своїм співправителем і заручив із ним свою дочку Аннію Луціллу (бл. 149—182 р.). Біографічні джерела подають, що вдача Луція могла бути радше негативним прикладом; однак згадується й про його повагу та приязнь до Марка Аврелія.

46

І, 17: 6. Відомо про 13 дітей Марка Аврелія; семеро з них померло ще в дитинстві. Єдиним сином, що дожив до повноліття, був Коммод (161—192 р.), співправитель свого батька в 176—180 р., а від 180 р. — імператор.

47

І, 17: 7. Марк Аврелій полишив красномовство задля філософії; свою неприязнь до риторики сам пояснював тим, що кожна вишукано мовлена фраза збуджує марнославство. Натомість його вчитель Фронтон переконував Марка Аврелія в конечності опанування риторики для успішного виконання державних обов'язків.

48

І, 17: 8. Марк Аврелій був досить кволого здоров'я.

49

І, 17: 9. Ймовірно, йдеться про рабів.

50

І, 17: 10. Зоставити — позосталі: в оригіналі гра слів τελευτᾶν (вмирати) — τελευταῖα (останні).

51

І, 17: 11. Йдеться про отримання лікувальних приписів від бога медицини Асклепія: здійснивши належні обряди, хворий лягав спати в храмі, сподіваючись уві сні сподобитися одкровення щодо діагнозу своєї недуги та потрібних для одужання дій.

52

І, 17: 12. Каєта — портове місто в Кампанії.

53

I, 17: 13. В цьому місці текст оригіналу досить непевний, тож і переклад базується на здогадці: можливо, Марк Аврелій сподобився лікувального одкровення саме такого змісту під час перебування в Каєті.

54

І, 17: 14. Марк Аврелій натякає, що віддав перевагу етиці перед логікою та фізикою (традиційний тричленний поділ античної філософії; див. знання природи*), що, зрештою, було характерним для всіх пізніх стоїків.

55

I, 17: 15. Фрагмент вірша невідомого автора.

56

II, 0: 1. Квади — германське плем'я, що заселяло землі на північ від середньої течії Дунаю та у верхів'ях Ельби й Одеру. Ґрануя (або Ґран) — ліва притока Дунаю. Римляни під проводом Марка Аврелія мали сутички з квадами впродовж Маркоманської війни 166—180 р.

57

II, 1: 1. Пор. напучення до ранкової розмови зі самим собою: Сенека, Про гнів 2, 10, 7.