Читати книгу - "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду"

мовляв, важко самій із дитиною у Берліні і потрібна допомога чоловіка. Вони знову сподівалися на Шелепіна. Якщо вийти на нього не вдасться у Москві, то, може, це буде легше зробити з Берліна. Інґе мала написати листа голові КДБ і послати його через радянське посольство у Східному Берліні. Подружжя справедливо розраховувало, що листи з-за кордону здобувають більше уваги. Якщо Шелепін на них не зважить, – а Богдан припускав, що це найімовірніший результат, – то Інґе спробує вийти на американців з допомогою фрау Шаде, приятельки її батька. Мовляв, її чоловік працював у КДБ, розійшовся у поглядах з начальством, хоче втекти на Захід і просить допомоги в обмін на інформацію про КДБ[227].

Богдан вирішив так: якщо Шелепін йому не допоможе і не вийде попросити політичного притулку під іменем Йозеф Леман, то він перейде на бік ЦРУ і в обмін на безпеку й прикриття розповість усе, що знає про комітет. Подружжя напружено думало. Інґе й Богдан домовилися про час і місце, де американці зможуть вийти на Сташинського в Москві, якщо приймуть його пропозицію. Точний день зустрічі Інґе мала погодити з американськими агентами, на яких вона збиралася вийти в Західному Берліні. Якщо їй чомусь не вдасться сконтактуватися з американцями, вона повернеться до Москви. У такому разі Сташинський збирався вийти на американську або західнонімецьку розвідку, коли його зашлють на завдання за кордон.

Подружжя домовилося про систему таємних кодів у листах, адже було зрозуміло, що їх читатимуть кадебісти. Шелепіна вони називали «дорогий бог». Надіславши через посольство листа Шелепіну з проханням дозволити чоловікові приїхати до неї в Берлін, Інґе мала написати Богдану, що «порізала палець». А якщо це нічого не дасть і треба буде шукати виходу на американців, Богдан порадить дружині «піди до кравчині». Усього вони домовилися про два десятки кодових слів, щоб тримати одне одного в курсі подій. Зокрема про фрази на випадок тиску КДБ на Богдана або якщо його переселять в іншу квартиру. Підготувавшись, Богдан сказав куратору, що Інґе готова їхати у Берлін сама. Начальство зітхнуло з полегшенням: ну, нарешті подружжя зрозуміло, що найкраще дотримувати порад та інструкцій.

31 січня 1961 року Богдан посадив Інґе в Шереметьєво на літак у Східний Берлін. У двох валізах вона везла майже все їхнє майно. Богданові лишилися найнеобхідніші в побуті речі і надія, що вони незабаром зустрінуться в місті, де нема кордонів[228].

24. Телефонний дзвінок

За кілька днів до від’їзду Інґе Богдан Сташинський уперше за багато років отримав справжній документ. У паспорті, виданому московською міліцією 26 січня 1961 року, стояло його справжнє ім’я, місце й дата народження: Сташинський Богдан Миколайович, 4 листопада 1931 року, село Борщовичі Львівської області. Паспорт йому видали для вступу до Московського педагогічного інституту іноземних мов, де він мав учити німецьку й англійську мови. Колишній куратор Сташинського полковник Деймон особисто передав новому куратору капітану Саркісову документи й заліковку Сташинського часів навчання у Львівському педінституті[229].

У комітеті Богдану видали потрібну для вступу характеристику. Документ підписав директор секретного дослідного інституту, там було сказано, що Сташинський числився на роботі з березня 1951-го – у цей рік він офіційно почав працювати в КДБ – по грудень 1960-го. Сташинського атестували як «чесного і добросовісного працівника», було згадано і про нагородження постановою Президії Верховної Ради СРСР від 6 листопада 1959 року абітурієнта орденом Червоного прапора «за успішну роботу з розробляння важливої проблеми». Ще кілька тижнів тому інформація про нагородження Сташинського становила державну таємницю, тепер це були просто конфіденційні відомості з особової справи: адміністрація педінституту, яка зарахувала Сташинського посеред навчального року, прекрасно знала, що він агент КДБ.

Богдан почав вивчати мови в березні 1961-го без обов’язкових вступних іспитів, скасованих для нього на прохання комітету. Посеред семестру він приєднався до групи студентів другого курсу. Раніше Сташинський опановував німецьку з першокласним репетитором і слухав радіозаписи з Німеччини, тепер же він вивчав мову у складі порівняно великої групи студентів. Деякі викладачі ніколи не бували у країні, мовою якої мали володіти досконало. Комітету потрібно було, щоб їхній агент отримав диплом про вищу освіту, а не вивчив мову. Підготовка Сташинського до нелегальних завдань на Заході припинилася, так само й розмови із Сергієм Саркісовим про роботу за кордоном і надійну шпигунську легенду[230].

КДБ все ще мало плани щодо Сташинського, але вже іншого роду. Визнаючи його заслуги перед комітетом і державою, чекісти хотіли допомогти Богдану освоїтися в СРСР, випускати його за кордон ніхто не збирався. Сташинського, звісно, це не влаштовувало. Невдовзі по приїзді Інґе написала Богдану листа про складну вагітність. Як і було домовлено, вона сходила до лікаря й отримала медичну довідку про небажаність тривалих подорожей. Богдан, як і належало, доповів про це Саркісову і сказав, що Інґе зле почувалася перед від’їздом і, напевно, не зможе повернутися до народження дитини. Наприкінці лютого, вона написала, що порізала палець, – лист Шелепіну з проханням дозволити чоловікові поїхати у Східний Берлін відправлено. Лист «дорогому богу» Інґе надіслала через радянське посольство, і він дійшов Шелепіну напевно раніше, ніж паралельний лист Богданові, але тривалий час жодної відповіді від голови комітету не надходило.

КДБ, ймовірно, вивчав диспозицію. На Луб’янці ходили чутки, що в ситуацію зі Сташинськими втрутився Олександр Коротков. Генерал був проти поїздки Сташинського на Захід і пропонував створити йому оптимальні умови життя в СРСР, побудувати де-небудь дачу. На кінець березня відповідь дали. Саркісов повідомив Богдану, що Інґе написала листа Шелепіну з проханням випустити його у Східний Берлін. Прохання відхилили. Мало того, Саркісов попросив Богдана сказати дружині, щоб не докучала КДБ подібними листами. Богдан мусив погодитися. Іншого варіанта, крім американців, не лишалося[231].

Єдиний позитивний результат листа Інґе Шелепіну – начальство вирішило змінити Богдану куратора. Його стосунки із Саркісовим явно зайшли в глухий кут, і довіри між ними так і не виникло. Новим куратором розчарованого агента призначили підполковника Юрія Александрова, він був старший і набагато впливовіший за Саркісова. Александров намагався бути зі Сташинським максимально чесним, наскільки це було можливо в тих умовах. Він сказав Богдану, що дізнався про напружені стосунки й непорозуміння і уповноважений все залагодити та забезпечити співпрацю в майбутньому. Він чітко дав зрозуміти, що добрі стосунки з комітетом в інтересах самого Богдана: вони, мовляв, пов’язані як голка з ниткою. Голкою, звісно, був комітет, ниткою – Сташинський.

Богдан був не проти зміни куратора. Він одверто сказав Александрову, що йому не подобається, що їх із дружиною