Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В Америці його зустріли без особливого ентузіазму, тому учений почувався там не в своїй тарілці. У результаті в 1956 році він знову повернувся до Німеччини. Там, в Гейдельбергу, Чижевський провів останні роки життя. У 1962 році він був обраний дійсним членом Гейдельберзької академії наук, там же і завершився його життєвий шлях. Дмитро Іванович помер 18 квітня 1977 року в повній самоті (з дружиною він не жив ще з початку 1940-х років) і був похований на Бергфрідгофському кладовищі. Згодом його дочка Тетяна Чижевська продала архів і унікальну у своєму роді бібліотеку, яка на той час налічувала вже 12 тис. томів, за символічну суму в 20 тис. марок Гейдельберзькому університету, в бібліотеці якого вони зараз і знаходяться.
Драгоманов Михайло Петрович
(1841—1895)
Видатний історик, публіцист, філософ, етнограф, фольклорист, літературознавець і громадський діяч
Великий Гете одного разу сказав, що той, хто був добрим громадянином своєї епохи, має більше прав і шансів бути сучасником всіх епох майбутнього. Це твердження якнайкраще підходить до Михайла Петровича Драгоманова – одного з видатних громадських діячів України XIX сторіччя. У цій талановитій людині вельми органічно поєдналися політичний діяч і учений-політолог, дослідник вітчизняної і всесвітньої історії, соціолог, економіст, етнограф, фольклорист, публіцист і літературознавець.
Михайло Петрович народився в 1841 році в місті Гадячі Полтавської губернії, в дрібномаєтній дворянській родині. У 1853 році він вступив до полтавської гімназії, де із захопленням почав вивчати римську історію, латинь і німецьку мову. Величезне враження справили на Драгоманова уроки історії, на яких один із молодих викладачів гімназії прагнув прищепити своїм учням гуманістичні і ліберальні ідеї, роз’яснював причину тих або інших політичних подій у Російській імперії. Восени 1859 року Михайло почав навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету і відразу потрапив у гурток студентів, що організовували перші недільні школи в Росії. Свої педагогічні досліди Драгоманов продовжив, викладаючи російську історію в Педагогічній школі в Києві.
Після закінчення університету в 1863 році Михайло Петрович почав роботу над дисертацією і одночасно викладав географію в 2-й київській гімназії. Через рік він з успіхом захистив свою роботу «Імператор Тиберій» і став доцентом на кафедрі всесвітньої історії.
У 1870 році Драгоманов виїхав за кордон. Протягом трьох років він подорожував по Німеччині, Польщі, Австрії. Повернувшись на батьківщину, видав збірку українського фольклору, почав активно співробітничати в київському Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства.
Літом 1875 року Драгоманов поїхав в Галичину на перше українське віче. Ця поїздка принесла Михайлу Петровичу багато неприємностей: ученого несправедливо звинуватили в тому, що нібито він настроював галичан об’єднатися з Польщею, і звільнили з університету за «неблагонадійність». Драгоманов був вимушений покинути батьківщину і виїхати до Женеви, де прожив майже 15 років. Тут він видавав журнал «Громада», який відразу ж привернув до себе увагу передових людей Європи. За словами І. Франка, «Громаду» згадувала, «то сперечавшись, то хваливши або прямо черпаючи факти, преса французька, німецька, польська і російська і не тільки в конституційній Європі…» Драгоманов вважав, що увагу Європи до проблем України можна привернути і за допомогою повного видання «Кобзаря» і народних пісень. Не жаліючи ні сил, ні грошей, він працював не покладаючи рук і здійснював ці проекти.
У травні 1878 року Михайло Драгоманов виступив у Парижі на літературному конгресі із сміливою доповіддю «Література українська, поскрибована російським урядом». «Членам конгресу, – сказав учений, – можливо, важко буде повірити в те, щоб ціла література в Європі була заборонена, і щоб така нечувана подія могла відбутися в середині XIX століття». У кінці доповіді Михайло Петрович звернувся до конгресу із заявою від імені всього українського народу, в якій висловив надію, що конгрес не залишиться осторонь і знайде спосіб допомог ти Україні в ситуації, що склалася. Це були дійсно сміливі слова, сказані на захист української мови. Отож, Драгоманов став першим, хто звернувся з українським питанням до Європи.
Велику увагу в своїх брошурах Михайло Петрович приділяв проблемі рідної мови. На його думку, тільки справжня українська школа, «яка не може бути живою без української мови», і розвинена національна культура можуть прищепити підростаючому поколінню любов до України, виховати гідних громадян, які зможуть з часом захищати інтереси своєї держави на міжнародній арені.
У 1889 році Драгоманов на запрошення болгарського уряду переїхав у Софію, де очолив кафедру всесвітньої історії Софійського університету. Досконало оволодівши болгарською мовою, Михайло Петрович зачарував слухачів своїм красномовством і ерудицією. Сучасники відзначали, що його лекції пролітали, як одна мить.
Незважаючи на те, що Драгоманов довгі роки провів за кордоном, думки про Україну ніколи не покидали його. В останньому листі до своєї племінниці і послідовниці Лесі Українки учений писав: «Невже я так і помру, не побачивши українського неба і верб над водою?..» Він помер 20 червня 1895 року і був похований у Софії.
Улям (Улам) Станіслав Мартін
(1909—1984)
Один із найвидатніших математиків сучасності, творець американської водневої бомби
Інтерес до точних наук в уродженця Львова Станіслава Мартіна Уляма (він народився 13 квітня 1909 року) виявився дуже рано. У десять років він вже читав Ейлера і Пуанкаре, цікавився теорією відносності Ейнштейна. У 1927 році талановитий хлопець поступив у Львівську політехніку (нині Національний університет «Львівська політехніка») і незабаром став учнем видатного математика, одного з творців сучасного функціонального аналізу Стефана Банаха.
У 1929 році тоді ще студент Станіслав Улям опублікував свою першу статтю, в 1932-му він захистив магістерську, а рік потому – докторську дисертацію. Незабаром він познайомився з Джоном фон Нейманом – видатним американським математиком, що зробив величезний внесок у розвиток квантової фізики, теорії множин, інформатики та ін. Між Нейманом і Улямом зав’язалося листування, а в 1935 році Нейман запросив свого молодого колегу на роботу в Принстонський університет. Для Станіслава почалося життя між двома континентами. Йому гірко було розлучатися з батьківщиною, проте він розумів, що фашизм неминуче розповсюджується по Європі, і залишатися далі удома просто небезпечно для життя. Востаннє Станіслав Улям відвідав Львів у серпні 1939 року, за тиждень до початку Другої світової війни, після чого разом з молодшим братом Адамом (він, до речі, став професором Гарвардського
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Галерея національних героїв», після закриття браузера.