Читати книгу - "Скрут"

бридливості, а чоловік її, вузькоплечий і худорлявий, дивно заборсався й тихенько зітхнув.

На дві третини місто складалося з порту; ніколи раніше Ігар не бачив такого строкатого, різношерстого, барвистого наброду. Побіля нескінченних причалів погойдувалися судна; серед красенів-вітрильників раз у раз траплялися галери — теж по-своєму гарні, присадкуваті, й від них віяло духом заліза й немитого людського тіла, якісь молодці тинялися вздовж причалу, недобре поглядаючи на Ігара — він вискалився й пішов. Прикувати його до лави — невдала думка. Він, звичайно, мріяв побачити море, але не з щілини ж для галерного весла!

У завулках тхнуло рибою, гнилизною, ще чимось задушливим; тут торгували заморськими винами й фруктами, і краї дорогоцінних шовків недбало звішувались у болото. На кожних трьох перехожих припадало по двійко бандитів; Ігар насилу вибрався на набережну — доволі широку, чисту й добропорядну.

Тут перевальцем походжали матроси — багатші, в круглих шапочках і синіх сорочках зі шнурівкою, та бідніші — хто в чому. І ті, й інші хизувались як знаком професійної приналежності, великим кристалом солі, причепленим до пояса; у декого на правій вилиці був витатуйований косий трикутник. Крокував багатий купець, сухорлявий чоловік із пласким вольовим обличчям, причепурений у оксамит і шовк, у супроводі цілого натовпу слуг і охоронців; сновигали злодійкуваті з вигляду хлопчиська, коптилися під відкритим небом баранячі тулуби, а на розі, під тентом, грали в щось на гроші.

Ігар, розімлілий від запахів із коптилень, підійшов до гравців; керував тут веселий чорнявець, а трикутник на його правій вилиці було перекреслено косою червоною лінією на знак того, що за якусь провину людину цю вигнано з матросів. Гра виявилася простою до непристойності — гравці по черзі кидали великий дерев’яний ґудзик; щасливець, у якого ґудзик падав вушком донизу, забирав усі ставки суперників. Якщо всі ґудзики падали вушком догори, увесь банк переходив до власника ігорного закладу, тобто до власника ґудзика; Ігара вразила простакуватість тутешніх звичаїв.

На його очах якийсь шарпак виграв пригорщу мідних монеток і гордо відійшов у супроводі заздрих поглядів. Під жарти-примовки веселий власник благополучно обдирав своїх запальних клієнтів; відчуваючи холодок у грудях, Ігар прилаштувався збоку, й коли дійшла черга, теж потягнувся за ґудзиком.

Чорнявий кинув на нього оком:

— Агов! Що ставиш, малий?

— Штани, — серйозно відповів Ігар. Уся компанія здивовано витріщилася, щоб відразу й вибухнути черевним реготом:

— Та навіщо тобі його штани, Улько?

— Нехай скидає! Хай на кін покладе, бо знаємо таких!

— А чого ж, я бачив якось… Із шинку матросик ішов, голеньким світив… Пропився дочиста…

Чорнявий Улько примружився:

— Добренько… Штани мені твої не потрібні, охота подивитися тільки, як ти підеш без штанів…

Ігар узяв ґудзик останнім, коли всі, що кидали перед тим, уже програли. Важкий, стертий, теплий від безлічі рук…

Закусив губу, поклав ґудзик на згин пальця. Невловимим рухом крутонув — ґудзик опустився на дошку, став на вушко, мов дзиґа, й ще довгу мовчазну хвилину вертівся, перш ніж влягтися на бік — так само вушком донизу.

Компанія мовчки перезиралася, поки Ігар згрібав з дошки пригорщу монет. Оглянув похмурі, підозріливі обличчя, послухав бурмотіння про шахраїв і спритників; подзвенів грішми:

— На всі.

Улько вибухнув примовками, заохочуючи ставити сміливіше; поставити зважилися тільки двоє — окатий матросик, з вигляду значно молодший за Ігара, й презирливий бурлака в широкому капелюсі зі звислими крисами. Обоє поставили по багато — Улько чесно стежив, щоб усі ставки в грі були рівні.

У цілковитій мовчанці матросик і бурлака кинули — й програли. Ігар поклав ґудзик на згин пальця, переможно посміхнувся, розглядаючи напружені обличчя — й крутонув.

Ґудзик вертівся довго. Потім ганебно перекинулася на спинку, задер вушко, як повалений пес задирає лапи, здаючись.

Компанія вибухнула запальними криками; Ігар здавався збентеженим. Увесь його миттєвий виграш так само миттєво й сплив; він відійшов, повернувся знову, нерішуче потягнувся до ґудзика:

— Ставлю штани…

Улько зморщив носа — однак гравці, які жадали видовища, підбадьорливо заляскали Ігара по плечах. Той нерішуче вертів снаряд між пальців; Отець Розбивач, колишній, із рідного Ігарового гнізда, охоче навчав молодших пташенят забав із монетками, камінчиками, ґудзиками… І декого вивчив, слід визнати…

Ігар ніколи не вважав себе запальним. Особливо сьогодні. Сьогодні йому потрібні гроші — багато, багато й швидко. Тільки цього разу він не полізе ні на кого з ножем — треба зосередитись. Не запал, не перемога — тільки гроші, що дрімають у їхніх кишенях. З тим, хто постійно перемагає, ніхто не гратиме… Святий Птаху, я не шахрай. Я чесно… Але мені потрібні гроші. Щоб врятувати Ілазу…

І гарний же я буду без штанів.

Ігар кинув перший — ґудзик красиво прокрутився, скільки належало, й знову ляпнувся вушком догори.

Улько хижо, презирливо посміхнувся. Перехожі здивовано оглядалися; Ігар, якого підштовхували й підганяли, стяг черевики, скинув пояс, тоді штани поклав на землю перед тим, хто виграв, — бурлакою в звислому капелюсі.

Компанія галасувала; у потоці глузів прослизали цілком поважні нотки: справжній гравець не той, хто ставить золоті гори, а той, хто ладен скинути й штани…

Понурий Ігар якомога нижче обсмикнув сорочку й потягнувся за ґудзиком; Улько зробив круглі очі:

— На що?!

— На сорочку, — сказав Ігар, не відвертаючи погляду.

Улько прийняв ставку. Бурлака посміхнувся, поставив на кін виграні Ігарові штани; кинутий ним ґудзик був близько до того, щоби втриматися на вушку. Ігар відчув, як голі ноги вкриваються сиротами — якщо за одну гру ґудзик падав на вушко двічі, виграш усе одно діставався жадібному Улькові…

Останньої миті ґудзик, кинутий бурлакою, перевернувся.

Ігар обвів поглядом принишкле товариство. Обережно підняв ґудзик; крутонув.

Ґудзик упав на вушко.

Здається, навколо гравців зібралася юрба; бурлаки, матроси, злодюжки — всі щиро, мов діти, раділи з успіху Справжнього Гравця, який відіграв назад свої штани — й ще купу монет!

Сяючи, Ігар одягся. Підтягнув пояс; гордовито оглянув збіговисько, крекнув, клацнув пальцями:

— А-а-а! На всі!

Хтось засвистів від захвату. Улько блаженствував; не часто на його маленькому ігровому п’ятачку траплялися такі вистави: без штанів…

Ставили по багато; ставили срібло, хтось поставив навіть золотий. Улько немилосердно вигнав із гри, на його думку, негідних; Ігарова жменя лежала осібно, і багато хто, дивлячись на неї, з жалем цокав язиком: дурний хлопець. Без штанів був лишився — тепер своє несподіване багатство програє. Дурнів не лікують…

Кинув бурлака в звислому капелюсі; поки ґудзик стрибав, Ігара встигло двічі кинути в піт. Бурлака програв.

Окатий матросик, у якого не вистачило грошей на велику гру, перевів подих; у гру