Читати книгу - "Адвокат із Личаківської"

176
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 66
Перейти на сторінку:
Клим, просто аби не мовчати.

– Не знав, як просити в мене пробачення за оту ніч у поліції. Й мучився – не знав нічого про ваші пригоди з перших вуст. Моєму Шацькому дуже болить, коли він чогось у місті не знає.

Шацька згадала про ту ніч, коли Йозеф був разом із ним на Клепарові. Кошовий уже встиг дізнатися – тоді зубний лікар пішов найкоротшим шляхом, придумавши чергову неприємність із поліцією, з якої викупив себе за грубі гроші. Потім довелося вмикати розумові здібності на повну потужність, пояснюючи своїй фейгале, звідки в нього з’явилися згадані грубі гроші і чому вона досі про них нічого не знала. Як викрутився із цієї халепи, Йозеф не пояснив, а Кошовий вирішив не домагатися – схоже, вихід знайдено, й на тому кінець. Але Шацький таки справді знав у Львові не всіх та все, проте багато кого й чого. Тут Естер, сама того не розуміючи, мала рацію: такі знання Климові у світлі його останніх висновків дуже знадобляться.

Саме тому не відмовився від запрошення до Кракідалів, навпаки – шукав слушної нагоди, аби ніби між іншим набитися.

Зараз Климові вдалося піднести настрій Йозефові розповіддю про те, як вчасно нагодилися поліцейські агенти, врятувавши його життя. Навіть трошки прикрасив ситуацію, розповівши сценку в особах та згадуючи при цьому, як колись, замолоду, грав у аматорському театрі. Вислухавши цю частину, Шацький, закликаючи Естер у свідки, підсумував:

– Пане Кошовий, зізнаюся вам чесно – аби в подібній халепі опинився я, намочив би, перепрошую, кальсони.

Шацька наморщила носа, та нічого на це не сказала.

Розповідь про Климове повернення на Личаківську аж під вечір того довжелезного дня, тобто без малого за добу відтоді, як він залишив місце домашнього арешту через вікно. Кошовий фізично був на очах у поліції, його дії координував комісар Віхура. До того ж події закрутилися так швидко, що ніхто із тих, від кого залежало, не подумав про заміну вахмістра, котрий наглядав за квартирою арештанта. Сам же вахмістр, лишаючись на посту, зовсім забув про справжню мету свого там перебування. Навпаки – радів, що начальство про нього забуло, й волів не нагадувати про себе без потреби.

Розговорившись із двірником, вахмістр протягом дня подружився з ним. А проти ночі Бульбаш роздобув пляшку підступної контушівки, й новоспечені приятелі сіли за карти. Двірник після того на ранок підвівся для виконання обов’язків. Вахмістр же спав до обіду, прокинувся, дізнався – пан Кошовий за цей час не давав про себе знати й чути, до нього так само ніхто не приходив, заспокоївся і вирішив відіграти втрачене вчора. Вже на тверезу голову – саме на контушівку він списав свій програш напередодні. Тож побачивши свого підопічного із побитим обличчям, ще й у супроводі особисто комісара Віхури, поліцейський не на жарт перелякався, маючи всі підстави чекати серйозного та справедливого прочухана. Обійшлося, його відпустили додому, хоч попередили – Кошовий утік з-під носа, висновки неодмінно будуть зроблені.

Ну, а про карти розповів Климові сам Бульбаш – уже наступного дня, коли той, перевіряючи своє припущення, втягнув двірника в розмову. Маючи цілком серйозні гроші від пана Сілезького, міг собі дозволити запропонувати невеличку премію за потрібну й докладну консультацію.

І ось тепер, відчуваючи – тут уже не поговориш, Кошовий підвівся, обсмикнув піджак, чемно вклонився:

– Дуже дякую, шановна Естер, – господиня вже дала зрозуміти, що ліпше називати її так, ніж по батькові, у них так не прийнято. – Дозволите запросити вашого чоловіка на добру каву кудись у місто?

– Та забирайте його, пане Кошовий, – відмахнулася жінка. – Все одно цими днями від нього як від зубного лікаря жодної практичної користі. Нині так само довелося відмовити кільком клієнтам.

Шацький поцмокав витягнутими в трубочку губами.

– Нікуди вони не дінуться! – теж підвівся, випнувши груди. – З їхніми статками шлях тільки до Шацького! Дуже перепрошую, Естер, але ти зовсім не знаєшся на тому, як приваблювати пацієнтів та розширювати практику! Ті, кому ми відмовили цими днями, пане Кошовий, хоч як прийдуть сюди найближчим часом. Оскільки з’явиться їх більше, ніж звичайно, до лікаря Шацького стоятиме черга. Я утримую практику, пане Кошовий, переважно ось так – за рахунок того, що до мого кабінету постійно є черга. Значить, є до кого стояти, і чутки розходяться цілим містом!

Естер, напевне чуючи подібні виверти часто, не знайшла слів у відповідь. Тож Йозеф, таки сказавши в цій історії останнє слово, підхопив капелюха й гордим поступом вийшов геть.

Клим укотре розкланявся, поквапився за ним.

Щойно вийшли, Йозеф ураз змінився з лиця. Взявши двома пальцями Кошового за рукав, смикнув, у такий спосіб просячи повернутися до себе, заговорив швидко, уривчасто, і зараз це був зовсім інший Шацький – якого Клим не бачив жодного разу за весь недовгий, але плідний час їхнього знайомства:

– Послухайте мене. Не слухайте Естер. Хоча – слухайте, та не зважайте. Та загалом – як собі хочете. Розумієте… Вона боїться. Має перед очима й тримає в голові забагато лихого. Та де – печальний, навіть скажу – трагічний досвід своїх родичів. Ще – моїх рідних. І просто знайомих, не лише з Кракідалів. Тих, котрі зійшли з праведного шляху, завершуючи життя в стічних ринвах неподалік від наймерзенніших, пане Кошовий, найдешевших львівських барів. Усе, ви почули, я сказав. Ходімо.

Розділ сімнадцятий

Пан Геник, доктор Юнг і Уроборос

Цей липневий день виявився приємнішим за кілька попередніх.

Сонце не так пекло львівське каміння. Хоч погода не сприяла швидкому отверезінню, та Кошовому зараз подобався власний стан. Навпаки, легке сп’яніння краще розв’язувало язик, думки впорядковувалися швидше, ставали на диво ясними.

Про Шацького такого не скажеш. Він і далі рухався на кілька кроків попереду, голосно вітався із численними знайомими, зупинявся, починав про щось голосно говорити, чим уповільнював їхні рухи. Климові доводилося, перепрошуючи шановне панство, квапити його. Йозеф прощався, простував далі – і так до наступної зустрічі.

Кінець кінцем Кошовий обрав тактику, яку мав би визначити відразу. Коли вже дійшли до Академічної, діставшись із такими-сякими перешкодами у самий центр, він, смикнувши Шацького за лікоть, запитав:

– Ми йдемо в якесь спеціальне місце чи просто гуляємо?

– Ви ж запрошували на каву! – стрепенувся Йозеф.

– А я про що вам кажу! Шацький, тут довкола повно місць, де наливають каву. Місцевий же ви, не я. Тому або визначайтеся, або…

– Сюди! – перервав його лікар, рішуче повертаючи до найближчої до них кав’ярні під вивіскою «Театральна».

Клим ніколи тут ще не

1 ... 52 53 54 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адвокат із Личаківської», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Адвокат із Личаківської"