Читати книгу - "Том 2"

На крилах пісень. Збірник творів. К., 1904, стор. 111—122.

«З о р я» — український літературно-громадський журнал ліберально-буржуазного напряму. Виходив у Львові у 1880—1897 pp.

Самсон— герой давньоєврейської міфології, що уславився надзвичайною фізичною силою і подвигами у війні з філістимлянами. Біблійна легенда розповідає, що коханка Самсона — Даліла, родом філістимлянка, хитрощами вивідала джерело його сили, що крилося у волоссі, остригла сонного і видала своїм одноплемінникам. Вороги осліпили Самсона, але він помстився за свою наругу, зруйнувавшії палац під час бенкету переможців.

МІСЯЧНА ЛЕГЕНДА

Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень. Твори Лосі Українки. Накладом авторки», Львів, 1893, стор. 79—91.

В Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (далі: ІЛ) в архіві Лесі Українки, ф. 2, № 11 (далі вказуються лише номери фонду і автографа) зберігається автограф поеми (альбом «Poesie», арк. 39—58) бен підзаголовка і посвяти. Після розділу І дата: <89 р.» (арк. 41). В автографі є ряд варіантів окремих рядків.

У розділі III після строфи 4 йдуть дві строфи, що не ввійшли до першодруку:

Тільки немовби чогось бракувало В співі мистецькім його:

Голос виводив, а серце мовчало!..

Слухали співу того,

Серце ж від нього не билось тепліше,

Він же за теє не дбав,

Слава для нього була наймиліше,

Тільки її він шукав.

У розділі V після строфи 4 йде інший текст, замість друкованих 20 строф:

...Не тямлять безмірності туги моєї!

Не тямлять співецької туги!

Не знають печалі вони, крім своєї...

Ні, годі цієї наруги!

Я більш не піду до людей тих нікчемних!»

І сумно співець ‘похилився,

І погляд суворий з-під брів його темних У сутінь вечірню втопився.

Темніла помалу доріженька бита,

Червона зоря погасала,

І куряви хмара, отарою збита,

Мов дим від пожежі, палала.

Ішов за отарою хлопець-вівчарик,

В сопілоньку грав помаленьку,

То смутно-журливо виводив дударик,

То знов затинав веселеньку.

Смутна розливалась поважно, широко,

Мов срібная повідь весною,

Весела пригривка далеко, високо Летіла луною дрібного.

«Гей, хлопче, послухай, щось маю казати!» — Співець на хлопчину гукає,

Хлопчина покинув в сопілочку грати, Сопілочку в торбу ховає.

«Послухай, ти чий? І з якої ти хати?» — «Іванів,— ген з тої, що з краю!» — «Коли ж се і хто тебе вивчив так грати?» — «Я сам. Я давно на ній граю».

«А пісні тієї від кого навчився?» —

«Та я вже давно її знаю»,—

«Куди ж ти втікаєш? Чого заспішився?» — «Ей, пане, я часу не маю».

Вже зник той вівчар, і отари не видко,

І курява вже уляглася,

Прилинула нічка темненькая швидко,

І нива в туман повилася.

Співець же віконця свого не покинув, Дививсь,— і не бачив нічого,

Не бачив, як місяць по небі поплинув,

Не чув соловейка малого.

Не сходила з думки та пісня хлоп’яти І тихо бриніла, й лунала,

Хотілось у пісні тії запитати,

Чого вона прагла-бажала?

Немовби чого домагались ті гуки,

То тихі, то сумно-здужалі,

Якісь недоспівані радощі, муки,

Якісь недомовлені жалі...

І ті недомовлені жалі гнітили Співцеві серденько зболіле,

Ті радощі тихі неначе манили До себе серденько замліле.

Закреслено передостанню строфу:

Затих соловейко в гнізді на орісі, Затихли веснянки дівочі, Затихла сопілка вівчарика в лісі, Затихли пісні парубочі.

У розділі VI немає строф 12, 13 і 14.

Після строфи 16 у розділі VI йдуть такі рядки, яких нема у друкованому тексті:

І судилося так,— я те знаю:

В кожну місячну ніч навесні

Залунає від краю до краю

Пісня в рідній моїй стороні.

Передруковуючи поему у виданні збірки «На крилах пісень» (1904), Леся Українка опустила три строфи:

Розділ IV, строфа 5:

І подумав співець: «Ох, як скучно!

Там же, в світі, в часи незабутні

Було весело, ясно та бучно!

Втіха, квіти і лаври славутні...

Розділ V, строфа 5:

Нікчемна в них радість і втіха нікчемна,

Усяк з них за себе лиш дбає,

І що ж для них туга сиівецька таємна?

Чуття у них в серці немає.

Розділ VI, строфа 4:

Ось він руку здійняв, в ту ж хвилину Стало тихо, неначе в могилі.

Владар був він у тую годину,

Всі корились чаруючій силі.

Датується за автографом.

Подається за виданням: Леся Українка. На крилах пісень. Збірник творів. К., 1904, стор. 134—148.

РОБЕРТ БРІОС, КОРОЛЬ ШОТЛАНДСЬКИЙ

Вперше надруковано у журн. «Хлібороб», Львів, 1894, № 8-9, стор. 59—62, № 10-11, стор. 72—75. Одночасно поему надрукував журн. «Дзвінок», 1894, № 11, стор. 234—239, № 12-13, стор. 271—275.

Збереглися два автографи поеми. Перший (ф. 2, № 743) належав редакції журналу «Дзвінок». Він переписаний двічі — перших шість аркушів містять три розділи і приписку «Кінець буде». На останніх трьох аркушах переписано розділи IV—VI з припискою: «кінець». Автограф без дати. Заголовок такий: «Роберт Брюс, король шотландський (Шотландська легенда). Посвята дядькові Михайлові». В автографі в примітки Лесі Українки до двох слів: «Шотландія — Шкоція. Назва Шкоція єсть правішою, але для гармонічності вірша ми уживаємо «Шотландія»; «Герольд — слуга або линар, що сповіщав волю королевську та вироки урядові». Закреслені у розділі І строфи 1—5 і у розділі IV строфи 15—18 (від-, «Ох, лютий бій, останній бій» — до «Кладіте зброю долі!»). У розділі І строфи 13 і 14 поміняно місцями. У розділі V після строфи 6 закреслено рядки:

Ти веди своїм розумом ясним Добрий лад у рідній стороні,

Обіцяємось ми тобі вірне Помагати в миру й на війні.

Закреслено строфу 7. Строфи 8 немає («Ти кликнеш на війну, ми зберемось...»).

Другий автограф (ф. 2, № 744) — чорновий, має багато виправлень і закреслень. У розділі VI після строфи 3 зазначена дата: «1893 літом в Гадячі».

У «Заспіві» закреслено строфу 3. У розділі І закреслено строфу 12. Ці строфи є в друкованих текстах. Закреслено строфу 15, якої нема і в друкованих текстах:

Шотландське військо загуло,

Мов хвилі на роздоллі,

Лицарство зброю всю свою Поклало миттю долі.

У розділі II закреслено строфу 16:

Мов листя осіннє, вкривають поля Шотландські селяни бездольні,

А ті, що зостались собі на печаль,

Були вже до бою нездольні.

В кінці розділу III закреслено дві останні строфи:

Ні! було б то остатнєє діло!..»

Вибіг з хати Роберт в одну мить,

Сів-упав на свого вороного І, мов куля, в Шотландію мчить.

Не оглянувся й разу на море,

Де біліли вже ті кораблі,

Що везли хрестоносне лицарство На війну до святої землі...

У розділі IV замість строф